Нещодавно моя колега Евеліна Гурницька опублікувала авторську колонку під назвою «Мої 13 правил творчої продуктивності». І я була вражена тим, наскільки збігаються правила Евеліни з моїми власними. Здавалося б, творчість – процес унікальний, а виявилося – уніфікований. Тільки прийшли ми до цього різними шляхами.
Зізнаюся, раніше я не дуже цікавилася тайм-менеджментом, і тепер розумію, чому: попри те, що я завжди жалілася, що нічого не встигаю, часу насправді було предостатньо, тож я не надто переживала про правильне його використання. Та коли мені було 24, я народила одразу двох дітей, і життя моє поділилося на «до» і «після». І не лише тому, що це – діти і я їх безмежно люблю. А й тому, що я перестала собі належати, але не перестала бути собою.
В таких «спартанських» умовах тайм-менеджмент опановувався і вироблявся/обтесувався під мої потреби сам собою. Дуже швидко з’ясувалося, що «або вони мене, або я їх». А ще – що я не готова забути про власні потреби – і як людини, і як жінки, і як фахівця. Значить, треба підлаштовуватися. Якщо ви відчуваєте те саме – сподіваюся, моя розповідь вам допоможе.
Правило 1. Розставляти пріоритети
На жаль, встигати все – це міф. Завжди потрібно чимось жертвувати. Питання тільки в тому, чим готові жертвувати конкретно ви. Найчастіше ми жертвуємо сном або власним відпочинком. Можна жертвувати порядком удома чи приготуванням страв. Можна жертвувати роботою. А можна (справді, можна, але вас засудять всі, хто тільки може) прогулянками з дітьми.
Для себе я зробила висновок, що найпростіше мені жертвувати порядком вдома. І під порядком я маю на увазі саме упорядковані, гарно складені на свої місця речі. Я вважаю безглуздою тратою часу прибирання іграшок упродовж дня, бо діти розкидують їх швидше, ніж я складаю на місце.
Та останнім часом я намагаюся обирати різні «жертви» у різні дні. Наприклад, сьогодні я маю багато попрацювати, тож їжу замовимо з доставки, попилосошу ввечері, а діти погуляють на балконі. Завтра я маю сходити за продуктами, тож візьму із собою дітей і вийду на годинку раніше, заодно і прогуляємося. Післязавтра я хочу сходити на манікюр, тож попрошу чоловіка посидіти з дітьми, а сама ще зайву годинку посиджу в тиші на терасі кафе із кавою, ні про що не думаючи. Ще за день у мене за планом секс, тож я пожертвую сном (Це жарт. Насправді ні).
Правило номер 2. Делегувати
Я вже частково зачепила цей аспект, але делегування насправді – це одна із найкращих навичок, яку можна набути. Мені, як людині, яка страшенно любить все контролювати і довгий час жила за принципом «хочеш зробити добре – зроби це сам» було дуже важко опанувати цей скіл.
Делегування дуже важливе – без нього ви не можете рухатися далі. Ні в роботі/бізнесі, ні у розподілі обов’язків із догляду за дітьми. Крім того, це дозволяє абстраговуватися і, по суті, «відпочивати, працюючи» – завдяки зміні діяльності. Був певний період, коли ми втілили це в життя – дітям було менше 2-х років, коли я вирішила вийти на щоденну, а не фрилансерську роботу, тож ми з чоловіком працювали «позмінно»: я – з 8 до 12, він – з 13-ї і доки не завершить роботу. Відповідно, поки я була на роботі, він робив вдома те саме, що і я зазвичай: готував їсти, прибирав і так далі. Зараз, в умовах зачинених дитсадків, ми працюємо приблизно так само.
Правило номер 3. Планувати день і режим дітей
Я – максимально «режимна» мама. Якщо у вас є близнюки і немає сторонньої допомоги (наші бабусі і дідусі живуть не в Ужгороді), то синхронізувати сон, харчування і час бадьорості дітей було дуже важливо. Я зробила це, як тільки це стало можливим, – місяців із 4-х. Так, у нас не було тієї легкості подорожей, різких змінів планів, ми вже не були такими легкими на підйом, як колись, – бо все доводилося так чи інакше вписувати в режим. Та власний спокій і відновлення ресурсу для мене було важливіше, ніж непорозуміння із людьми, далекими від правил моєї родини. Гадаю, багато мам зрозуміють мене: поява маленьких дітей дуже чітко показує, хто у вашому оточенні «друг, кто враг, а кто просто так».
Планування на початку може бути дуже умовним, та з часом ви навчитеся краще розраховувати власні сили. Я зазвичай свідомо пишу собі на 1-2 завдання більше – це стимулює краще виконувати план. Ну і, звісно, не варто писати всі цілі надто амбітні – напишіть, умовно, 2 важливі, 2 такі, що можна умовно виконати наступного дня, і 2 такі, що можна взагалі скасувати без великих втрат: це зробить ваш план більш варіативним.
За 3,5 роки я навчилася планувати свій день у відповідності до режиму дітей. Зараз вони вже старші, і тому виходить інтегрувати одне в інше: іноді я підлаштовую «їх» під «себе». Але нам комфортно так, це, гадаю, показує, що я запрошую їх в своє життя, яким би воно не було, і я рада їх там бачити.
