Жоден серіал, телепрограма чи то кліп не обходяться без послуг гримера. Про цих людей не так часто згадують в ЗМІ, зазвичай, вони поза кадром. Але саме від них залежить, як актор буде не тільки виглядати, але й поводитись в кадрі.
Мукачівка Ксюша Гальченко нещодавно повернулась з Праги, де навчилась робити з людей зомбі, або красенів. Там вона встигла попрацювати зокрема і з переможцями Євробачення-2006 фінським колективом Lordi.
У кіно Ксюша потрапила майже випадково – після успіхів у дизайні та сучасному мистецтві. Творча група, в якій вона працювала, свого часу була серед номінантів на премію від PinchukArtCentre.
– Мистецтво вимагає усамітнення, а я активна людина. І мені необхідно проводити певний відсоток часу з людьми. Тому робота гримера для мене ідеальна. Коли вперше опинилася на знімальному майданчику, то познайомилася з актором Віктором Бичковим. «Можу тобі сказати тільки одне: той, хто потрапив у кіно, більше з нього не повертається». Ці його слова стали дуже правдивими.
– Від чого відштовхується гример в своїй роботі в першу чергу? Світло, костюми, люди. Що найважливіше?
– Насправді, є дуже багато нюансів в цій справі. Треба враховувати, що саме знімається, за яких умов, локацію і які вимоги ставить перед нами сценарій. Працюючи з людьми треба також врахувати, що у всіх нас є свої недоліки і переваги, і на цьому треба зосередитись, приймаючи рішення щодо створення певного образу. А саме прибрати зайве, виділити найпрекрасніше. При цьому потрібно не забувати про відчуття та знання анатомії конкретної людини. Тобто говорити про деталі та нюанси можна довго.
У цій професії я зовсім недавно, і пройшла досить довгий і досить різносторонній шлях, поки остаточно не зрозуміла, що це – моє покликання. Але хотілось би зазначити, що моя перша художня освіта мені дуже допомагає відчувати та бачити в цій професії щось більше, ніж просто роботу.
Від роботи гримера залежить не тільки те, як актор буде виглядати в кадрі, а і його настрій. Тобто ця робота включає ще й психологічні аспекти, вміння знаходити спільну мову з різними людьми.
Інколи сам процес ніби ритуал шаманства, коли людину можна прикрасити, або навпаки спотворити.
На створення образу йдуть тижні, адже його треба вигадати. А гримування часом займає по кілька годин.
– Ось на цьому місці, якщо можна, більше деталей.
– Наприклад, для розробки більш складного образу, як зомбі, ефемерна тварина, потвора абощо, піде точно до тижня, а то й більше. Все починається з підготовчих етапів: розробки ескізів, знімання гіпсових форм, скульптурно-пластичної розробки самого образу. Тільки після цього – виготовлення наліпок на лице конкретного актора. Інколи наліпки потребують більш детальної проробки. Я називаю це ювелірною роботою, бо іноді треба навіть відтворити структуру людської шкіри, пророблюючи кожну пору. А це вимагає посидючості та терпіння)
Взагалі, робота гримера часом навіть небезпечна, бо скажімо знімання форми відбитка людини – дуже відповідальна річ. Перший раз, коли робила щось подібне, тряслись руки. Але всі з цього починають.
Інколи для образу потрібні тільки накладки на обличчя. Та є більш складні костюми гриму. Вони – окрема тема для розмови, і я поки брала участь у створенні окремих частин костюму.
У Європі та США є окрема категорія акторів, які працюють в костюмах гриму, тобто мають певний досвід та підготовку, адже часом це кілограми матеріалу на тілі та багато годин зйомок.
– А в домашніх умовах, можна робити такі речі: бороди, вуса?
– Звичайно. Є спеціалізовані магазини, де можна придбати матеріали. На жаль, в Україні їх не так багато, та все це можна замовити через інтернет.
Але одна справа – нанесення мейк-апу, інша – коли ти працюєш з складним пластичним гримом, або пастіжерними виробами (перука,борода,або будь що з волосся). Ці вироби потребують не тільки якісних матеріалів, а й неабиякого терпіння, бо інколи все створюється по волоску. Така робота дуже цінується, хоч ми і живемо у час надсучасних технологій та машин.
– Ти працювала в Празі над кліпом гурту «Lordi», які колись феєрично виступили на Євробаченні. У кліпі надзвичайно багато крові…
– Так, крові було декілька відер) Ми працювали там разом зі студією, де я навчалась. Ми мали 4 види крові: харчова, яку можна було пускати з роту, іншу – для підлоги, щоб її можна було потім змити, так як зйомки відбувались у супермаркеті, який вже під ранок був заляпаний весь) , а також кров більш густа та рідка, яку можна використовувати для одягу, щоб відіпрати та накладати на шкіру.
Окрім того весь робочий процес відбувався вночі, працювати в такий час нелегко. Та команда була дійсно професійна, весела та повністю інтернаціональна – чехи, німці, англійці, фіни. Всі говорили на різних мовах, але водночас і розуміли один одного. Працювалось дуже легко. Хоча під ранок вже досить важко було адекватно реагувати на крики зомбі)
– Ти можеш зупинити знімальний процес, якщо помітила, що у когось відклеївся, скажімо, вус?
– Обов’язково. У роботу гримера входить стеження за самим знімальним процесом, за тим, як виглядає актор в кадрі. Це стосується як кіно, так і телебачення, зйомок кліпу чи реклами. Звичайно я маю слідкувати за своєю роботою, щоб не було потреби перезнімати окремі частини. Тобто кожен слідкує за своєю частиною. Так і створюється певний механізм роботи. Якщо зупинка треба комусь одному, зупиняються всі.
– Чеське кіно, на твою думку, зараз має перспективу? Колись у нього було цікаве життя…
– Не можна сказати, що чеське кіно чи ТБ зараз активно розвивається. Ну принаймні те, що я побачила, мене не вразило. Для мене було відкриттям те, що Україна зараз є більш перспективною. Хоча раніше чеський кінематограф розвивався досить стрімко і об’єми роботи вражали. Але, можливо, це лише моя суб’єктивна думка.
– А як жити в Празі?
– Не можна однозначно сказати, що добре чи погано. Свої плюси та мінуси присутні. Та й жила я там лише 3 місяці. Можливо, не все встигла побачити, хоча старалась. Але за можливості обов’язково відвідайте Прагу. Вона досить містична. Місцеві жителі вражають своєю вірою в легенди та казки.
Олексій Уманський, для Varosh.com.ua
Фото з особистого портфоліо Ксюши
