Головна Мода Яна Мурзаєва: Мені подобається показувати людям, якими гарними і цікавими особистостями вони є
Яна Мурзаєва: Мені подобається показувати людям, якими гарними і цікавими особистостями вони є
Яна Мурзаєва: Мені подобається показувати людям, якими гарними і цікавими особистостями вони є

Якщо ви шукаєте власний стиль в одязі. Або хочете переконатися, що те, що носите, – дійсно ваше. Якщо бажаєте оновити гардероб і зробити це грамотно. Або ж, як у нашому випадку, вирішили побешкетувати, погравшись всілякими образами та поспостерігати за тим, як одна й та ж річ може звучати по-різному, – вам до Яни Мурзаєвої.

Донеччанка, яка через війну переїхала жити на Закарпаття, працює у новому для нас професійному напрямку – консультант зі стилю, особистий шопер та іміджмейкер. Про нове життя, моду, професію, виховання смаку, манеру одягатися жителів географічно протилежних регіонів країни та, власне, фоторезультат нашого переодягання, – у матеріалі.

Для того, щоб пройнятися темою і зрозуміти процес роботи персонального стиліста з клієнтом, сама Яна запропонувала мені поекспериментувати зі стилями та погратися з образами.  Для цього мені було доручено відправити їй 5 картинок з одягом, який подобається, стільки ж, чого я б ніколи не вдягла, та селфі при денному світлі без косметики. Після цього було кілька зустрічей, розмов за кавою та походів по крамницях. Аж поки ми не натрапили на магазин "Milan" в Ужгороді по вул. Толстого з широким асортиментом різностильового одягу. Персонал магазину люб’язно погодився реалізувати нашу задумку з образами, а в процесі примірок та переодягань і відбулося інтерв’ю.

– На кого ти вчилася, яка твоя освіта?

– Як усі порядні школярки я закінчила університет. Навчалася в Донецькому національному на історичному факультеті за спеціальністю "Політологія". Але ще коли вчилася, я розуміла, що це зовсім не моє, хвилювалася, як мені бути, ким і де я буду. А потім одного разу мене запросили побути моделлю у перукарів. Коли побачила їхню творчість і те, як працює вся ця система краси, запалилася. Згодом візажист, яка тоді з нами працювала, оголосила набір на навчання до себе в школу і я пішла. По закінченні університету жодного дня не пропрацювала за спеціальністю, а повністю присвятила себе цій справі – стала візажистом.

– Напевно, задатки стиліста якось проявлялися в дитинстві? Лялькам одяг шила?

– Шила одяг, але більше, пригадую, гралася з паперовими ляльками, яким ми у дворі малювали і витинали одяг, а потім одягали. До цього у мене завжди був дуже живий інтерес.

– Ти вже і в Донецьку працювала стилістом?

– Ні, моя основна робота – візажист. Я працювала в салоні іменитого майстра-перукаря Анни Бойцової, яка повірила в мене, підтримала всі мої починання і сформувала як майстра. Ми повністю готували клієнток до якоїсь події, даючи поради, що одягти до такої-то зачіски та макіяжу, як зробити образ довершеним. Там я пропрацювала 13 років.

– Як потрапила до Ужгорода?

– Батьки відпочивали в санаторії під Вінницею, коли розпочалися всі ці страшні події. І я відвезла сина до них, щоб він там побув, поки все заспокоїться. Ніхто не думав, що це буде настільки жахливо і довго. Сама повернулася додому. Але тут настав час народжувати моїй сестрі, яка жила в Авдіївці. На той час там уже були танки, гранатомети, блокпости. Ми купили квитки, зібрали речі і вона з чоловіком поїхала народжувати на Захід України. Я залишилася одна. Трималася до останнього, кріпилася, ходила на роботу, кілька разів ночувала поряд з ліжком, бо стріляли, і не знаєш, куди воно прилетить. І коли нервів більше не стало, гроші закінчувалися, бо людям було не до краси і вони масово виїжджали з міста, я поїхала провідати сина і більше не повернулася. Сестра народила в Мукачеві і ми всі сюди перебралися. Потім сестра з чоловіком і дитиною повернулися, а ми залишилися.

– Чим займалася на Закарпатті?