Правило номер 4. Все, що можна зробити наперед – робити наперед
В першу чергу це стосується приготування їжі. Готувати для однієї-двох осіб, які більшу частину дня проводять на роботі, доволі легко. Готувати для 4-х, з урахуванням смаків, вподобань і «дозволених» продуктів – та ще задачка, і потребує подекуди цілого дня. Щоденно.
Тож я навчилася готувати наперед. Все, що можна заморозити (пельмені, вареники, сире тісто, нарізані для супу чи інших страв овочі, котлети, зрази тощо) – заморожую. Обираю 1 день, зазвичай – вихідний, і проводжу багато часу на кухні, аби наварити на 3 дні в холодильник і ще на кілька днів у морозилку. Практикую також складання меню: одного разу розписала щоденне меню для всіх членів родини на 5 тижнів. Після цього просто чергую. А коли маю натхнення – щось змінюю.
Правило номер 5. Дбати про власний ресурс
Походи на манікюр, епіляцію, періодичні прогулянки наодинці і годинка «нічогонеробіння» увечері – речі, які я вписую в своє життя попри все. Можете думати про мене що хочете, але я ходила на манікюр навіть з дитячої лікарні, де ми із сином лежали уже тиждень, лікуючи пневмонію. І не тому, що мені конче треба було красиві нігті, – а тому, що це година-півтора часу, коли я можу абстрагуватися, трохи відновитися і з новими силами іти і підтримувати свою дитину у боротьбі із хворобою.
«Спочатку одягаємо кисневу маску на себе, потім – на дитину» – правило авіаперельоту, про яке варто пам’ятати щодня, навіть якщо ви ніколи в житті не літали. Виснажена, стомлена мама буде зриватися на дитині, і неважливо, наскільки вона завинила: розлила склянку води чи зайшла в кімнату під час важливої розмови по скайпу. Мама, яка дбає про свій ресурс, спокійніше сприймає це, і розлиту воду попросить витерти, а під час розмови – спокійним голосом скаже вийти і тихенько зачекати на неї.
Важливість цього правила перевірили на собі і я, і чоловік. Спробуйте пробачити собі неприбрану кімнату заради свого відпочинку. Включіть на годину мультики, аби просто полежати на підлозі із заплющеними очима. Відволікайтеся, наповнюйтеся так, як це любите робити ви. Це робить чудеса.
Правило номер 6. Відчувати власні бажання
А не бажання чоловіка, дітей, мами, суспільства, прискіпливої сусідки. Минулого року ми говорили про це із психологинею Діаною Сідун-Сович, і якщо до того я лише десь підсвідомо думала про це, то після цього зрозуміла, що це – основа основ для того, щоб відчувати себе щасливою. Ми так часто стараємося догодити іншим, бути зручними, гнучкими і такими, що легко підлаштовуються… що забуваємо про те, чого самі хочемо.
Я вдячна появі дітей за те, що це дало мені змогу залишитися наодинці із собою. Діти – малі, я з ними – сам на сам у щоденній рутині, а значить, я мимоволі починаю більше пізнавати саму себе. Чого я хочу? Чого не хочу? Ким я хочу бути насправді? Я хочу цю їжу чи я їм її, бо треба? Я хочу йти гуляти з дітьми чи я роблю це, бо так заведено? І так далі, далі, далі. Безліч питань, які варто ставити собі щодня і вчитися відповідати на них чесно.
Правило номер 7. Зосереджуватись “на тут і зараз”
У гонитві за тим, щоб все встигати, контролювати, могти, а ще – у незмінному потоці хвилювань, турбот та безсонних ночей ми просто забуваємо насолодитися життям. Що воно – ось, уже, а не там, колись. Жити від моменту до моменту уже не хочеться і не можеться, бо кожен день – день бабака. Треба жити в моменті, тут, зараз, вже.
Я з тих людей, яким це дається важко, але які дуже хочуть. А ще я дуже нетерпляча і завжди хочу моментального результату. Тож я почала опановувати прості техніки – дихальні, тактильні – які допомагають зосередитись на моменті. Я закриваю очі і рахую власне дихання. Зосереджуюся на всьому, що відчуваю: на запах, на слух, на дотик. Кожною клітинкою свого тіла.
Коли мене накриває хвиля паніки (часто – безпідставної), або думок про проблему, яка ще не сталася і може ніколи не виникнути, або розпачу через те, чого я змінити не можу – я застосовую їх. Це одна з недавніх речей, яку я впровадила у своє життя, але яку однозначно можу рекомендувати таким же тривожним мамам, як я.
Мені важко оцінювати свій досвід, бо він більше про процес; я не зупиняюся в розвитку, а отже, досвід з часом буде переосмислений. Та я озираюся на ці прості правила і розумію, що вони працюють не лише для мам чи тат. Вони – для всіх. Для тих, хто хоче встигати багато і ще трошки. Для тих, хто хоче бути успішним і не вигоріти при цьому. Для тих, хто вчиться слухати себе і шукає власної гармонії.
Сподіваюся, це трохи підштовхне вас до мети.
Іра Сов’як, спеціально для Varosh
*** Матеріал опублікований як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у цій публікації.
