Життя

Анатолій Цуперяк: Я такий, який є

24 Квітня 2014 7 480

Уявіть, незабаром він закінчить Національну академію внутрішніх справ України і стане юристом, але вже зараз Толік – телезірка завдяки участі у шоу "МайстерШеф" на СТБ.

Хлопець сам сміється з себе та своїх жартів, активно спілкується з шанувальниками у соцмережах та мріє стати професійним кухарем. Нам він розповів про роботу та навчання, батьків, друзів, міста і навіть про свої віщі сни. Далі пряма мова.


Життя після проекту


За останній рік мене кілька разів запрошували на зйомки програми "Все буде добре". Також одного разу знімався в шоу "Україна має талант", але той конкурс не потрапив в ефір. Ну і промо ролик на четвертий сезон "МайстерШеф" теж знімали. Думаю, мене використали, як приманку. (сміється)

Коли я вибув з шоу, то приїхав додому на Закарпаття лише на 4 дні, і одразу ж поїхав на місяць у Київ. Я ж ще вчуся. А так взагалі, люди впізнавали, зупинялися, фотографувалися. Та й досі всі вітаються, радіють зустрічі. Багато людей кажуть, що шоу без мене нудне.

Коли мене вигнали з проекту, я дуже розчарувався. Це ще одне підтвердження – справедливості немає. Так, я розумію: у Олі були сильніші знання, ніж у мене. Вона професійний кухар, а я аматор. У більшості учасників був досвід роботи у ресторані, а у мене – ні. Але я дуже люблю готувати, це реально те, що мене розслабляє. І немає значення чи це ресторанні страви чи домашні. Зі звичайних продуктів можна готувати дуже смачно.

Думаю, що моя харизма сприяла тому, аби я якнайдовше був на проекті. Хоча й не знаю, за яким принципом вони відбирали учасників. Але точно, коли я пішов, то багато людей розчарувалося. Мені писали у соціальних мережах про це. Казали, що більше не дивитимуться програму. Та й я вважаю, що перемогати у такому шоу має кухар-аматор, а не професіонал.

Я багато разів передивлявся програму, у якій мене вигнали. Це було дуже образливо. Вигнали без всяких… Навіть фартух іменний не дали.

Якщо ж говорити про майбутнє, то я звісно, хотів би працювати на телебаченні, але більш за все мені не хотілося б, аби мені хтось писав сценарій. Я такий, який є. Вважаю, що зірки вже всім "приїлися", такі круті, що далі нема куди, пальці позагинали. Потрібно брати простих людей, які ближчі до глядачів.

Я дуже сподівався на перемогу, але коли зрозумів, що проект для мене закінчився, то чекав на якусь пропозицію від телеканалу СТБ. Але усім не до розваг, коли така ситуація в країні. Та я не залишаюся без роботи: мені зробили дуже хорошу пропозицію, думаю, що найкращу з усіх учасників "МайстерШеф". Тому я впевнений, що все буде добре.


Проект


До участі у шоу я вмів готувати лише домашні страви, але потім зрозумів, що потрібно вчитися. Накупував журналів, багато рецептів знаходив в інтернеті. Пам’ятаю, одного разу так начитався, що спати не міг, а прийшов на знімальний майданчик і все забув. Але я завжди намагався виходити з ситуації. Учасники навіть казали, що у мене є кулінарна фея. (посміхається)

Перед кожним ефіром я молився і так виходило, що мене завжди оминало. Але 7 разів отримувати "чорний фартух" теж не легко. І тому, коли хтось починає розповідати про те, що ми на проекті усе робили за сценарієм, то я просто посилаю на три літери. Нехай кожен з тих розумних спробує пройти кастинг з 30 000. Люди бачать по телевізору лише те, що їм показують. Насправді, то дуже важкий процес.

"Зажигати" на проекті я почав не зразу. Спочатку я дуже боявся камери. Але потім, коли зрозумів, хто з учасників, чим дихає – мене прорвало. Жодній гниді не дам сісти собі на голову. Вони думали, що Закарпаття – то не знати що, якимось "бендерами" нас вважають. Вони помиляються.

