Сьогодні, коли більшість міст перебувають у кризі постіндустріальної епохи як в Україні, так і у всьому світі постає питання, яку стратегію розвитку міста обирати.
Одна з прогресивних та ефективних концепцій впорядкування міського простору, що отримала назву «акупунктури міста» (acupunctura urbana) пропонує новий погляд на міське планування та управління.
"Акупунктура міста" це урбаністична теорія, яка поєднує в собі дизайн міського середовища з традиційною китайською медичною практикою голковколювання. Цей процес передбачає використання дрібномасштабних заходів, що призводять до великих позитивних змін у містах.
Цей принцип вперше був розроблений та застосований у провінційному місті Курітіба у Бразилії, своєрідного еталону, чий сценарій сьогодні запозичують і адаптують, навіть, у розвинених країнах.
Непослідовна тактика влади Курітіби призвела місто до занепаду: недобудовані бараки межували з елітними висотками, убогий бюджет міста був розтрачений на будівництво автомагістралей, шкідливі автомобільні пари призвели до забруднення повітря, погіршилась екологія. У суспільстві запанувала поголовна бідність, безробіття, зріс рівень злочинності.
Як в таких складних умовах, без жодного фінансування місту вдалося піднятися з руїн і забезпечити високу якість життя? На соціальну активність розраховувати не доводилося – населення не було готове почати боротьбу за гідне існування. Ініціативу з облаштування міського простору взяла на себе одна людина – мер міста, за фахом архітектор Жайме Лернер.
Він використовував терміни "акупунктура міста" та "бліц урбанізм" по відношенню до проектів, здійснених ним на посаді мера міста Курітіби. Ця концепція передбачала модернізацію не тільки міського простору (створення унікального міського ландшафту, зміну системи громадського транспорту), а й соціальної забезпеченості громадян: і матеріальної, і духовної. Думка Лернера про те, що «творчість починається при нульовому балансі вашого бюджету», визначила унікальний характер вирішення міських проблем.
По-перше, при розробці нового генерального плану пріоритет було надано мешканцям міста. З цією метою центральну вулицю у місті вирішено було зробити пішохідною. В результаті вулиця була очищена від автомобілів, вистелена бруківкою, озеленена і готова прийняти перших відвідувачів всього через 48 годин після початку робіт.
Вуличні торговці вирішили відвоювати вулицю назад, але муніципалітет завдав превентивного удару. У понеділок вранці, коли прихильники автомобілізації пригнали вантажівки, щоб знести загородження, вони натрапили на групу з кількох сотень дітей, які малювали на бруківці. Водіям довелося відступити, і муніципалітет здобув свою першу перемогу, підкріплену тим, що поява пішохідної вулиці сприятливо відбилася на торгівлі. З тих пір діти регулярно малюють на вихідних.
З метою пожвавлення міського життя на пішохідних вулицях розмістили основні громадські установи, кафе, магазини, спортивні центри, дитячі майданчики та зони вільного доступу до інтернету.
Інший яскравий приклад поєднання соціального добробуту, освіти та творчого підходу є створення ремісничих майстерень по виготовленню речей з вторинно використаних матеріалів.
Лернер вважав, що найбільш дієвий метод боротьби з неблагополуччям – інвестувати у науку і мистецтво: "Суспільство має вирішити, куди робити вклад, у підготовку людей до творчого і повноцінного життя чи у будівництво в’язниць, куди вони зрештою потрапляють без відповідної освіти".
У місті збільшилась кількість громадських бібліотек з ширшим асортиментом книг та безкоштовним інтернетом, які були пофарбовані у яскраві кольори, і слугували своєрідними маяками.
Одна з найболючіших проблем міста була недосконала система громадського транспорту, реорганізація якої стала найбільш масштабним проектом Курітіби. Була введена система громадського транспорту, що за обсягом перевезення пасажирів дорівнювала метро, але була в рази дешевшою та простішою у виконанні.
У місті була застосована новаторська система громадського транспорту під назвою Speedy bus (швидкісний автобус), місткістю 270 чоловік, що курсує по спеціально відведених смугах, зупиняючись з точністю годинникового механізму на автобусних зупинках, які розроблені спеціально для цього проекту. В результаті більшість мешканців віддала перевагу громадському транспорту. А це в свою чергу зменшило навантаження на транспортну систему в цілому і довело, що альтернатива автомобілям є.
З міста машин Курітіба перетворилася на «місто для людей»: 160 км велосипедних доріжок межують з 31 парком. Гуляючи по оновленому центру міста, пішоходи дихають свіжим і чистим повітрям, так як автомобільний рух винесено за межі центральної частини. Міська інфраструктура максимально враховує особистий простір. Люди стали вибиратися зі своїх будинків, а в словнику міських жителів з’явився новий термін – "погуляти". Адже дотепер таке було майже неможливо.
Одним з факторів успіху Курітіби, вважає колишній мер, є правильний баланс між плануванням для сьогодення і плануванням на майбутнє. Щоранку провідні команди та експерти різних галузей збиралися, щоб обговорити широке бачення міста та методом мозкового штурму знайти творчі рішення проблем. У другій половині дня вони зустрічалися з жителями для обговорення конкретних актуальних проблем.
Розчищення міського простору навело порядок і у свідомості городян. Мешканці вийшли на вулицю та самі нанесли дорожню розмітку для велосипедистів. Початковий протест робочого населення змінилися активною громадською позицією на захист модернізації та удосконалення міського середовища.
Цікавим є підхід до утилізації сміття, в основі якого – надана жителям Курітіби можливість обміняти пакет сміття на продовольство і квитки на автобус. У нетрях стало помітно чистіше, а Курітіба досягла одного з найвищих показників сортування сміття у світі.
Продукти, що видавали у обмін на сміття, закуповували у місцевих виробників, що дозволило підтримати місцевих фермерів.
У свідомість городян поступово закладаються нові цінності: освіта, стабільний заробіток, взаємна повага. Кожен житель Курітіби зобов’язаний висадити хоча б одне дерево. Уряд безкоштовно видає по два саджанця покупцям земельних ділянок.
Модель, розроблена в Курітібі, переймається різними країнами: від небагатих метрополій третього світу, до гіперурбанізованих країн першого ешелону.
Звичайно варто взяти до уваги безліч позитивних урбаністичних ідей у Курітіби, та все ж враховуючи наші економічні, політичні, соціальні відмінності. Пряме запозичення ідей, на жаль, неможливе, саме тому, потрібно знаходити власні креативні та комплексні рішення, щоб покращити життя наших міст.
Оксана та Андрій Хір, Formaline studio для Varosh.com.ua
Фото міста з мережі
