Бізнес

Наталія Дубова про Львівську майстерню шоколаду, рідне Закарпаття та щирість у роботі

4 Листопада 2013 12 461

Шоколадні вироби ручної роботи зі справжнього бельгійського шоколаду вже давно підкорили Україну. Саме у Львівській майстерні шоколаду можна відволіктися від повсякдення, проблем та турбот.

Закарпатцям вже не обов’язково їхати до Львова за плиткою неймовірно доброго шоколаду, бо його вже можна покуштувати у фірмовій майстерні в Ужгороді та у крамничці в Мукачеві.

Утім, ми переконані, що мало, хто знає – бо й самі щиро здивувалися – засновниця Львівської майстерні шоколаду, Наталія Дубова, народилася у Сваляві. Тут закінчила школу і лише потім переїхала на навчання до Львова. Там і залишилася.

Ми поїхали до неї у гості і провели разом один прекрасний ранок у Львові за чашечкою гарячого шоколаду та за цукерками, які пані Наталя колись сама вигадала та “тестувала” власноруч вдома на кухні. Але усе по-черзі.


Про Закарпаття


Я народилася у Сваляві, вчилася у першій школі. У нас був дуже хороший клас та класний керівник Надія Петрівна Хвуст. Я ходила у музичну школу, правда недовго. У 1999 році я закінчила школу і вступила до політехнічного на економічний факультет. Ці роки були чудові, веселі та безтурботні. (ред. – посміхається)

Після 3-го курсу я потрапила по розподілу на “економіку підприємництва”. Тоді я, звісно, не розуміла навіщо вона мені. Але потім, коли ми відкрили “Львівську майстерню шоколаду”, я усвідомила, що займаюся тим, що вчила в університеті.

На четвертому курсі я зустріла свого чоловіка, ми одружилися. Після закінчення університету мені було дуже важко, бо я не знала, чим хочу займатися у житті. Батьки хотіли, аби я була бухгалтером, але для мене це було трагедією. Мені завжди хотілося займатися чимось більш творчим.

Одного разу у Стрийському парку я побачила навчальний заклад, у якому викладали дизайн, живопис та багато чого іншого. Я розповіла чоловіку і він сказав: “Пробуй!”. Так я почала вчитися на дизайні інтер’єру. Мені дуже це подобалося. Напевно, це моя сутність – щось створювати, вигадувати.

Я провчилася 1,5 роки. Потім у мене народилася донечка, я так і не закінчила навчання. 2,5 роки я була вдома з дитиною і, загалом, до того я ніде не працювала, не знала, що таке робота, рух, тому й не відчувала, що мені чогось бракує. Але, коли моя декретна відпустка доходила до другого року, мене почало, якщо говорити по-простому, просто “ковбасити”. Треба було щось робити, змінювати.


З чого почалася Львівська Майстерня Шоколаду


Ми маємо хорошого знайомого нашої родини з Голландії. І якось він привіз звідти у подарунок нам плитку шоколаду. Ми спробували той шоколад і зрозуміли, що нас все життя “обманювали”. Тоді я почала думати над тим, що шоколад і солодощі – це справді дуже хороший та незвичайний подарунок. Особливо, якщо він справжній. І запропонувала чоловіку спробувати й собі щось виготовляти, але що, як, звідки – досвіду у цьому не було жодного.

Потім Володя летів до Голландії і знайшов крамничку, з якої нам привіз шоколад його діловий партнер. Він познайомився з власницею, вона провела йому екскурсію, розповіла трохи про свій шоколад і по поверненню додому він вирішив, що краще, якщо ми полетимо до неї разом. Так і сталося. Ми полетіли і випадково потрапили до неї на майстер-клас. Дізналися дуже багато цікавого.

Потім Володя ще раз до неї поїхав, вже з конкретною пропозицією, аби вона нас навчила всьому. Вона ніколи з цим не стикалася, але через місяць озвучила нам ціну – 300 тисяч євро. Це, звісно, була просто не підйомна сума для нас.

Хай там як, але я вирішила не відступати. Більше ніж пів року я шукала в інтернеті різну інформацію, читала про шоколад, замовила книжку про нього. У ній було все – і головне, не для фабрик, а саме для домашнього виготовлення.

Я довго не наважувалася щось зробити. Потім знайшла справжній бельгійський шоколад, з якими ми, до речі, працюємо і сьогодні, і вперше стемперувала шоколад у нас вдома. Це була не пристосована поверхня та посуд, щось вийшло, щось ні. Перша цукерка була у формі кавового зерна та з кавово-горіховою начинкою. Чоловік спробував і сказав: “Це класно!Ти можеш!”.