– Спочатку нічим – просто гуляла, насолоджувалася миром, тишею, спокоєм, гарною природою. Було багато вільного часу, тому пішла допомагати волонтерам. А потім все ж таки стало зрозуміло, що в Донецьк я не повернуся. І я пішла по мукачівським салонам шукати роботу. Але без косметики і диплома нічого не могла знайти. Мені навіть не давали можливості показати, що я вмію. Якось випадково у наметі ми розговорилися з однією дівчиною-волонтером, яка через своїх знайомих звела мене з Дашею, власницею мукачівського салону краси "Propaganda", а вже вона допомогла влаштуватися на роботу візажистом в ужгородському салоні краси "Віртус Форма". Величезна подяка за це його керівникам Наталі та Тетяні. Про стиліста я тоді не думала, але поступово визрівало питання, куди я можу рухатися далі. Аналізувала, зважувала і зрозуміла, що хотіла б займатися одягом, створювати образи. Мені це цікаво і я це дуже люблю. Почала шукати доступну школу, бо це дуже дорога спеціальність, і знайшла зручний для себе формат онлайн навчання. Це інтенсивні курси. 3-годинні заняття відбувалися через день і тривали 3 місяці. Пройшовши їх, я започаткувала власну справу.

– Чи затребувана наразі така професія на Закарпатті?

– Вона нова, але я вірю в її майбутнє. Бути гарними людям хочеться всюди і завжди. Особливо від невміння гармонійно вдягтися потерпають жінки з розміром овер-сайз. Вони найчастіше звертаються, бо мають бажання виглядати краще, але не знають, як це зробити. Не вистачає знань, досвіту і що особливо – любові до себе. Вони налаштовані негативно до самих себе. Але результат колосальний, як міняється пухкенька жінка чи дівчина, коли одягає правильно підібраний одяг.

– Як тебе знаходять клієнти?

– Інтернет, соціальні мережі.

– Хто першим потрапив до тебе як до модного інспектора шафи?

– Друзі. Я казала: "Давайте я прийду до вас і зроблю гардероб, зберу вас на якусь подію чи піду з вами в магазин". Або є подруги, яким для особистих проектів потрібно гарно виглядати на фото. Потім багатьох я готувала до фотосесій, співпрацюючи з фотографом, підбираючи локації та створюючи образи.

– Чим відрізняються закарпатці від донеччан у сенсі моди і гардеробних вподобань?

– Донецькі жінки більш завантажені роботою, відстанями, конкуренцією. У Донецьку більше населення, тому й вибір більший. У ньому більше сили, емоцій і все це несе певне навантаження. Багато стилів, різноманітних форм прояву індивідуальності. Ті, хто працює в бізнесі, одягаються як бізнес-леді. Відповідно, це виглядає дуже дорого і люксово. На вулиці багато молоді, студентів, школярів і тих, хто може собі дозволити у цей час не працювати. Вони яскраві, креативні. Як і в будь-якому місті, там є прошарок дівчат сексі-бейбі. Це дівчата, які побачили картинку в Інстаграмі і відразу все на себе одягають. Є молодь з індивідуальним стилем, яка одягається цікаво, стильно, сміливо, яскраво. Тобто одягу багато. Але якщо порівнювати стріт-стайл Донецька і Закарпаття, то тут все трохи простіше. Тут просто немає такого завантаження. Тому люди не поспішаючи п’ють каву, часто зустрічаються, повільніше живуть. І до одягу спокійніше ставляться. Хоча і на Закарпатті я бачу дуже класно одягнутих людей.

– Я сама люблю розглядати людей і подумки одягати їх в інший одяг, робити макіяж, зачіску. Напевно, у тебе так само?

– Так! Оскільки працюю в Ужгороді, то щодня добираюся з Мукачева на маршрутках. Тут часто зустрічаю дівчат із сусідніх сіл, які їдуть на навчання або роботу в Ужгород. То фантазія мимоволі вмикається. Але я бачу як безглуздий одяг, так і дуже класно одягнутих людей. Це недорогі речі, але видно, що дівчата хотіли, старалися, підбирали кольори, аксесуари. Є ось це. І це дуже класно. Я дивлюся на них і милуюся. Тому що так здорово, коли ви себе виражаєте, коли одягом розповідаєте про себе.

