Пам’ятаєте як на початку російсько-української війни в інтернеті гуляли мемчики та інші інформаційні листівки про те, що Україні потрібна армія за Швейцарським зразком? Коли кожен повнолітній чоловік є військовозобов’язаним, має вдома зброю, регулярно відвідує військові збори та готовий в будь який момент стати на сторожі державної безпеки. Так от, схоже, наша країна почала впроваджувати власну версію подібного типу військових сил, але за власною формулою. Ця історія про перші кроки в цьому напрямкові.
Виклик на військові збори для мене став такою несподіванкою, що навіть зараз, пишучи ці рядки я не впевнений, чи це було насправді, чи якийсь дивний сон.
Через два тижні після того, як я завершив роботу в АРР «Закарпаття», ми з друзями поїхали відпочити, де за наступні два тижні я планував набратися сил для того аби розпочати новий етап в житті. Все майже так і сталося, з «невеликими» корективами, адже менш ніж за тиждень після повернення з відпустки (яка завершилася поломкою автомобіля посеред Хорватії, але це окрема історія) мені зателефонували з військомату і повідомили, що в понеділок я маю виїхати на збори офіцерів резервістів у Львів.
Не скажу, що такий поворот подій на даному життєвому етапі викликав у мене великий ентузіазм, але до числа «ухилянтів» я не відношуся, тому, не дивлячись на обставини, з’явився у визначеному місці й у визначений час.
“Now you remember what the draft man said, Nothing to do all day but stay in bed You’re in the army now…”
Напередодні відправки у військоматі запропонували підписати контракт, видали форму та пояснили, що мене та інших військовозобов’язаних офіцерів направляють на навчання до Львова, в Академію сухопутних військ, де у нас будуть заняття, вільний час після обіду, проживання в кімнатах по декілька осіб та можливість їздити на вихідні додому, оскільки навчання триватимуть 1 місяць. В цілому, очікування виглядали як можливість виконати обов’язок перед Батьківщиною та при цьому не втратити зв’язок з цивільним життям.
В реальності ж, нас доставили у в навчальний центр розташований на території військової частини Яворівського полігону поблизу смт. Старичі, без можливості вільного виходу за межі частини, проживанням в сучасній казармі на 300 осіб та всіма іншими атрибутами повноцінної військової служби.
Здивовані таким поворотом подій, але сповнені оптимізму, ми почали ознайомлюватися з місцем, де проведемо наступний місяць. Проте, про все по порядку, тож почнемо з самого початку – юридичного підґрунтя:
Згідно ЗУ «Про основи національного спротиву», що вступає в дію з 01 січня 2021 року, окрім інших впроваджуються засади функціонування окремого підрозділу сухопутних військ – батальйонів територіальної оборони.
За задумом батальйони територіальної оборони це такий собі український варіант створення боєздатних одиниць з числа військовозобов’язаних та резервістів за територіальною ознакою. Спектр можливих функцій та сфери застосувань таких підрозділів визначений в Законі, а якщо коротко це:
▪️ забезпечення умов для надійного функціонування органів влади, військового управління, стратегічного розгортання військ;
▪️ охорона та оборона важливих об’єктів і комунікацій;
▪️ охорона та захист держкордону;
▪️ інші.
Саме задля підвищення рівня знань та майбутнього формування резерву та постійних кадрів для батальйонів територіальної оборони і зібрали декілька десятків офіцерів запасу з кожної області, в числі котрих опинився і я.
На зборах в нашому підрозділі були: працівник обленерго, прикордонник, працівники МНС, митник, екскурсовод, представники міськради, ІТ-шник, підприємець, та багато інших військовозобов’язаних, частина яких брали участь в АТО та ООС.
Варто зазначити, що вибірка викликаних на збори мала досить широкий спектр. Тут були і офіцери з реальним бойовим досвідом та заслугами, і хлопці, що завершили військову кафедру десять-п’ятнадцять років тому. Такий розподіл має свою логіку, адже ті що брали участь в АТО (ООС) активно ділились своїми знаннями з тими, хто такого не має.
Ще одна річ, котра особисто мене дещо здивувала в навчальній частині де ми перебували – суттєва кількість курсантів жінок. От не очікував я в армії побачити з усього складу десь 25% дівчат та жінок, що однаково вправно користуються зброєю, ходять «коробочками», носять бронежилети, дають команди і відпрацьовують вправи на рівні з чоловіками.
Вітання «Слава Україні! Героям слава!» як на мене в армії звучить значно природніше, ніж зі сцени концерту, чи вуст політиків.
Ще одна важлива складова нашого перебування на цих зборах – навчання, що почалось вхідним зрізом знань та завершилося комплексним екзаменом.
З власного досвіду можу порівняти процес навчання офіцерів, побут і життя в військовій частині зразків 2006 та 2021 рр. Відразу кажу – різниця колосальна!
Перше, і найголовніше – всі викладачі, що проводили навчання на зборах – учасники АТО та ООС. Тобто, нам надали не просто теоретичні знання, але і конкретні приклади, в яких опинялися самі доповідачі, їх підлеглі, чи військові друзі. Практично немає цієї радянської паркетщини, що була, і процвітала в двохтисячних, коли на «воєнці» вчився я.
Всі викладачі використувували проєктори та презентації, а декотрі навіть показували власні фото та відео з бойових дій. Спілкування в більшості випадків живе, а де це необхідно (тактична медицина, тактика) з практичними елементами.