Перетворення ідеї у бізнес-проект


Ми зрозуміли, що у нас може вийти щось путнє і запропонували “FESTу” разом з нами відкрити шоколадну крамничку. Розповіли їм про нашу ідею, вони продегустували цекерки. Тоді я зробила перші свої: “Кайзервальд”, “Марципанна”, “Львівські амурки” та “Золотий флюгер”. Усім дуже сподобалося. Так було вирішено, що 8 березня на перший День Шоколаду у Львові, виставлятимемо цукерки.

Залишалося 3 тижні до того, як ми мали це зробити. Дитину я віддала батькам чоловіка на кілька днів, уся квартира була в шоколаді. Тоді у нас вдома було по 20 кг шоколаду кожного виду. Кухня була рознесена. Батьки і друзі думали, що ми з’їхали з глузду, ніхто не вірив, що з цього щось вийде. За 5 днів я зробила 4 тисячі цукерок. Тоді я працювала по 16 годин на добу.

Усі цукерки отримували назву в останній вечір перед святом. Я запросила свою подругу Юлію до нас і вона допомогла з першими назвами цукерок. Вона львів’янка і їй було простіше зорієнтуватися із львівськими назвами. Усі решту я теж намагалася витримати у тому стилі.

Що ж до самого свята, то люди підходили, питали, купували, хвалили. Це було таке щастя. Пам’ятаю, падав дощ зі снігом, але мені було все одно. Ми продали практично усе за той день. Я сама собі не вірила. Мені зовсім було не важливо скільки ми заробили чи не заробили зовсім нічого, головне, що ти зробив щось і це подобається іншим людям. Я й досі це відчуваю, коли ходжу по майстерні і чую: “Ммм… Які вони смачні! Ммм… Які вони класні!”. (ред. – посміхається)


Про навчання та самоосвіту


Усі мої знання – з інтернету та книжок, частково з майстеркласів. Я все сама вишуковую та вивчаю. Також велике значення має й те, що ми з чоловіком багато подорожуємо. Звісно, у кожній країні та місті я намагаюся знайти для себе якусь шоколадну “новинку”. Ми взагалі, за кордон просто так не їздимо останні кілька років. (ред. – посміхається) Щоразу привожу нові ідеї, тенденції, навіть друковану продукцію, бо це теж натхнення.

Цього року на 10-річчя шлюбу чоловік пообіцяв мені поїздку до Італії на фестиваль шоколаду. Це моя давня мрія. Тому буду дуже щаслива, якщо вона справдиться.

Я думаю, що рушієм усього є бажання. Ти можеш нічого не знати (поки що), але шалено хотіти, і у тебе вийде. Навіть з однієї книжки можна витягнути максимум інформації.


Про Майстерню сьогодні


Я вже й не пам’ятаю скільки у нас цукерок. (ред. – сміється) Справді! Дещо ми додаємо, деякі – відживають себе і ми знімаємо їх з виробництва. Але точно можу сказати, що скоро на шанувальників нашого шоколаду чекають нові цукерки. Вони вже у розробці, я їх відпрацьовую. Утім, коли вони вийдуть, сказати поки не можу – усе залежить від мого настрою, натхнення та того, коли мене відпустить мій маленький синочок Кирило. (ред. – посміхається)


Як обрати шоколад


Для того, аби обрати хороший шоколад, перш за все, потрібно звернути увагу на вигляд. Він має бути глянцевим. На шоколаді не має бути “сивини”, бо це є свідченням не правильного зберігання. По-друге, запах – він має бути “чистим”, приємним. Плитка повина дзвінко ламатись і мати рівні краї злому. Коли ви берете шматочок шоколаду, його потрібно розтопити в роті і видихнути через ніс. Тільки так ви зможете відчути весь аромат шоколаду.

Шоколад – це продукт, що вбирає у себе усі запахи, які його оточують. Тому його потрібно зберігати окремо. Якось ми з чоловіком навіть куштували шоколад з присмаком тютюну. Річ у тім, що плантація какао-бобів, з яких був виготовлений шоколад, була неподалік від тютюнової. І какао-боби частково набули цього аромату.


Про успішний досвід


Я не знала, насправді, що у мене щось вийде. Просто робила те, що мені подобається. Думаю, що це найважливіше. Бо якщо ти робиш щось, що тобі страшенно до душі, то воно сподобається й іншим. Усе потрібно робити щиро, по-совісті. Я думаю, що люди дуже відчувають це.

У світі сьогодні досить складна ситуація, мало кому легко все дається, а такі місця, як Майстерня дають тепло, навіть маленька цукерка, зроблена від усього серця, може принести щастя та хороші емоції. Тут забуваєш про турботи, проблеми. Коли я щось роблю, то завжди уявляю собі, яку радість це принесе людям.

Росана Бісьмак, Varosh

Фото: Яна Данканич

0 #