Нещодавно у місті закінчили зйомки нового фільму. Знімали та знімалися у ньому ужгородці. Богдан Козачук – автор ідеї – розповів нам з чого усе починалося, як обирав акторів, а також з якими труднощами стикається людина, що хоче спробувати зняти стрічку.
– Як ти почав займатися кіно?
– Напевно, все почалося з Cinema Hall – це така міжнародна громадська організація, яка дозволяє людям, котрі цікавляться кіно, знаходити одне одного і втілювати спільні ідеї. Так колись трапилося і зі мною. Прийшовши в Cinema Hall я познайомився з дуже крутими людьми, які тепер стали моїми друзями. Ми тоді разом зробили ролик "Новорічна казка", який зовсім несподівано виграв на Всеукраїнському фестивалі молодого аматорського кіно "DVERY". Згодом були інші проекти.
– Сьогодні взагалі стало модно знімати короткометражки.
– Однозначно! Ми живемо в той час, коли кожен може розповідати історії через власні фільми, відеоролики тощо. А всесвітня павутина дає можливість ділитись усім цим зі світом. Якщо ж говорити про тих, хто займається некомерційною аматорською кінозйомкою в Ужгороді, то я знаю безліч починаючих і тих, хто вже дав про себе знати і далі розвивається у цьому напрямку. Що ж до комерційного кіно, то це зовсім інша історія.
– Як з’явилася створення фільму?
– Все, напевно, почалося з мрії. Я ще з дитинства захоплювався рухомим зображенням, мене завжди дивувало, наскільки цікаві історії та світи відкриває кіно. Всі ці кольори, музика, та образи, які викликають в нас безліч емоцій. Завжди хотів бути частинкою цього, навчитись розповідати свої історії людям таким шляхом.
Сама ж короткометражка має довгу і цікаву історію створення. По суті ми зняли 2 фільми. Спершу ми знімали одне, але згодом я усвідомив, що варто рухатись в іншому напрямку і багато сцен було перезнято. Ідея? Я не можу розкривати її повністю, але хочу сказати, що це буде, у першу чергу, фільм про всіх нас. Та й взагалі правильне кіно повинне змусити людину думати, і чим менше ми знаємо, тим краще працює наша уява. Тому мені не хочеться заздалегідь розкривати суть фільму, нехай кожен знайде у ньому щось своє.
– Розкажи трохи про організаційну частину. Де саме знімався фільм, як створювалися декорації?
– Ми знімали на багатьох локаціях, добряче прогулялись по Ужгороду: кафе, вулички, закинуті приміщення, дахи. Я дуже люблю рідне місто, ужгородців. Тому для мене було важливо передати атмосферу. Також у фільмі показиний певній часові переходи, тому була необхідність частої зміни локацій. Взагалі ж самі зйомки проходять вже майже 2 роки. Проте, ми знімали далеко не кожного дня.
– Що було найскладніше у зйомках?
– Я живу цим проектом вже третій рік, але якщо коротко, то найважчими були організаційні питання та брак часу. Звичайно, є і певні робочі моменти, що стосується погоди чи реалізації деяких ідей, але зрештою все склалося саме так, як мало.
До прикладу, доводилось знімати одну сцену взимку при мінусовій температурі, імітуючи при цьому літню. Або ж перезнімати одну сцену по сім разів.
– Скільки було задіяно людей і де шукали акторів?
– Мабуть, вже не зможу згадати скільки – досить багато. Я пишаюсь тим, що зміг зібрали стільки однодумців. Ідея фільму – показати особливості кожної людини, тому хотілось реалізувати якомога більше цікавих типажів.
Так складалося, що "актори" самі приходили у моє життя. Хоча, головного героя я шукав майже рік. Я спостерігав за людьми у транспортних засобах, на вулицях, у кафе… Можу лише уявити, як це виглядало зі сторони. (ред. – посміхається) Врешті-решт, я зупинився на дуже цікавій людині – Юрії Кочуті. Він не лише підтримав проект, а й дуже допомагав, за що я йому безмежно вдячний.
– Наскільки багато грошей ви витратили на зйомки?
– Хочу зазначити, що усі, хто взяв участь у проекті, були максимально ініціативні і допомагали усім, чим могли. Витрати йшли переважно на транспорт. Звичайно, якщо є спонсори, то зйомки відбуваються значно швидше. Що ж до нас, то якоюсь мірою, власними силами платити дорожче, бо процес зйомок затягується надовго.
– Що хочеш сказати людям "Музикою тиші"?
– Я б хотів, щоб час, який люди витратять на перегляд стрічки, не був даремним. Хочеться викликати емоції у глядача, бажано приємні, і дати можливість кожному знайти щось особливе для себе.
– Що взагалі надихає тебе у творчості?
– У мене немає кумирів, яких я б наслідував, тому, думаю, що мене надихає, передусім, музика. Мої батьки музиканти, і тому вона завжди посідала особливе місце в моєму житті. Музика і гарні речі, себто, моменти, цікаві історії, події, які відбуваються навколо. Та все ж головне – це мрія!
– Чи є вже ідеї для наступної стрічки?
– Звісно, ідеї є завжди, питання лише у тому, наскільки сильно хочеш їх втілити і наскільки сильно віриш у них. Хотілось б рухатися саме у цьому напрямку й надалі, вдосконалюватись і мати можливість якісніше займатись тим, що приносить задоволення. Сьогодні ж окрім короткометражки, працюю і над іншими проектами: з молодим ужгородським гуртом та камерний хором Cantus.
Наостанок, хотів би подякувати усім тим людям, що підтримували і продовжують підтримувати мене у моїх починанням, навіть якщо це просто віра в щось хороше.
Від редакції: Орієнтовно, презентація фільму запланована на вересень. Про деталі ми повідомимо вже незабаром.
Ярина Денисюк, Varosh
Фото: Андрій Кирилюк