Власне, незважаючи на те, що курс в 1 місяць це радше для відновлення знань, аніж для того аби чомусь реально навчитися (тривалість навчання курсантів від 4 років і більше), за відчуттями я, напевне, дізнався тут більше ніж за 2 роки військової кафедри зразка двохтисячних років. І найголовніше, що зміг деякі речі закріпити практично.
На полігоні відчуття, що ти перебуваєш в зоні бойових дій – «тріскотня» АК-74 наче звук цикад чи цвіркунів, вже навіть не звертаєш уваги.
Завдання та навики офіцерів дещо відрізняються від тих, котрими мають володіти солдати. Командир має не стріляти, а керувати боєм, тому на цій складовій у нас не було акценту. Тим не менше, зі зброєю попрацювати дали можливість, ну і між іншим розповіли, що солдати стріляють дуже багато, аби відточити майстерність.
Мені важко судити цю частину служби військовослужбовців, але не думаю, що ще років 10 тому (ну і до того) солдати мали можливість стільки вправлятися в стрільбах з різних видів озброєнь, як це є зараз, що безперечно є плюсом.
Ананаси, банани, оливки, риба, свинина, шоколад та ін. – так, тепер в армії можна і таке скуштувати.
Цілком і повністю підтверджую, що реформа харчування в ЗСУ з 2015 року стала справжнім проривом. Згадуючи те, як в 2006-му році ми їли (насправді не їли, але воно було в тарілках) м’ясо зі штампами дати виробництва вісімдесятих років, можна сказати, що зараз в військовій столовій «висока кухня». Так, це не найсмачніша їжа яку можна знайти в цивільному житті, але як на армію цілком прийнятна.
Якщо чогось боїшся – зустрінь свій страх.
Є таке правило: якщо чогось боїшся – зустрінься зі своїм страхом віч на віч, або зрозумій як воно працює. Тобто, якщо боїшся літати – стань пілотом, боїшся плавати – займись дайвінгом. Так от, з армією те саме. Коли ми читаємо інформацію з новин, чи бачимо по ТВ, про кількість загиблих та поранених на фронті, ми сприймаємо цю інформацію з острахом, бо не розуміємо, що саме відбулося, але бачимо негативний результат.
Коли ж потрапляєш в армію і спілкуєшся з професійними військовими, це сприйняття стає іншим, бо ти зосереджуєшся і починаєш розуміти процеси, а не тільки бачиш результат. Отримуєш чіткі відповіді на питання «Чому так?». Це, зокрема, допомагає інакше подивитися на ті події які відбувалися і широко висвітлювалися в ЗМІ: Іловайськ, Дебальцеве, Зеленопілля, Волноваха…
Якщо коротко, то війна це складний процес та комплекс заходів, і коли щось йде «не так», то скоріш за все немає одного винуватця. Тому, коли наступний раз щось трапиться на фронті – не варто боятися, чи реагувати надто емоційно. Українські військові знають свою роботу, АЛЕ як показує практика, навіть facebook іноді дає збої.
Заглибившись в армійське життя та поспілкувавшись з колегами офіцерами резервістами дійшли до таких висновків, щодо того що варто вдосконалити:
«Витягнути» на місяць з повсякденного життя спеціаліста, що працює на певній посаді в певній організації це одне (заробітна плата зберігається, витрати компенсуються). Проте, подібна компенсація перестає працювати для ФОП-а. Нажаль, якщо ФОП має контракт, який має виконати в певний період, що співпаде з періодом військових зборів, то це проблема ФОП-а і його Замовника. В даному випадку держава створює більше проблем, ніж буде ефективність від зборів для конкретного військовозобов’язаного. Як це урегулювати? – питання для дискусії (влада, бізнес, військові)
Мушу констатувати, що на даний момент подібні збори резервістів та військовозобов’язаних це скоріше «треба» ніж «хочу». Проте, якщо добре спланувати та організувати, розробити програму на день-два-три, та правильно позиціонувати таке навчання – можна зробити його популярним серед чоловіків, так як це є в Ізраїлі, Швейцарії та інших розвинутих у військовому плані країнах. Вміти стріляти з різної зброї, надавати першу медичну допомогу, планувати та координувати свої дії та зібрати команду однодумців – насправді має бути дуже круто та бажано, і навіть престижно.
Нам потрібно прокинутись від сну, в якому українці як нація перебували до 2014 року. Нажаль, складається враження, що ми знову почали засинати, забувати про те, що війна продовжується, і ворог біля наших воріт не те, що нікуди не подівся, а навпаки нарощує сили. Навіть у такого офіцера резерву як я є прості питання – чи створюються наразі в країні система оборонних пунктів, де військовослужбовці зможуть прийти і зайняти позиції без того, аби нашвидкуруч створювати їх, коли ворог прийде? Чи працює держава над тим, аби запустити власне виробництво боєприпасів (патронів, гранат, снарядів) які повільно, але закінчуються на складах? Чи працює хтось над тим, щоб спростити забюрократизовану систему звітності та діловодства в армії? Таких питань вистачає і їх треба вирішувати, бо ворог нікуди не подінеться, і ми завжди маємо бути готові відбивати атаки.
Замість висновків:
Можливо вам траплялися на очі оці нарізки відео, де чоловік повертається з тривалого перебування в армії, і його зустрічає дитина/дівчина/дружина – ? Десь глибоко всередині завжди мав бажання пережити таку емоцію. І хоча не бачились з родиною ми лише місяць, проте відчуття це і справді чудесне. Один раз в житті варто спробувати.
Михайло Данканич, спеціально для Varosh
