Життя

Сашко Положинський: “Закарпатці “висять” на класній музиці, лабають музику або танцюють танці”

3 Березня 2013 6 420

Музикант розповів нам про "Унгварський", "Тиса FМ","Панораму", Сергія Денисенка, "Бліц", Томі Бодова, Віктора Щадея, Ростислава Буланова та Павла Чучку.

– У тебе багато знайомих на Закарпатті. У них є якась спільна риса?

– Якось ніколи не думав про те, щоб усіх знайомих закарпатців об’єднати якоюсь спільною рисою. Ну, раз вже таке питання виникло, то треба подумати. Скажімо, по мові, в більшості випадків, можна впізнати людину з Закарпаття.

Що ж ще? Ну, більшість моїх закарпатських знайомих в Європі бувають значно частіше за мене. Здається, ви всі любите пити зі мною каву. Ну, тобто, не мається на увазі якийсь спеціальний ритуал «кава з Положинським». Просто коли я з кимось із вас зустрічаюся, то рідко ця зустріч проходить без того, щоб ми не випили чашечку-другу кави… А! Ще практично всі мої знайомі закарпатці «висять» на якійсь класній музиці, лабають музику або танцюють танці.

– Ти любиш маленькі міста? Що, на твою думку, може зробити їх цікавими та привабити особисто тебе?

– Так, я люблю. Саме тому останнім часом майже не буваю в Києві – все більше сиджу в рідному Луцьку, або тиняюся по інших не надто великих містах та містечках. Там мені легше дихається, можна спокійно гуляти, роздивлятися довкола і не думати про те, що треба кудись їхати на автівці, яку треба ще й десь паркувати, в якій у великому місті завжди можна вскочити в якийсь халепний корок.

Кожне таке містечко, як правило, має якусь свою неповторну ауру, свою місцеву родзинку. Їх би ще трохи підчистити, причепурити – в хорошому сенсі цього слова. Десь стару будівлю якісно відреставрувати, дорогу полагодити, щось страшне і незграбне – сховати або ошляхетнити, приємне та прекрасне – не зіпсувати, але підкреслити. І, знаєш, тут не так про якісь фінансові витрати йдеться, а про виховання в людях смаку, якогось естетичного чуття, ну і, звісно, бажання власними силами змінювати місто на краще. Мені здається, що одна із найбільших вад сучасної України – панування несмаку.

– Ти кілька разів був у нічних клубах Ужгорода, одного разу навіть в якості діджея. Що скажеш про цей досвід, місцеві дискотеки не здалися тобі провінційними? І де тобі комфортніше, на танцполі чи по той бік пульта?

– По той бік пульта мені було не дуже комфортно в Ужгороді, якщо чесно. Не очікував, що знайдеться одразу стільки бажаючих повчити мене робити те, що я роблю. Ну і я аж ніяк не думав, що навіть арт-директор, який, на мою думку, мав би розуміти, що людину, яка працює – хай і не найкращим у світі ді-джеєм, але саме зараз – саме працює, не варто відволікати від роботи проханнями дати автограф знайомим дівчатам.  

Ну і на танцполі мені не надто комфортно, бо я танцюю, як дурний, а це одразу привертає до себе увагу. А мені ж хочеться просто потанцювати – уваги мені в житті й так цілком вистачає.

Стосовно ж провінційності – це все фігня повна. Я бував на столичних дискотеках, від яких мене просто нудило, натомість не раз круто відтягувався по танцях в якомусь невеличкому клубі невеличкого міста. Мені добре там, де збираються класні люди й грає класна музика. А це можливо і в Ужгороді, і в Луцьку, і в багатьох інших не більших містах.  

– У нас в Закарпатті є кілька кльових гуртів, які грають переважно в межах області. Чи можливо музикантам вийти на український ринок, не переїжджаючи до Києва?

– Зараз важко взагалі вийти на український ринок тим, хто грає кльову музику. В принципі, інтернет та різні сучасні технології дають шанси кожному, хто хоче і може щось робити. А щось із того вийде чи ні – залежить від багатьох факторів, у тому числі й чисто випадкових.

Я зараз раджу усім просто робити те, що любите, а вдасться з тим вийти на якийсь ринок чи ні – то вже другорядне. Зрештою, мішок із золотом може впасти на голову кожному, але ж не кожна голова може те падіння витримати.

– Якщо б ти раптом переїхав до Ужгорода, чим би ти тут займався?

– Тусував би з кльовими пациками та гарними дівчатами. Може ходив би на спа-процедури до «Унгварського», може вів би якусь програму на радіо «Тиса FМ», може працював би поганим ді-джеєм в «Панорамі», може брав би участь в цікавих вечірках від місцевого «хіп-хап кам’юніті», може зібрав би якусь банду і грав би кльову або некльову музичку.

Може сидів би в журі на КВНі від Діні (ред. – Сергій Денисенко) та конкурсах дівочої краси від Іштвана (ред. – Іштван Федьо, хореограф ССТ «Бліц»). Може танцював би в «Бліці», може брав би уроки фотографування у Томі Бодова, може пішов би в помічники до Щадея, до Буланова або до Чучки. Може взагалі нічого би не робив. Хоча, звичайно, найкрутіше було би влаштуватися директором «ПАДІЮНа».

– Наш сайт називається Varosh, це означає місто з угорської. Ти колись розповідав, що твій товариш Іштван навчив тебе кількох угорських фраз. Пам’ятаєш щось?

– Нем ертем!

Вікторія Рижова, спеціально для Varosh.com.ua

Фото люб’язно надані Сашком Положинським 

0 #