Що подивитися в Хусті, якщо є лише 15 хвилин вільного часу? Багато хто згадає про руїни Хустського замку, але мій особистий вибір не настільки очевидний — колишню чехословацьку гімназію. Я мав кілька причин, щоб відвідати будівлю, якій без п’яти хвилин століття.
По-перше, це дуже класний об’єкт архітектури міжвоєнного модернізму. Будівлю державної реальної гімназії зведено у 1933 році за проєктом тандему празьких архітекторів Їндржіха Фрейвальда та Ярослава Бема, засновників архітектурного бюро Freiwald-Böhm. Чільний фасад будівлі прорізаний трьома ярусами вікон, які разом із простінками із жовтої клінкерної цегли формують горизонтальні стрічки.
Портал зі штучного каменю просто вражає геометрією площин та майстерністю виконання деталей, а колони з вертикальними канелюрами та вікна-ілюмінатори довершують це свято модерністської естетики. Головний об’єм гімназії доповнюють винесені на передній план і дуже авангардні за своїм духом бічні крила, а курдонер вимощений мозаїчною кам’яною бруківкою у вигляді хвиль — таку можна зустріти лише в ужгородському модерністському кварталі Малий Ґалаґов. Ну, або в Празі, наприклад.
По-друге, це справжній свідок українського державотворення. Саме в стінах цієї будівлі 15 березня 1939 року було проголошено історичне рішення про незалежність Карпатської України та обрано Августина Волошина її президентом. Про це свідчить і пам’ятна дошка на фасаді колишньої гімназії.
По-третє, будівля колишньої гімназії розташована поруч із Масариковою колонією — кварталом державних житлових будинків, які спроєктовані цими ж двома архітекторами, але на десять років раніше за гімназію. Затишні будиночки постали тут у 1924 році як наслідок переосмислення мотивів народної дерев’яної архітектури та елементів рондокубізму. Екстер’єр і морфологія цих сусідів гімназії дуже незвична і цікава.
По-четверте, тут навчався мій дідусь. Після закінчення чехословацької горожанської школи він продовжив навчання вже в угорській на той час гімназії, долаючи пішки понад двадцять кілометрів до Хуста. Складні й неспокійні були часи — падіння Карпатської України, потім розпал великої війни… До слова, дідусь встиг повчитися і за радянської влади, отримуючи вищу освіту в новоствореному Ужгородському державному університеті. А згодом все своє життя присвятив шкільництву, працюючи сільським вчителем.
Через вулицю перед будівлею гімназії ростуть старі платани — можливо в їх тіні проводив перерви між заняттями дідусь, задивляючись на зубчасті залишки мурів замкової гори, які добре звідси проглядаються. Все це легко зараз уявити й відчути тривожний дух того часу, ховаючись від спеки під цими величними деревами.
Олег Олашин, спеціально для Varosh
Цей матеріал опубліковано, як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у даній публікації.
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook та Instagram.
