Rock-H, напевно, найбільш популярний гурт на Закарпатті. Музикантам раді, як в області, так і у столиці, а віднедавна і за кордоном.
Народний колорит та русинські тексти лише сприяють популярності та постійному збільшенню кола шанувальників. Сьогоднішній стиль гурту окреслити важко, утім самі хлопці кажуть, що у їхній творчості гармонійно поєднується академічна музика, рок та закарпатський фольклор.
Віктор Янцо, один з засновників Rock-H і композитор гурту, розповів нам про задоволення від концертів, нові альбоми, джерела натхнення та найкращий час для написання музики.
– Вас вже не можна назвати виключно «мукачівським» гуртом. У Rock-H почав грати львів’янин. Цікаво, де і як ви сьогодні збираєтесь, говорите про музику, проводите репетиції?
– Ми працюємо за принципом, який прийнятий в академічній музиці, де немає спільного музикування в процесі творчості. Усі партії чітко розписані, диригент роздає ноти, оркестр грає і за дві репетиції робиться концертна програма. Після того, як ми презентували свій другий альбом, у нас ще не було жодної репетиції. Маємо дуже щільний концертний графік, тому найкраща репетиція – це концерт. Взагалі, репетиції у традиційному розумінні цього слова – досить непросте явище. Вони часто породжують конфлікти та незрозумілі ситуації, коли кожен намагається додати щось своє, тим самим утворюючи ситуацію "лебідь, рак і щука". У нашому ж випадку композитор пише музику, вокаліст співає, ударник грає на барабанах, гітарист – на гітарі, PR-менеджер просуває музику.
– Ви той диригент?
– Так, і не бачу у цьому жодної проблеми, хоча традиційно лідер гурту – вокаліст. Утім, є багато прикладів, коли це не так, і від цього гурти лише виграють. У Ґорана Бреґовіча вже третій вокаліст, здається. Аби досягти успіху кожен повинен чітко займатися своєю справою.
– Як вирішуєте творчі конфлікти?
– У нас їх не буває, тому що кожен робить свою роботу. Після зміни складу у нас, на щастя, з’явився чіткий розподіл праці. Старих помилок не повторюємо. Дуже важливо спочатку домовитися про співпрацю, а потім приступати до роботи, а не навпаки.
– Коли гурт став комерційно успішним?
– Зараз можна говорити про самоокупність проекту. Якщо для випуску першого альбому залучалися і власні кошти, то витрати на другий альбом були повністю покриті прибутками від концертної діяльності.
– Ви отримали академічну освіту. Наскільки вільно та комфортно почуваєте себе у тому жанрі, в якому працюєте сьогодні?
– Спочатку було дуже важко. Академічна освіта сильно заважає. Академічні музиканти часто мають проблеми з ритмічністю та ансамблюванням.
Друга проблема була у написанні музики. Знаєте, як у фільмі «Амадеус» імператор казав Моцарту: "Все добре, але занадто багато нот". Так само було і тут.
Потрібно писати музику, яку розумітимуть люди. Є, звісно, вища математика, але переважна більшість людей послуговується хіба що таблицею множення та калькулятором.
– Чи немає ризику, у такому випадку, особисто Вам і хлопцям з гурту втратити майстерність через постійне спрощування музики заради комерційної успішності проекту?
– Все геніальне – просте. Це як у художників: у них є величезна палітра кольорів і багато різних технік, якими вони можуть послуговуватися, але для того, аби з’явилася одна картина – не обов’язково використовувати їх усі й одразу.
– Ви випустили два альбоми. Особисто на Вашу думку, вони сильно відрізняються один від одного?
– Перший альбом – це був пошук. Ми чітко не розуміли, яким має бути саунд, куди рухатися. Можна легко почути, що кожна композиція звучить інакше.
Другий альбом має свій спільний знаменник — єдиний саунд. Думаю, нам вдалося домогтися органічного та цілісного звучання. Коли слухаєш його, то складається враження, що одна пісня перетікає в іншу, як своєрідна музична поема.
