Думки

Хто такий Еміль Ланер. Колонка Олекси Манна

29 Вересня 2020 1 590

Коли приїздиш у Великий Березний, то потрапляєш в абсолютно твінпіксівську атмосферу, як і в більшості містечок Закарпаття. Декілька вулиць, два пам’ятники – Шевченкові та радянським солдатам, – церква св. Трійці, парк-арборетуми середини ХІХ сторіччя, краєзнавчий музей і ромський табір, де живуть безбаронні роми-анархісти. Навколо гори.

Гори – це завжди добре. Там є гриби і там рубають ліс. Цим можна зайнятись. Чим і зайнята більшість. Що скоро не буде ні грибів, ні лісу. А чим ще занятись пересічному закарпатцю? Який там туризм? Нема такого.

Для туризму треба мати те, що може зацікавити. Тим більше міжнародного.

Хоча це і трикутник прикордоння. Поруч Словаччина і Польща. До Ужгорода недалеко і можна приїздити погуляти в ліс. Зрештою, все. Хоча це і немало.

Berezn 117906390 780507266043769 5496546122889714265 N

Великий Березний, міжвоєнний період. Фото з відкритих джерел

Закарпатці ставляться до своїх відомих і знакових уродженців і мешканців, через постійну відрізаність від великих культурних центрів, скажімо так, не уважно. Або просто їх не знають.

Єдина можливість відірвати їх від цієї космічної містечковості і якоїсь споконвічної меншовартості – це навести на ці постаті якусь оптику. Роздивитися їх при наближенні. І таким чином приєднатитись до світу і цивілізації.

Небажання щось знати і бачити те, що навколо, особливо те, що відрізняється від наших уявлень про навколишній світ, – це основна риса місцевого менталітету, яку я неодноразово спостерігав, але то тема окремої розмови. Цим закарпатець, як раз, не відрізняється від решти пересічних українців. А може і виходить на півкорпусу вперед. Герметизм і замовчування яскравих явищ як основна риса натури.

Я особисто, шукаючи певні матеріали по своїй роботі, відкрив для себе декілька видатних персонажів, які можуть допомогти приєднати Закрапаття до глобального світу культури, і на основі яких можна будувати ці містки. Притому, що тут вони абсолютно не відомі. Про що і буде, зрештою, декілька наступних колонок.

Тут, у Великому Березному, народився Еміль Ланер (Emile Lahner), світове ім’я, класик модернізму, видатний персонаж паризької школи, один з засновників і популяризаторів абстракціонізму.

Laner Ams Pipe

Еміль Ланер у майстерні, фото з відкритих джерел

В ті часи, як відомо, Підкарпатська Русь входила до складу Австро-Угорщини. Народився він у родині вихідців з Ельзаса ( в Закарпатті було декілька великих процесів переселення німців – з Саксонії, Швабії та Ельзаса) в 1893, а емігрував до Парижа у 1924 році.

Прожив він у цих краях, відповідно, 31 рік.

Emile Lahner Self Portrait Pic

Еміль Ланер, «Автопортрет», фото з відкритих джерел

Його мати померла при пологах, а вже в сім років помер його батько. Виховували і опікувалися сиротою при дворі місцевого єпископа. Спрямували його, як це часто буває, коли соціальна піраміда завершується нотаріусом, священником і сільським вчителем, вчитися на інженера. Університета тут не існувало. Тим більше вищої школи, де б навчали мистецтва. Але все одно він хотів бути і став художником. На інженера він вчився в Банській Штявниці (зараз це Словаччина), і тільки після цього все одно поступив до Будапештської академії мистецтв, у майстерню відомого професора того часу Яноша Восорі, який мав зв’язки з французькою школою. Де і провчився далі. Під час навчання Ланер поїхав в Лозанну і потрапив на виставку пост-імпрессіоністів. Під цими потужними враженнями і відбулось його доформування.

Emile Lahner Picnew33

Еміль Ланер, « Буколічний пейзаж», 1926 рік. Фото з відкритих джерел

Згодом була заснована Угорська радянська республіка і в цих краях почалася колотнеча з червоним терором. Тисячі людей були вбиті або посаджені по тюрьмах. Закарпаття теж переживало всі ці процеси, часи були буремні і займатись тут, в цій атмосфері репресій, тим, чим хотів Ланер, не було жодної можливості. Він емігрував до Парижа як і сотні представників інтелігенції і людей творчих професій. Там він продовжив своє навчання. Вчився в майстерні у легендарного художника Антуана Бурделя, учня Родена. Це ввело його в коло інтернаціональної Паризької школи міжвоєнного часу. Жив у Латинському кварталі і на Монмартрі, тобто в концентраті прогресивних людей і думок нового часу і нового мистецтва.

