Евеліні нещодавно виповнилося 19 років, а вона вже встигла представити себе, країну та рідне місто на світових подіумах, завоювати прихильність геніальних метрів світу моди та підписати ексклюзивний контракт з Chanel.
Сьогодні дівчина вчиться у Львівському державному університеті фізичної культури за фахом “вчитель фізкультури”. Каже, що якби не модельне, то і не проти працювати у школі. Адже на третьому курсі, під час практики, відчувала себе у ролі вчителя досить органічно.
Після закінчення “бакалаврату” планує вступати на магістратуру за кордон. Також у планах «підтягнути» американську мову та вступити на кінематографічні курси, адже кіно – це давня та дитяча мрія Евеліни.
Красуня володіє українською, російською, угорською, англійською, французькою та італійською мовами. Що ж до модельної кар’єри, то вікових лімітів поки собі не ставить. Каже, що довіряє долі і життю. Нам Евеліна розповіла про робочі будні у Парижі, улюблені куточки в Ужгороді, взаємостосунки з батьками, залицяльників, справжніх друзів та коханого.
– Як часто сьогодні приїздиш до Ужгорода?
– Сьогодні не дуже часто. Влітку, після Парижа, у мене був місяць канікул, але я одразу поїхала з друзями відпочивати на Ібіцу. А після, з родичами – у Хорватію. А до того, я приїздила майже кожні вихідні, бо вчуся у Львові і тому з цим проблем жодних.
– Але, все ж, де ти живеш сьогодні: в Ужгороді, Львові, Парижі чи Мілані?
– В Ужгороді, звісно. Це мій дім, тут живуть мої батьки та друзі. Навіть, коли я їду до Львова, то беру з собою маленьку валізу і точно знаю, що вдягну у понеділок, вівторок, середу і так далі. Більше, ніж на 5 днів я з собою речей ніколи не беру. Живу я у гуртожитку з дівчатами з Ужгорода, яких знаю з 9 років.
– А чому у гуртожитку, а не у квартирі?
– Ну, бо квартиру винаймати у Львові – то досить дорого. До того ж, я там не так вже й багато часу проводжу. Тому, у цьому немає сенсу.
– Коли до тебе приїздять друзі з інших міст України чи світу, що показуєш їм в Ужгороді?
– Вони намагаються приїздити у травні, аби побачити місто у всій красі. Тому, у першу чергу – це, звісно, набережна та сакури. Звичайно, я веду їх у ресторан свого дядька – Fanfan. Обов’язково проводжу екскурсію історичними точками міста, показую архітектуру.
Мій брат вступив на магістратуру по туризму, тому перед приїздом друзів, завжди складає мені маршрут. Я ж люблю бувати як в центрі міста, так і на природі. Я була лише два місяці у Парижі, але коли перетнула угорський кордон, дорогою додому, у мене наче камінь з плечей впав. (ред. – посміхається) Я вже так хотіла побачитися з батьками, друзями, хлопцем.
– З хлопцем? Він хіба з Ужгорода? А як же ці розмови у мережі про Володимира Кличко та Принца Гарі.
– Це лише розмови. Я звісно перетинаюся з ними, спілкуюся, але не більше. Тому, ставлюся до цього з посмішкою. Так, часом, це зачіпає, але, як каже, моя подруга-журналістка: вони мусять завжди про щось писати. Тому я намагаюся не звертати на це уваги. Адже і журналістам треба за щось жити. (ред. – посміхається)
– А рідні, як реагують на такі плітки?
– Вони пильно слідкують за усіма повідомленнями у пресі, що стосуються мене і перший час навіть перепитували про кожну чутку, а чи бува не правда це? Але зараз вже все добре розуміють, тому все нормально.
– Як ставляться до таких чуток чоловіки: Володимир і Гарі?
– Я не знаю, чесно кажучи. Можливо їм розповідають про це їхні прес-агенти, а можливо й ні. (ред. – посміхається)
– Розкажи, про початок своєї модельної кар’єри? Все ж почалося з Ужгорода?
– Моя модельна кар’єра розпочалася в 11 класі в Ужгороді. Коли мій дядько відкрив Фанфан і запропонував мені стати обличчям ресторану. Ми зробили фотосесію, до речі, постер при вході в ресторан висить і досі. Коли до нас приїхала друг нашої родини – Наталія Ворона, то побачила фото і запитала у мами, хто це. Я їй сподобалася і вона взяла кілька моїх фотографій, аби показати їх у Києві своїм знайомим, що працюють у модельному бізнесі. Так все і почалося.
– Розкажи трохи про свою першу далеку подорож – Мілан.
– Я працювала там з 16 років, знайшла дуже багато хороших друзів. Потім навіть до них їздила з братом. Хоча, Мілан виявився не таким цікавим, як Рим. То таке – фешн сіті.
– Як ця співпраця відбувається, зазвичай?
– У мене є материнське агентство у Києві “Лінія 12”. Маша Манюк – мій агент. Ми телефонуємо одна одній постійно, обмінюємося думками, планами, пропозиціями. Вона мені пропонує, радить. Сьогодні, до прикладу, я ексклюзивно працюю з Chanel.
– Як налаштовуєш себе? Це ж не просто якийсь показ, якогось маловідомого бренду…
– Це усе самодисципліна. Думаю, що спорт чимало дав мені у цьому плані, бо це і фізичний розвиток, і психологічний, і моральний, і дисципліна. Тому він дав мені добру базу і фактично створив мене.
– Ти досі займаєшся гімнастикою?
– На жаль, ні. Тільки підтримую форму. На те, аби займатися потрібно багато часу, а зараз у мене його зовсім немає, тому я лише підтримую форму. Я почала займатися гімнастикою у 4 роки і пішла – у 18. Тому, можна сказати, що я пройшла велику і добру школу.
