На мої 38 років дружина подарувала мені літак. Ні, не іграшковий, як ви могли подумати, а справжній. Невеличкий, двомісний, але справжній. Правда тільки на пів години, а не на постійно, та це вже не так важливо 😊…
Знаючи про мою зацікавленість малою авіацією, дружина вирішила подарувати мені сертифікат на оглядовий політ маленьким літаком над просторами Львівщини, так як в Закарпатті такої послуги ніхто не надає.
Подарунковий сертифікат від Ягелонського аеропорту (Львів/Городок), оформлено під стилізований посадковий талон, на конверті вона написала: «Нехай це буде крок до здійснення мрії». По цьому сертифікату, за попередньою домовленістю про конкретний час, я мав можливість політати пів години з пілотом, але при цьому обіцяли дати покермувати. До цього часу я тільки передивлявся різні ролики в YouTube про мандрівки на маленьких літачках, читав інформацію про малу авіацію і навіть передивлявся ціни на літаки в Україні.
Я дуже часто літав великими літаками – зібрав в особисту «копілку» близько 30 авіакомпаній світу, літав на далекі відстані – як ото наприклад 14 годинний переліт в Чилі (про цю подорож я вже писав на Varosh), але ніколи не літав на маленькому легкому літачку і не сидів за штурвалом.
І от час настав, зорі зайшлися, погода була сонячна і безвітряна, а я стояв на майданчику аеродрому і чекав Максима, – саме так було звати мого пілота. Максим виявився небагатослівним, ми привіталися і попрямували до маленького, але «веселого», літачка.
Як я потім з’ясував, це двомісний літак українського виробництва, модель AC-12. Літак оснащений двигуном Rotax потужністю 100 к.с. Цього вистачає, щоб підійматись на висоту до 3000 метрів та літати до 200 км/год. Штурвал, педалі і важелі для управління польотом є і в пілота, і в пасажира.
Сідати в такий літак досить незручно, а сидіти незвично. Людині, яка звикла їздити на авто, хочеться чіткого обзору і бачити що перед «капотом», в літку перед тобою гвинт і сидиш ти досить низько, тож дивишся якось збоку, а не вперед.
Але це не завадило Максиму доїхати від ангару до злітної смуги, отримати в диспетчера дозвіл, дати газу, – і за кілька секунд ми вже відірвались від землі…
Сам політ описати словами важко, передати через фото чи відео також, але я все ж спробую. На самому початку в мене було відчуття радості і ейфорії, все ж таки мої мрії здійснюються, але і трохи тривоги про те, як мій організм буде реагувати на такий політ.
Ми набирали висоту і настрій покращувався.
Коли ти летиш в авіалайнері то не так відчуваєш сам політ, ну сидиш собі як в автобусі, яким інколи трохи покачує, а тут таке враження, що ти сам летиш, ну їдеш по небу на скутері, відчуваючи тілом всі деталі, повороти, зміни швидкості і т.д. Піднявшись на висоту 1300 футів (близько 400 метрів), ми полетіли над селами, ставами і лісами Городоччини. Через якийсь час просто дивитись у вікно ставало нудно і пілот почав робити певні фігури, спостерігаючи, як на це реагую. І скажу вам – це просто шикарно, виділяється піт і адреналін, ти вжимаєшся в крісло і рукою тримаєшся за якось ручку (ніби в разі чого воно тобі допоможе), літак в цей час то різко підіймається вверх, то, таке відчуття, що падає вниз у вільному падінні.
Такі собі повітряні гірки і після кожного підйому і відчуття, що все всередині дуже піднялося, хочеться кричати: «Юхху, давай ще!».
Я пам’ятав, що мені мають дати покермувати, але не розумів коли, і акуратно спитав про це пілота. Він відповів щось типу «та нема проблем, маєш штурвал то й кермуй» і спрямував мене летіти до якихось там озер. Коли літак вже в небі, летить рівно зі швидкістю 143 км/год., то кермувати ним зовсім не важко, просто тримай штурвал і все. Для цікавості я трохи політав вліво-вправо, а потім отримав команду розвернутись на 90 градусів і летіти так, по факту ми просто віддалялися від аеродрому, бо там на посадку заходив інший літак.
На посадку вже заходив Максим, я просто дивився на землю яка приближувалась і думав про те, коли я знову полечу на такому літачку, що варто б піти на курси пілотів, що можна запропонувати друзям в складчину купити літак, що мала авіація це класно і навіть про те, що на Міжгірщині не дуже сильно є місця під 400 метрову злітну полосу…
Одним словом, думок було багато і різних, але всі вони зводились до того, що мала авіація має бути не тільки в сусідній Львівщині, а й в Закарпатті, чи то більше в Закарпатті. І, якщо ви мені заперечите, що так в Закарпатті теж є і приватний аеродром і кілька власників малих літаків, то мушу вам сказати, що цього дуже, дуже мало. Я знаю про спроби і потуги розвивати малу авіацію в Закарпатті, в тому числі і в співпраці з нашими сусідами, зокрема румунами, та прихильників цієї ідеї має ставати більше. А для того, щоб по-справжньому розуміти про що мова, рекомендую хоча б раз піднятися в небо не на Boeing чи Embraer, а на «повітряному скутері» типу АС 12 Анжела.
І на останок про ціни. Кажуть, що 90% всіх мрій можна здійснити до кінця тижня. Якщо ви мрієте про небо, але думаєте, що це дуже дорого, то дам вам орієнтовні цифри. Мінімальний політ коштує 2200 грн., годинний політ над Карпатами трохи більше 5000 грн., такий політ, як був у мене, а для першого разу його повністю вистачає, – 2900 грн. От отримати ліцензію пілота (PPL), тобто водійські права на літак, вже суттєво дорожче, але це вже зовсім інша історія.
Андрій Шекета, спеціально для Varosh
*** Цей матеріал опубліковано, як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у даній публікації.