Я впевнений, що третій альбом кардинально відрізнятиметься від двох попередніх. Це будуть експерименти, пошуки і щось абсолютно неочікуване. На щастя, ми можемо собі це дозволити, адже маємо сформовану концертну програму, тому час на творчість та експерименти є.
До прикладу Святослав Вакарчук кожного року видає новий альбом, але на концертах все одно грає добре відомі пісні. Він чітко знає, що люблять його слухачі і що він має їм віддати. З нового альбому він щоразу грає лише декілька пісень.
Є величезна кількість гуртів, які концертують зі старою програмою. Всі хочуть слухати хіти Metallica, які були написані двадцять років тому.
– Схвально про Rock-H відгукуються і Святослав Вакарчук, про якого Ви згадали, і Сашко Положинський, і Валерій Харчишин, і Лама. Чи не боїтеся не виправдати їхніх очікувань?
– Головне – це не зрадити собі. Те, що я роблю – це моє єство і я щасливий з того, що це подобається слухачам та успішним музикантам.
– Ви кажете, що не плануєте перекладати пісні гурту російською та українською. Якщо ж і будете, то англійською. Є вже чітко окреслені плани?
– Диски з нашою музикою розповсюджуються не лише в Україні, а також і у Польщі, Італії, Чехії та інших країнах. Люди самі просять, аби ми хоча б кілька пісень переклали англійською, щоб вони могли зрозуміти про що йде мова.
Я завжди говорю, що мрію зробити творчий продукт, який не вимагатиме перекладу. Хочу, щоб музика була інтернаціональною. Для мене важливо, аби якість твору при перекладі на іншу мову не знижувалася.
– Кого собі ставите за приклад?
– Вірменський гурт System Of A Down та їх вокаліста Serj Tankian. Він пише пісні і англійською, й вірменською, але за емоційністю вони однакові. Якість композиції та її душа не змінюються. Можливо навіть, якби вони заспівали російською чи українською – нічого б не змінилося.
Якщо ж взяти, до прикладу, російський рок, то не розуміючи слів неможливо його сприйняти у повній мірі. Там усе зав’язане не так на музиці, як на текстах.
– Останнім часом ви почали концертувати Європою. Чи не є це першим кроком до того, що музику починають розуміти, навіть не розуміючи слів?
– Можна, звісно, себе тішити думками про це, але, якщо бути чесним, то на концерти українських гуртів ходять переважно українці, іноземців дуже мало.
– Від яких виступів отримуєте більше задоволення: від стадіонних концертів чи закритих вечірок?
– Фестивальні концерти – це для нас найбільше задоволення. Але навіть якщо ми виступаємо на закритих вечірках, для нас головне, аби люди не слухали рок-н-ролл сидячи. Це дуже втомлює музикантів: ми віддаємо енергію, а зворотного зв’язку немає.
– У вас дуже багато текстів молодечих, холостяцьких, але, тим не менше, у всіх учасників гурту є дівчата або жінки. Особисто Ви готуєтеся стати батьком вже удруге. Як це поєднуєте?
– Наші пісні про те, що є у фольклорі – злободенні теми. Ми співаємо про все, що відбувається чи відбувалося колись у житті людей. Маємо багато текстів на соціальну тематику, але ніколи не співаємо конкретно про себе.
– Вікторе, Ви займаєтеся не лише музикою. У вас є й невеличкий бізнес, і родина. Коли знаходите час на творчість?
– Зранку маю годину, поки донечка збирається у садочок, і пишу музику. Думаю, якщо справою займатися хоча б годину, але кожного дня, то у ній можна досягти успіху.
– Куди водите друзів, які приїздять до Вас у гості?
– Обов’язково робимо екскурсію місцями, де знімалися наші кліпи, а усі вони були зняті у яскравих куточках Закарпаття. Звісно, показуємо і інші цікаві місця.
– Над чим гурт працює сьогодні?
– Третій альбом вже у мене в голові. Решта — справа техніки.
Росана Бісьмак, Varosh.com.ua
Фото: Віктор Дьомін