– 19-річчя ти відсвяткувала у Парижі?
– Так, але це було не так романтично, як ми звикли думати про все, що відбувається у Парижі. Я була одна. Однак, у переддень мені прийшов лист від сусідів, які писали, що завтра у них День народження і вони планують святкувати гучно і з музикою, тому просили від усіх порозуміння. Я вирішила не нудьгувати на самоті, купила пляшку вина і пішла до них. Вони виявилися дуже класними людьми і День народження мені запам’ятається надовго.
– Легко з людьми сходишся?
– Так, зазвичай, дуже легко. У мене ніколи не буває непорозумінь. Навіть, якщо б щось таке й трапилося, я б змогла легко вийти з ситуації.
– Ти хочеш “підтягнути” американську і вступити на кінокурси. Це означає, що мета – Голлівуд?
– Так, це саме те, чого я хочу. Я думаю, що головне – це бажання. Рік тому я навіть і уявити не могла, що працюватиму у Парижі з Chanel. Тому ніхто не знає, який шанс і які можливості я матиму через 2-3 роки.
– Хто тебе налаштовує так легко і невимушено жити?
– Батьки. Це все виховання. До сьогодні мама тримає мене у міцних рукавицях, контролює завжди. І я думаю, що це добре. Моя мама – авторитет для мене. Мій дядько – Роберт Левицький – також. Він завжди допомагає мені, радить, направляє.
– За цей рік ти познайомилася з багатьма успішними та відомими людьми. Як тобі досвід спілкування з ними?
– Вони всі дуже прості та приємні люди. Звісно, я розумію, чого вони досягли у своєму житті, але поводжу себе завжди і з усіма вільно. Якщо вони відчуватимуть якусь скутість, то й самі ставитимуться до мене інакше. Тут мені також допомагають настанови батьків та Роберта. Сім’я – це мій авторитет. І я пишаюся цим.
– Близько тижня місцеві ЗМІ писали про твоє знайомство з геніальним Лагерфельдом. Розкажи про нього і, власне, про знайомство.
– Ми познайомилися після тижня моєї роботи у Парижі. На мене шили сукню з найпростішої тканини, за мною слідкували, дивилися, як я поводжуся, чи встигаю все вчасно робити. І потім мені кажуть: “З тобою хоче познайомитися Карл”. Він виявився абсолютно простою і дуже приємною людиною. Хоча він та його вбрання й справді – бездоганні. З ним легко було спілкуватися.
– У модельному у тебе бізнесі є подруги?
– Так! Багато людей питає мене про колег-заздрісників. Є певний елемент змагання. Але часом вони не мають сенсу. Наприклад, Kenzo шукає моделей з азіатською зовнішністю, а що я можу зробити, якщо у мене вона слов’янська. (ред. – посміхається)
Дівчата, насправді, всі дуже приємні. Є такі, яким по 15, а є й по 25 років, але ніхто нікого не ображає і не принижує, навпаки – допомагають, підтримують. Немає ніякої підлості. І це не тільки у Європі. Я працювала цьогоріч взимку на Тижні моди в Україні – тут те саме – усі дружні, привітні.
– Найулюбленіше місце яке? Куди б тобі хотілося повертатися ще і ще?
– Мені дуже подобається Париж, але так само подобається і Хорватія. Я раніше ніколи не розуміла, чому мої родичі так люблять туди їздити. Чому не можна поїхати у якесь інше місце чи країну? Чому саме Сельце? Але цьогоріч я поїхала з ними і зрозуміла, що прекраснішого місця годі й шукати: вода чиста, каміння, набережна, люди. Морозиво – взагалі казкове. Я його їла так багато, що ще три тижні після повернення, застуджена ходила. (ред. – посміхається)
– Як взагалі ставишся до подорожей: плануєш їх детально чи дозволяєш випадку їх формувати?
– Якщо це поїздки пов’язані з роботою, то там все розплановано по хвилинам. Якщо це відпочинок з друзями і рідними – то це завжди все спонтанно і дуже цікаво. Батьки мені довіряють на усі 100%, добре знають моїх друзів, тому проблем з поїздками ніколи не виникає.
– У тебе великий гардероб?
– Так, досить великий. Мені поки важко знайти свій стиль, бо я люблю і класику, і спортивний одяг, і кежуал. У мене є багато різних речей. Тому, мені є що одягнути, але важко скомбінувати. Якщо говорити про бренди, то я вдягаюся у масмеркеті, як H&M, Zara, вони бюджетні та дуже зручні. Для офіційеих подій я використовую брендовий одяг. Надаю перевагу Chanel.
– Багато моделей у підсумку стають дизайнерами.
– Так, бо вони багато бачать і вже знають, що і як потрібно робити. Але у мене таких планів поки що немає. Хоча, колись на уроках алгебри я завжди малювала дівчат у зошиті. Мушу зізнатися, що малюю я просто жахливо. (ред. – сміється)
– Ти в Ужгороді попрацювати не встигла?
– Встигла, у Фанфані. Працювала на літніх канікулах офіціантом, потім на кухні. Тому я знаю ресторанну справу від початку до кінця. І поли чухала, і витяжки. Це хороший досвід.
– То ти гарно готуєш?
– Моїм батькам та друзям подобається. (ред. – посміхається)
– Де ти плануєш жити?
– В Ужгороді. Я дуже люблю це місто. Навіть у Львові мені важко витримати багато днів поспіль. Ужгород – більш відкритий.
Росана Бісьмак, Varosh
Фото люб’язно надані Евеліною Самсончик
