Думки

Made in Poland: рецензія Олексія Уманського на бунтарську стрічку

19 Листопада 2019 358

Так життя склалось, що фільми для перегляду ділю на дві частини: для показу в рамках проекту «Кінозал ім. Стенлі «Кубріка» (бажано нове кіно, на нього прийдуть, про нього могли чути); для душі  – старі фільми, або ж нещодавні.

«Made in Poland» (2010) Пшемислава Войцешика з розділу «нещодавні». Фільм знайшов за картинкою в книзі «В бік від мейнстріму» (2018).  Мене заінтригувала ілюстрація – молодий, лисий хлопець з татуюванням на чолі «FUCK OFF». Щось бунтарське притягує. Та й настрій після концерту the Exploited був відповідний.

Сюжет: 17 річний Богуш зневірений у суспільстві. Він не може зрозуміти своїх друзів, які влаштовуються в KFC і думають, що їхня мрія реалізувалась. Його дратують люди, які марять грошима і комфортом. Юнак закликає до революції з ломиком в руках. Він кричить про це у відкриті вікна високих будівель у спальному районі Вроцлава. «Кам’яні джунглі» тиснуть на  всіх, хто там живе, але на Богуша найбільше. Гнів врешті решт має кудись вилитись і на автомобільній стоянці головний герой скаче по машинах, розбиває скло не розбираючи, де чия автівка. Та знайти чувака з подібним тату на чолі не важко і власники розбитого спорт-кару вимагають від юнака 20 000 злотих, що є захмарною сумою. Часу мало і немає людей, які б допомогли – мати працює на заводі, батька немає, одна надія на вчителя історії, якого вигнали з школи за алкоголізм. Вчитель продає залишки антикваріату та твори мистецтва, аби напитись і втекти від реальності. Він радить Богушу читати поезію польських революціонерів, в ній є відповіді на всі запитання…

Не хочеться переповідати кіно. Краще його дивитись, тим паче що воно динамічне з максимально активним монтажем. Чорно-біле буття Богуша часто розривається анімаційними вставками, оздобленими punk-роком. Фільм ніби поділений на багато глав і кожна має назву відомого панк-хіта, на зразок «Punks not dead» або  «I fought the law». Анімація в даному випадку ілюструє внутрішній стан героя – прихід анархії і вогню, інколи видно як червоні динозаври нападають на багатоповерхівки і спалюють їх. Що дає в результаті ненависть зрозуміло одразу – нічого. Це скоріше побічний ефект від хвороби нереалізованості. Здається вся сила у оточуючих людях, і вони мають дати відповідь на всі питання, але ця комунікація не стається. Навіть близькі друзі Богуша кажуть йому що «гнів – гіно, зараз все добре, а потім прокинешся і нічого нема».

Madein1

Події нульових показують Польщу періоду переходу країни до Євросоюзу, до капіталістичного розвитку. Ми бачимо багато верств населення, які втомились вірити у щось, в тому числі у Бога. Бандити вибивають гроші кулаками, іншому вони не навчились. Інтелігенція спивається, бо суспільство втратило всякий інтерес до культури і думки. Люди з інвалідністю хочуть адаптуватись до життя, в образі хлопця-охоронця, який готовий приєднатись до революції, але важко це робити – бо візок не всюди проїжджає, нема пандусів і не всюди рівна дорога. Є ще священнослужитель, який намагається доробити ремонт в церкві, та й на нього дивляться як на бутафорію. Різні верстви населення існують поруч і не можуть знайти спільної мови. Єдине, що може допомогти стражданням головного героя – це кохання. Воно – промінь світла у цьому камінні. І хоча воно без відповіді, сам натяк на любов показує як можливо в кращий бік змінився б настрій хлопця. А в цілому все циклічно, тому ломик в руках як на початку так і в кінці. Здається вся проблема у самому хлопці, який не може поставити собі якусь мету і до неї крокувати.

Стосовно музики у фільмі, окрім швидкого року є ще пісні персонажа, яким прошиті білими нитками усі глави кіна – Krystof Krawczyk. Не знав цього співака. Подивився кліпи зрозумів, що це їхній  естрадний гуру, у якого безліч альбомів і навіть є доробок з Гораном Бреговічем. З виду смішний мужик з вусами, чим старший, тим більш кругліший. На фото з сигарами в різних капелюхах, пісні про жінок, звісно. Мати Богуша обожнює його слухати, мріє, що якби не робота – їздила б за ним по концертах і купувала нові платівки. У неї є велика колекція платівок співака, і всі свої заощадження вона витратила на аудіостему, аби насолоджуватись музикою. Вона знає всі альбоми і часто згадує конкретні пісні. В своїй юності вона навіть кохалася з них, але він не батько Богуша, на жаль. Бандити, що прийшли вибивати у хлопця гроші також ведуть діалог між собою в дусі Тарантіно про роль виконавця в історії Польщі. Вожак банди, навіть видав фразу, що «якщо ти не плачеш, слухаючи пісні з першого альбому Кравчика – ти не поляк!».

«Made in Poland» (2010) не зайде тим, хто любить дивитись кіно для хорошого настрою з попкорном разом з своєю дівчиною. Проте він щирий і гарно знятий. Інші роботи режисера також досліджують проблеми 20-літніх. Виявляється, що Пшемислав Войцешик зробив також театральну постанову «Made In Poland», вона навіть була скоріше ніж кіно – цікаво було б порівняти кіно і театр від одного творця.

Олексій Уманський, спеціально для Varosh

*** Цей матеріал опубліковано, як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у даній публікації.

0 #
# кіно # олексій уманський # ужгород