Будівельний ринок Закарпаття продовжує стрімко розвиватися. Через війну все більше громадян, приватних компаній, державних установ зі Сходу і Півдня України знаходять прихисток у відносно спокійних західних регіонах. Попит на житло вплинув як на здорожчання вторинного ринку нерухомості, так і появу пропозицій «з нуля». На сьогодні в Ужгороді працює понад 10 потужних забудовників, які розгорнули роботи щонайменше на 50 майданчиках. Така ж картина у віддалених від обласного центру районах і це далеко не межа, — прогнозують експерти.
Про стрімку появу житлових висоток, ринок нерухомості, переваги і ризики цього явища для міста, процеси в будівельній галузі — загалом поговорили з керівником найстаршої в області компанії з продажу будівельних матеріалів, директором ТК «БеркутБуд» — Андрієм Сугаєм. Заодно дізналися, як та чим живе улюблена багатьма закарпатцями фірма напередодні 36-ї річниці із дня заснування.
Знаходимося у тому ж стані, що й більшість українських компаній під час великої війни, коли не знаєш, що буде завтра, – це невизначеність. У нас скоротився горизонт планування до мінімуму, та все ж ми продовжуємо ставити собі амбітні цілі і рухатися до них. Крім того, для себе ми вирішили, що все буде добре, бо інакше немає сенсу жити й працювати. А тепер — що потрібно для цього робити? Треба щодня рухатися, можливо, змінювати вектори і горизонти, як ніколи бути відкритими до нового, бо війна – це ще й завжди можливості.
Як природний процес в умовах нищівних руйнувань в одній частині держави і відносного спокою в іншій. Закарпаттю пощастило стати тиловим регіоном і це вплинуло на його бурхливий розвиток. Перш за все, зараз добре себе почувають забудовники майже з усіх міст України, які тут працюють. До нас прийшли потужні компанії й скупили величезні ділянки землі. Бізнес-інвестори та потенційні жильці вклали кошти у будівництво. Це гарний спосіб інвестування, тим паче, якщо є розстрочка від забудовника. Усе це й викликало такий ажіотаж. І ми маємо розуміти, що років за 3-5 в Ужгороді потенційно може проживати до 200 тисяч людей. Що це зробить з містом — окреме питання, бо ми до цього однозначно не готові. Влада ще вчора повинна була розробити план, який потрібно наповнювати, тому що це комунікації, транспортні розв’язки, які вже і так не витримують.
Ужгород непропорційно розвивається до росту кількості квартир. Це хаос. Чи можна було це попередити? Безперечно. Але для цього потрібна була робота керівництва міста і депутатського корпусу, генеральний план. Будівництво – прибуткова річ, сьогодні це вигідно, тому картина очевидна.
Разом з тим ця ситуація дає потужні можливості для Закарпаття. Вже зараз сюди релокувалося маса підприємств, після закінченні війни відбудеться пожвавлення роботи в транскордонному співробітництві, бо хаби (річкові і зернові) вже будуються. Все це мало поступово розвиватися і за мирного часу, а через війну і проблему на морі, прискорилося і рухатиметься у поки що невідомих напрямах.
Безперечно. Усі компанії вдаються до достатньо компромісних рішень у співвідношенні ціна-якість. Пересічним покупцям пропонується вміло подана картинка. Вони не завжди мають знання, щоб це перевірити. Основна проблема – енергозбереження. Це вікна, стіни, дахи і матеріали, з яких їх роблять. Інша проблема — внутрішня звукоізоляція. Я знаю будинки, на які всі облизуються, але жити там неможливо, тому що ти чуєш у шостій від себе квартирі, як сусід спустив воду. Але ці коробки дуже гарно виглядають зовні, тому що продаються фасади. Проблеми проявляються не тоді, коли мешканці зайшли в новобудову, а значно пізніше, коли вже мало що можна змінити. Пояснення банальне: бізнес хоче швидко отримати максимальний прибуток.