Проект відкрив в мені шоумена. Хоча я про себе сам завжди кажу, що простий, як кут на дверях, тому мені має повезти. Також на шоу я навчився виживати за будь-яких обставин.


Про роботу та навчання


Зараз я вчуся азам кухарської справи, технології. Хотілося б і за кордон поїхати повчитися, але це поки лише плани.

Думаю, я був би хорошим керівником і шеф-кухарем. Для мене головне – це повага до людей. До кожного треба знайти свій підхід, але тримати лише робочі відносини.

Мені подобається готувати все. Я добре розуміюся на закарпатській кухні, але й дуже хочу вивчити європейську. Єдине, що не люблю – це кондитерку. Їсти люблю, а готувати – ні. Моя улюблена страва – сало. Думаю, що можна запатентувати "Сало від Цуперяка". (сміється) А взагалі я неперебірливий. Полюбляю борщ, шашлик.


Кулінарна книжка


Моя кулінарна книжка вже мала вийти, але через обставини це відкладається. У мене зараз навчання, стажування та й таке навколо робиться, що не до книжок. А так – у мене все готово. Рецепти вже набрані, потрібно їх дати на редагування та починати верстку. Можливо до літа я зможу випустити хоча б якийсь невеличкий тираж. Це все тільки закарпатські рецепти. Її особливість у тому, що там майже немає рецептів з грамажем. Більшість – на око.


Батьки


Батькам було трохи соромно за те, що я так матюкаюся на проекті. Пам’ятаю, що мама після першого ефіру так і не передзвонила. Хоча тоді я сказав лише слово "розпи*дяй". Вона ще не знала, що то лише "цвєточки".

Мама казала мені тоді: "Ти нас зганьбив на всю країну". Я спробував спершу пояснити все, але далі пішла "жара". Хоча в останніх програмах батьки вже теж за мене переживали. (посміхається)


Друзі


Я не можу сказати, що у мене після проекту з’явилося багато друзів, але точно – велика кількість знайомих. Скажу чесно, навіть з усіх однокласників пише лише 2-3 людини. Всі думають, що я не захочу спілкуватися, але це не так. Буває, сиджу вечорами вдома сам завалений книжками з кулінарії, і навіть на каву немає з ким вийти.


Сни


Я дуже забобонний. Завжди йду до церкви перед чимось важливим у житті, ставлю свічки. І ще мої сни часто збуваються. Коли мені сниться поїзд, значить станеться щось погане. Так і було – перед вильотом він мені приснився.

Ненавиджу цей сон. Коли я працював у Москві, то він мені теж постійно снився. Після цього я завжди змінював об’єкт, на якому працював. А після мого вильоту з програми і мама розповіла, що ставила свічку за мене у церкві, а вона загасла. Але все, що робиться у житті – на краще.


Міста


У 17 років я перший раз поїхав у Київ, вступив в університет, почав вчитися. Того ж року поїхав на заробітки у Москву. Я цього ніколи не приховую. Мої батьки відпустили мене, бо знали, що я хочу заробити грошей. Але тільки я знаю, в яких умовах жив.

Раз на 3 місяці я приїздив додому. У Москві я пройшов немалий шлях. Потім служив в армії. Після неї знову їздив у Москву. Багато разів мене і на гроші "кидали", і поводилися погано. У 2012 році я працював у Рязані і наш закарпатський замовник замість усієї суми дав якісь крихти. Там я дуже важко працював: на морозі, на холоді, спав у недобудованих багатоповерхівках.

Я хотів жити в Києві. У мене завжди була мрія працювати на телебаченні, хотілося, аби мене впізнавали – не так як Аллу Пугачову, але знали. Утім, після проекту я передумав. Принаймні поки що.

Що ж до закарпатських міст, то мені найбільше подобається Мукачево. Тут дуже комфортно. Закарпаття взагалі дуже гарне і я переконаний, що скоро сюди приїздитимуть не лише українські туристи, а й іноземці.

Росана Бісьмак, Varosh

Фото: Марія Аграмакова

0 #