Життя

Smile Studio: Нехай буде світло

8 Квітня 2013 3 738

Спочатку їх було двоє: Владислав Андрушек та Михайло Явін. Хлопці грали в одному рок гурті. Згодом, у 2011 році, разом перейшли у фотографію, а саме почали малювати світлом. Пізніше до них приєднався Євген Бородін. Усі разом хлопці утворюють ужгородське об’єднання Smile Studio.

Нам вони розповіли про те, що це взагалі таке, як воно з’явилося, а також у чому відмінність між лайтпейнтом та фрізлайтом.

– Те, чим ви займаєтеся по-різному називають: фрізлайт, лайтпейнт. Як правильно? Чи це одне й те саме?

– Це одне й те саме. Плутанина виходить через те, що одна російська команда назвала себе "Фрізлайт". Вони вирішили використати усім широковідомий термін. Якийсь час вони намагалися довести, що вони найкращі та перші. 

Утім, всесвітня організація тих, хто малює світлом каже трохи про інше. У терміну лайтпейнт довга історія. Він з’явився у 1839 році. Відмінності у словах фрізлайт і лайтпейнт такі самі як у фотоапарата і фотокамери. Тобто, це одне й те саме, тому можна називати і так, і так.

– Ви зачепили Росію. У яких країнах це мистецтво ще розвинене?

– Ну, у Росії воно не так вже й розвинене, насправді. Найпотужніше, звісно, у Європі. Також, у Канаді цим активно займаються, у Штатах є непогані роботи.

– На кого ви рівняєтеся?

– Загалом на себе. У нас ніколи не було бажання робити копії чогось від когось. У нас є свій стиль, почерк.

– Як він з’явився, цей почерк?

– Головне, багато працювати та не боятися експериментів. Якщо проводити паралелі з музикою, то кожен її жанр формувався за певних обставин. Так само й лайтпейнт. Напевно, найбільший вплив на те, що ми робимо має навколишнє середовище, наше місто.

– В Ужгороді ще хтось цим займається, окрім вас?

– Якось епізодично. Були хлопці з "Кадру", Віктор Дьомін – у них був один проект. Утім, немає тих, хто займається цим постійно.

– Ви кажете "цілодобово". Це ваша основна робота? Чи все ж цілодобове хобі?

– Швидше, цілодобове хобі. Ми увесь час думаємо над проектами, над тим, як їх зробити, що для цього треба. Усе це поза тою роботою, що приносить стабільний заробіток.

– То чим ви займаєтеся поза фотографією?

– Михайло тестує сайти, Женя – займається продажем комп’ютерів, я (ред. – Слава) займаюся архітектурою, а саме інженерним проектуванням.  

– Що потрібно для того, аби зробити найпростіше фото у цьому стилі?

– Фотоапарат.

– Це все?

– Так. Кожен з нас хоча б раз у житті робив лайтпейнтове фото. Це коли ми фотографуємо вночі людину, а позаду, скажімо, їде машина. Кожен фотограф, по суті, є лайтпейнтером, адже усі створюють фото за допомогою світла.

– Що тоді потрібно для того, аби зробити складне зображення?

– Перш за все практика. Однозначно, що з першого разу шедевру не вийде. Сам процес малювання світлом найбільше схожий на скульптуру. Спочатку малюється ескіз, потім робиться базовий "зліпок" і т.д. 

– Літературу потрібно читати? Чи теорія не така важлива у цій справі?

– Перший рік ми майже нічого не читали. Але, коли нашу роботу вперше забрали росіяни на благодійну виставку у Воронежі, а згодом продали. Тоді ми зрозуміли, що потрібно щось читати, дізнаватися, вдосконалюватися.

– Де ще встигли побувати ваші роботи?

– Всесвітня організація тих, хто малює світлом організовує навколосвітню виставку. Вони транслюють фото у тому вигляді, як вони були зроблені, себто на сотні величезних моніторів. Так їздять і наші дві роботи.

Що ж до Закарпаття, то на виступі групи "Числа" були наші роботи, на ПораБуло фесті, на Параді наречених. 

– Як найкраще сприймаються лайтпейнтові роботи: на моніторах чи у друці?

– Якщо якісно друкувати, то теж непогано виходить, утім на екранах, напевно, ефектніше. Порівнювати важко – це різні емоції.

– Чи використовуєте ви Photoshop?

– Як такої обробки немає. Хіба що, кадрування зображення. Навіть працівники компанії Adobe Photoshop кажуть, що немає сенсу малювати зображення чотири години у програмі, якщо ми його можемо зробити за чотири хвилини.  

Тим паче, у нас кожного разу абсолютно різні лінії, зображення. Домогтися цього у Photoshop дуже складно.

– Цим можна заробляти на життя?

– Теоретично, так. Але наразі в Ужгороді – не надто. Люди ще трохи цього бояться і не розуміють. Одиниці зважуються. Напевно, у більших містах це інакше.

– У такому разі, не плануєте переїздити?

– А навіщо? Нам дуже подобається тут. Ми маємо прекрасне цілодобове хобі. (ред. – сміються)

– Сьогодні є Smile Studio, хобі і т.д. Що далі?

– Хочемо, аби в Ужгороді у нас з’явилися конкуренти. Хоча б один проект. Поки для нас це лише європейці. І конкуренцією це назвати важко, скоріше дружні поради, співпраця. Нам не вистачає конструктивної критики.

– Коли слід чекати на вашу виставку?

– Тоді, коли ми зробимо новий проект. (ред. – сміються) У нас уже є два: один з ужгородськими статуями, а другий соціальний називається "Вандалізм". Сподіваємося, що третій буде кращий перших двох.  

Росана Бісьмак, Varosh.com.ua

Фото люб’язно надані Smile Studio

0 #