Потенційному покупцю потрібно отримати письмове підтвердження, з яких матеріалів все робиться чи вже зроблено. Якщо берете квартиру на етапі проєкту чи будівництва і компанія не хоче деталізувати цей пункт, є привід насторожитися. Мені важко бути адвокатом покупців, тому що до мене приходять компанії й замовляють ту якість, яку вони хочуть. А ми тільки виконуємо замовлення клієнтів. Якось ми здивувалися, що забудовнику не підійшов жоден наш матеріал. Коли ми вникнули, чому так сталося, виявилося, їм не потрібна була якість, а дешевий аналог. А нам і в голову не приходило його привозити. А буває, що навіть якісний матеріал був застосований неправильно, з порушенням технології. І це інша проблема.
Не зовсім. Тому що за цією масою будівельників перемістилося і багато постачальників. Споживач пішов на Захід і вони потягнулися вслід. Відкрилося багато компаній, вони розбудовують офіси, привозять товари. Сказати, що «Беркут» жевріє – ні. Але що він не здається і працює – так.
Це проблема кадрів. Особливо вона стосується водіїв і вантажників. Багато чоловіків вже пішли на фронт або очікують повістки. Інші бояться десь з’являтися і переховуються.
На жаль, більшість із тих, хто сюди переїхав, не хочуть працювати. Принаймні у мене склалося таке враження. Наш відділ кадрів у постійному пошуку, хоча ми пропонуємо пристойну зарплату.
Чим далі, то менше нам стає цікавим роздрібний бізнес, а все більше ми бачимо себе у спеціальному постачанні для різних підприємств та забудовників. Концентрація уваги — на комплексному супроводі будівництва. Мова про те, що кількість роздрібного бізнесу ми б хотіли зменшувати, натомість зосередитися на гуртовий та спеціалізованих продажах. Наявність нашої продукції не вимагає географічної присутності у кожному ареалі. Але ми будемо присутні організаційно – зможемо доставити необхідну групу товарів, тим часом сконцентруємо свою роботу на великих площах в Ужгороді. Вже розпочали перший підготовчий етап до будівництва і скоро це вже буде видно нашим жителям міста.
Гаразд, розкажу. На базі філіалу «Радванка» розбудовуємо торгово-офісний центр. Він буде готовий до осені, матиме великі площі зі складськими приміщеннями. І таким чином «центральний» «Беркут», які всі звично відвідували на вулиці Капушанській, умовно стане невеличкою філією, а офіс перенесеться на вулицю Будителів. Там же можна буде отримувати майже весь асортимент товару.
Чув. Насправді я люблю плітки, бо коли про тебе говорять, це означає, що ти живий і щось робиш. Дійсно, на нинішній території буде реалізовуватися великий інвестиційний проєкт. Деякі люди намагалися стати цьому на заваді та створювали багато перешкод. До речі, серед них і окремі депутати міськради на ключових посадах. Таке нахабство востаннє я бачив десь у 90-х роках. Люди просто думають, що це ніколи не закінчиться і влада у них буде вічно. Я багато прожив і знаю, до чого це призводить, бо рано чи пізно все спливе нагору. Ці всі речі гальмують поступ не тільки «БеркутБуду», але й інших компаній. Вони не впливають на мої плани, але затримують, роблячи мене злішим, агресивнішим і винахідливішим. Але направду я побачив діяльність нашого міста зсередини і мало від того отримав задоволення.
Ще одна особливість української влади — столичної чи регіональної: з моменту, що ми їх вибрали, — говорять тільки вони й абсолютну істину (на жаль, так думають), механізму зворотньої думки не шукають і чути нас не хочуть. Це дуже погано….
На жаль, ми змушені вдаватися до оптимізації та скорочень. Але це ми робимо не тільки через умови бізнесу, а ще й тому, що за роки роботи багато вклалися в інтелектуальний рівень компанії, запустили багато програмних продуктів, механізмів, які пришвидшують вирішення бізнес-задач. Тому кількість працівників зменшується. Але той, хто хоче заробити, завжди може знайти способи. При цьому одиниці здатні прийти до свого керівника і сказати: я виріс, готовий працювати й заробляти більше, дозавантажте мене роботою.
Щодо найближчого майбутнього, то «БеркутБуд» залежний від ситуації в країні, нам важко щось планувати, але ми йдемо далі. Підприємство змінюватиметься у незвичному для закарпатців форматі. Це буде інша компанія, з іншими структурами і задачами. Тож це не кінець Беркуту, а перетворення, і зараз ми в процесі його активного формування.
Лариса Липкань, Varosh
Фото: Каріна Асад