Війна

Нам разом жити. Чому зараз немає протиставлення “вони” — “ми”. Колонка Іванки Стець

5 Березня 2022 1 045

Для розуміння хто я та звідки: мене звати Іванка Стець. Я – закарпатка, яка два роки тому переїхала до Києва. А 24 лютого, під звуки, спалахи вибухів та сирени, втікала з міста. Я не розповідатиму історію 25-годинної дороги з двома зупинками. Мені здається, що у всіх дорога звідти була важча, ніж у мене. Я приїхала у Закарпаття і дуже хочу з вами поділитись своєю історією, яка може допомогти. Бо я, фактично, опинилась по дві сторони ситуації — закарпатців та переселенців. Хочу пояснити, чому зараз немає протиставлення “вони” — “ми”.

Я переселенка.

Коли ми заїхали у Закарпатську область, думала тільки про:

  1. Я у безпеці;
  2. Де мені зупинитись?

Мої батьки живуть у селі, а я усвідомила гостру потребу допомагати місту: налагоджувати процеси не лише з облаштування людей, а в першу чергу – захисту самого міста та області.

Мої друзі, які ще не встигли поселити у квартирі інших людей, запропонували житло.

Відчуття відсутності дому і бажання повернутись у Київ — тепер мої перманентні стани.

Якщо ви можете комусь допомогти житлом зробіть це, будь ласка.

Я переселенка.

Тепер мій рюкзак, який завжди зі мною — моя “тривожна валіза”. Яку я, до речі, не зібрала напередодні війни. Я, як і всі інші, готувалась, але ніби не по-справжньому. Речі були зібрані в одному місці, але у паніці я навіть забула планування своєї квартири.

Зберіть валізу з усім необхідним, будь ласка.

Image 6483441 (44)

Я закарпатка.

Десь за 2-3 год перебування в Ужгороді я побачила велику кількість незнайомих облич. Я теж з обережністю дивилась на них. Потім, в одному волонтерському корпусі, побачила знайомих киян, які допомагали волонтерам. Пізніше — познайомилась з десятком людей, які втікали з-під бомб і обстрілів, а тепер допомагають всім, чим тільки можуть. Один чоловік, який ледь вивіз дружину з місячною дитиною з Харкова, його не взяли в ТрО, — у легких штанах та спортивній куртці допомагав з коктейлями (ще раз нагадую про валізу і теплі речі).

Люди, давайте знайомитись, підтримувати один одного. Ви не знаєте, що ці люди пережили за всі ці дні. Так само вони не знають, наскільки втомлені та тривожні ви. Давайте просто спілкуватись, ми ж це вміємо.

Якщо ви помітили некоректну поведінку гостей, попросіть їх поводитись, як гості. Нагадайте, що область справді не чекала таку кількість людей, але всіх приймає, годує, захищає наскільки може.

Закарпатці, я дуже пишаюсь вами й дякую вам.

Я – переселенка.

Я – закарпатка.

Але, найперше, я – українка. Слава Україні, яка сьогодні міцно стоїть за кожного з нас.

 

Іванка Стець спеціально для Varosh

 

0 #
# відношення # Війна в Україні # закарпатці # переселенці