У ті часи він працював художником для кіно і паризьких театрів. Зокрема, у режисера Александра Корди. Сер Александр Корда вважається зараз британським режисером, але він теж був емігрантом з Австро-Угорщини, що розпалася, навіть входив в уряд Угорської радянської республіки, де займався націоналізацією кінематографа. Але після встановлення фашистської диктатури Горті залишив Угорщину, як і Ланер. Це їх і зблизило.

Згодом Ланер мав виставки у всьому світі – в Парижі, Нью-Йорку, Ріо-де-Жанейро, Сан-Паулу, Бостоні та інших містах. Заробив собі ім’я. В 1940-х багато мандрував.

Досліджував розписи палеолітичних печер на півдні Франції. Ці його практики призвели до поєднання пластики альтамірівського примітивізму з абстракціонізмом, одним з засновників якого він власне і є. Займався монументальним мистецтвом. Зробив вітражі і розписи церкви в Французькому Алжирі у місті Ель-Аффрун. Його каплиця Святої Мартіни, де він вже користується своїм пластичним схематизмом, на межі з абстракцію, викликала неабиякий резонанс серед французької публіки того часу. Взагалі був тісно пов’язаний з Французькою Африкою і здійснював туди багато мандрівок. Після чого залишилося багато робіт. Близько дружив з президентом Сенегалу Леопольдом Седаром Сенгором, який, до речі, окрім своєї політичної діяльності, був добре відомим поетом, випускником Сорбонни, професором різних французьких університетів, культурним теоретиком і автором концепції Negritude.

Laner Wsenghor

Еміль Ланер на відкритті своєї виставки з президентом Сенегалу Леопольдом Седаром Сенгорою, 1961 рік. Фото з відкритих джерел

У 1950-х був другом і опонентом Пабло Пікассо. В результаті дискусій Пікассо запропонував йому спільну виставку, для з’ясування і підкреслення своїх художніх принципів, яка відбулася в 1954 році. Мало хто мав спільну виставку з Пікассо, тим більше, коли Пікассо вже перетворився на легенду. Майже ніхто, якщо що. Що теж показово. До нього прийшов великий успіх на початку 1960-х. Виставки по всьому світу і все, що з цим пов’язано. Його велика виставка 1961 року, у галереї Кастеля в Парижі, яка відбулася під патронатом президента Сенегалу Леопольда Седара Сенгора, призвела до світового визнання Ланера. Його виставки успішно проходили по обидва боки Атлантики.

Останній період свого життя Ланер продовжує працювати на своїй вілі у Вансі, у Провансі, де далі тривають його пластичні експерименти. У нього є різні періоди. Постімпресіоністичний, фовістичний, кубістичний, примітивістський, абстрактний, синтетичний. Всі вони дуже добре лягають в систему розвитоку модернізма ХХ сторіччя.

Помер у 1980 році у віці восьмидесяти семи років всесвітньо відомим художником. Пам’ятника йому, звісно, в Великому Березному немає. Бо що таке ця Паризька школа? І ясно, що у нас представників цієї школи стільки, що хоч греблю гати. І що таке великий художник світового рівня? Підозрюю, що якщо б Ланер був відомим футболістом, інтерес до нього був би значно більшим.

Emile Lahner B7e1fc9

Еміль Ланер, «Вулкан», 1952 рік. Фото з відкритих джерел

Після моєї замітки у фейсбуці роки чотири тому, коли я відкрив для себе Ланера і описав його біографію і яку, як часто буває в моїй практиці, абсолютно розкомплексовано передрукували місцеві видання, його ім’я з’явилось на сторінці Великого Березного у Вікіпедії. Але це посилання нікуди не веде, тому що у нас нема навіть статті про нього у Вікіпедії.

LanerÜphoto Copy 7a

Еміль Ланер, «Фантазія», 1958 рік. Фото з відкритих джерел

Цікаво, що ця постать ще абсолютно не заїзджена, не забронзовіла, тому що навіть у Франції і загалом на Заході, тільки зараз починається осмислення його художнього спадку. Я натякаю на те, що можна було б перехопити і закріпити за собою цю ініціативу. А він би міг стати тут знаковою фігурою, ім’я його можна було б розвивати і навколо нього можна було б займатись різноманітними культурними ініціативами. А за культурою, як це і робиться у всьому світі, підтягується бізнес і інвестиції. Це я так, широкими мазками, окреслюю перспективи, для зацікавлених людей. Зрештою, моя задача полягає в тому, щоб про нього розповісти.

Laner Photo Copy 6a

Еміль Ланер, «Оборки», 1970 рік. Фото з відкритих джерел

Але пам’ятник йому треба. Він би добре вписався між радянськими солдатами і Тарасом Григоровичем, щоб не розслаблятись і трохи розбавити ці абсолютно стандартні для всієї країни символи.

 

Олекса Манн, спеціально для  Varosh

*** Цей матеріал опубліковано, як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у даній публікації.

0 #
# Великий Березний # Еміль Ланер # Манн # Олекса Манн