Петро Мідянка, письменник та вчитель української мови, поділився з нами своїми думками щодо рівня освіти на Закарпатті та престижу вчителя.
Далі – пряма мова
Я здивований таким рівнем падіння освіти в Закарпатській області, де, як склалося історично, завжди були в пріоритеті європейські цінності. Наші земляки здобували освіту і у Будапешті, і у Празі. Та й ректором Санкт-Петербурзької академії був Михайло Балудянський, виходець із Закарпаття. І вихователь Гоголя – Іван Орлай, теж закарпатець.
Думаю, тут відіграє свою роль і “доба переходова”, як писав Тичина, коли Україна переходить з освітньої радянської системи до власної.
Раніше освіта була у ціні і був престиж учителя. Але сталося падіння, зокрема рейтинг успішності ЗНО. Хоча я сам себе тестував і, навіть дуже добре знаючи українську мову та літературу, допускав помилки.
У нас специфічний регіон, хоча українська позиція тут була добра ще з Чехословацьких часів – і “Просвіта” добре діяла, і “Пласт” був задіяний. За часів незалежності, особливо в гірських селах, багато чого змінилося.
Більшість дітей, які ходять до нашої школи, це заробітчанські діти. Це діти, чиї батьки були за кордоном, заробили якість кошти, які побачили, що там за чорну роботу можна отримати більші статки, ніж тут з дипломом про вищу освіту. І вони не дуже контролювали дітей, їх успіхи у школі, особливо, коли цілий рік не бували вдома. Вони думають, що важливіше забезпечити їх матеріально, дати гроші на чіпси, сухарики, а не купити якусь художню книжку. І багато хто докоряє: “От я цей вірш ще зі школи знаю, а ти таблицю множення не можеш вивчити”.
Питання освіти дуже занедбане у сім’ях, та й там діти спілкуються далеко не літературною мовою. В українських закарпатських селах діти спілкуються у сім’ї на діалектах, які ще й дуже відрізняються залежно від географії. Треба слухати літературну мову, бодай б по радіо і телебаченні, хоча у ведучих там теж не бездоганна літературна українська мова.
А через діалекти грамотність дітей різко падає. Вони звикли користуватися гаджетами, вже не можуть писати у зошиті. Раніше читали “Піонерію”, “Барвінок”, бо їм не заважали гаджети, де вони пишуть один одному напівграмотні повідомлення, ще й без розіділових знаків.
Багато батьків не зацікавлені купувати дітям книги чи журнали, не думаю, що знають про “Видавництво Старого Лева” чи “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”.
Дитині складно, бо багато предметів, але й ті знання, які вона має зараз з історії, математики, хімії, залишаються на життя.
Для сіл треба спростити програму української мови та літератури, виокремити тільки найнеобхідніше. У 9 класі у програмі старовинні літописи Грабянки, Величка, фрагменти Біблії, переспів Сковороди “Всякому городу нрав і права” – чи цікаво то все читати молоді?
Треба сісти вчителю-практику – і хай би був оголошений конкурс на підручник із мови та літератури. Я привіз підручник із Сербії, читанку, де були твори авторів різних епох без розпорошень. У нас дуже занепала методична служба, передплатити “Дивослово” молодому учителю з його зарплатою дуже дорого.
Підводячи підсумок, скажу, що рівень освіти на Закарпатті знову має бути європейським. Знову, бо він у нас уже таким був.
Varosh
Цей матеріал створений на основі виступу Петра Мідянки на форумі Re:Open Zakarpattia 2021 https://reopen.zakarpattia.org.ua , організованого Інститутом Центральноєвропейської Стратегії https://ices.org.ua
