Мода - Архів

Дмитро Златкін: від спортзалу до шкіряних виробів

22 Квітня 2014 11 861

26-річний мукачівець Дмитро Златкін майстер спорту з греко-римської боротьби, викладач, багаторазовий чемпіон України та Чемпіон Європи. Утім, зараз ми розповімо не про це.

Майже рік тому у спортсмена з’явилося хобі – виготовлення жіночих та чоловічих аксесуарів зі шкіри. І що найцікавіше, усі вироби він робить виключно вручну, кожен шов та стіжок – жодного використання машинки. Про усе це він нам і розповів. Далі пряма мова.


Моє хобі почалося менше року тому зі спортзалу. Нам шили боксерські мішки і з них залишилися шматки шкіри. Шкода було їх викидати, тому я вирішив пошити з них сумку – у подарунок своїй вагітній коханій. Вона здивувалася такому моєму бажанню, але погодилася. (посміхається)

Тоді я передивився багато різних відео про те, як відомі бренди роблять свої шкіряні вироби. Це мене дуже надихнуло. Я спробував відтворити техніку і пошив першу сумку. Потім – зрозумів, що хочу зробити ще щось. Так почав з’являтися виріб за виробом.

Якось все швидко сталося. Почалися замовлення. Їх буває і до 10 на тиждень. Іноді вже й немає часу, аби вигадувати якісь нові моделі як дизайнер. Дуже б хотілося експериментувати.

Сьогодні я шию ключниці, візитівниці, гаманці, клатчі, обкладинки для ноутбуків та планшетів. І мрію взятися за сумки. Утім, для цього потрібне устаткування – машинка, перш за все. Усе, що ви бачите зараз – це ручна робота. Кожен стіжок і шов зроблений вручну. Часто люди не вірять у це, бо кажуть, що занадто акуратно як для ручного шиття. Але я бачу й недоліки у своїх роботах. Хоча, думаю, що це нормально – прагнути до досконалості.

У мене є основна робота – викладання. Шию та дизайную я переважно вночі. До речі, шити я ніколи не вмів і навіть не пробував до цього. (посміхається) Не мав і досвіду роботи з лекалами. Але сьогодні все роблю сам: вигадую, креслю, вирізаю, шию.

Мені складно сказати скільки саме виробів я вже зробив. Думаю, ближче до сотні. Спочатку я працював з тою шкірою, яку мені давали знайомі, друзі. Сьогодні – спеціально купую сировину – ту, яку вважаю якісною. Це напевно й найскладніше – знайти хорошу шкіру. Купую переважно у Львові та Києві. Працюю лише з натуральною сировиною. З шкірзамом навіть пробувати не хотілося. Усю сировину я обираю сам, замовляти її через інтернет просто неможливо. Потрібно усе побачити на власні очі, пощупати.

Я не вмію пропонувати те, що зробив і подати це, як слід. Цим займається моя дружина. Вона фотограф, тому й з цим проблем немає жодних. Та й взагалі багато цінних порад завжди дає. (посміхається)

Логотип ми також вигадували разом. Довго вагалися, шукали, малювали. Але врешті вирішили зробити його у формі лева. У нас нещодавно народився синочок – Лев – на честь нього ми усе й створили.

У мене поки немає власної майстерні, але на неї я практично перетворив шматочок вітальні біля каміну. Працюю на звичайному журнальному столику. Щоправда, він вже увесь порізаний канцелярським ножем. У мене вдома є маленький спортзал і зараз я намагаюся переробити певну його частину на майстерню.

Складніше за все робити гаманці. У них велика кількість відділень, застібок – з цим працювати доволі складно. Але якщо я раптом бачу, що не можу впоратися з замовленням, то одразу про це кажу людям.

Мені дуже подобається, що в Ужгороді проводять ярмарки хенд-мейду. Це дуже круто. Я спробую на наступний раз щось підготувати. Атмосфера там дуже хороша. Та й взагалі добре, що люди почали віддавати належне виробам ручної роботи.

Нещодавно з Америки було одне дуже велике замовлення, але не взявся за нього, бо потрібно було робити з кожного найменування по 20 копій. На жаль, без машинки це зробити дуже складно. Та й не цікаво, якщо чесно. (сміється) Хочеться все ж удосконалювати лекала, вигадувати нові моделі, комбінації.

Зрештою для того, аби зробити виріб таким як я його бачу, треба спробувати кілька разів. Аби була можливість врахувати недоліки. Аби ключі не випадали з ключниці, а картки та гроші з гаманця. Кожна нова робота – це вдосконалення.

Ми відслідкували таку тенденцію, що наші клієнти – це переважно жінки. Якось так склалося, що вони замовляють і для себе, і для своїх чоловіків. А от останні поки не дуже поспішають. Можливо, через те, що спектр подарунків для жінок значно ширший, ніж для чоловіків. Але сподіваюся, що й чоловіки розуміють, що це чудовий подарунок для коханих.

Мої вироби сьогодні є у Києві, Москві, дуже багато у Мукачеві та Ужгороді. Думаю, що вони подобаються людям через мінімалізм, якість та універсальність. В них немає нічого зайвого. Є лише те, що робить користування комфортним.

Думаю, що мені вдалося навчитися цій справі лише тому, що я люблю отримувати новий досвід, розвиватися, вчитися чомусь новому. Спорт розвинув у мені ці якості ще з дитинства.


Замовити аксесуари від Дмитра та поспілкуватися з ним можна за посиланням.


Росана Бісьмак, Varosh

Фото: Крімері Златкіна

0 #