– Чи охоче люди погоджуються на експерименти з одягом, коли ти пропонуєш їм щось змінити?

– На жаль, ні. Коли я пропоную попрацювати зі стилем, то більшість відповідають, що їм це не треба, що у них все гаразд зі стилем і що їх все влаштовує. У Донецьку люди більш відкриті до таких експериментів. Вони більш розкуті.

– Це можна якось розвивати, міняти?

– Можна. Кожне посіяне зерно обов’язково проростає. Якщо не сьогодні, то завтра.

– А чи задоволеними залишаються люди, з якими ти попрацювала?

– Вони посміхаються, подобаючись собі в дзеркалі. Це головне. Але на початку буває непросто. Потім поступово супротив змінюється на зацікавлення. Я бачу, як міняється вираз обличчя людини, коли я спокійно, аргументовано коментую, в чому вона одягнута, що приховала, а що, навпаки, відкрила. Показую тип фігури, пропоную варіанти. І коли відбувається контакт, починаються зміни…

– То ти в якійсь мірі і психологом працюєш?

– Психологія тут важлива, але поки що мені достатньо моїх особистісних якостей, щоб відчути людину, мотивувати її, підштовхнути до змін, запалити і змусити полюбити себе.

– Скільки коштують твої послуги?

– Все залежить від об’єму роботи і типу консультації. Є кілька напрямів:

  • Консультація за кольоровим типом, стилем, фігурою коштує 300 гривень. Ми розбираємо повністю типаж і людина йде з фотоматеріалами, які кольори їй підходять у косметиці, одязі, волоссі, хто ця людина за контрастом. А також я даю розтяжку сірого-білого-чорного кольору, тому що і тут багато відтінків.
  • Консультація за типом фігури. Звідси клієнт також іде з фотоматеріалом, що потрібно носити – одяг, вирізи на сукнях і светрах, прикраси, форми жакетів, де вони повинні закінчуватися. Це теж 300 гривень.
  • Консультація по стилю. Це коли людина не розуміє, що вона хоче носити, що їй подобається.
  • Розбір гардеробу коштує 500 гривень. Я приходжу до клієнта, але перед тим він повинен підготувати луки зимово-осіннього чи весняного-літнього сезону. Обидва одночасно неможливо, це дуже великий об’єм роботи. Окремо мають бути викладені спідниці, блузки, топи – всі категорії речей. Так само аксесуари, колготки, туфлі, чоботи, шапки. Спочатку ми відкидаємо те, що морально застаріло. Потім відбираються базові речі і далі все комбінується. Кожен лук ми фотографуємо. Також формується Wish List – список покупок речей, яких не вистачає. Все гарно розвішується в шафі і у людини залишається порядок в гардеробі.
  • Шопер-консультація. Це коли я супроводжую людину під час шопінгу і паралельно надаю усі перераховані консультації. Це також коштує 500 гривень.

– Ми зараз із тобою чим займаємося?

– Ми просто підбираємо різні стилі і показуємо, як можна зміксувати речі, щоб вони зазвучали по-різному. Якби потрібно було підібрати гардероб під твій стиль і те, що ти носила б на роботу, ми би міряли інші речі. Тут швидше забава. Ти сама побачила, що річ, на яку ти навіть не звернула увагу, може стати домінуючою в певному луці. Така робота може бути використана для підбору образів, скажімо, на фотосесію, де людині хочеться постати в різних образах.

– Болюче питання для наших модниць: чи достатньо тобі тутешніх магазинів і асортименту товару в них для того, щоб працювати з клієнтами?

– Це доволі складно. Але зараз ще й сезон такий – старі колекції розпродані, а нових іще не привезли. Також мушу відзначити типовість речей у магазинах. У зв’язку із цим хочеться звернутися до власниць магазинів одягу: привозьте більш різноманітні речі. Дайте трохи вибору покупцям. За великим рахунком, ви ж і формуєте моду в місті. То давайте це робити зі смаком, далекоглядніше і сміливіше.

– У стоках і секонд-хендах, які заполонили наш простір, ти могла б одягти людину?

– Могла б. Там навіть більший вибір. Просто треба річ привести до ладу або підігнати розмір.

– Яку би пораду ти дала нашим жінкам?

– Ввести табу на деякі речі. Як тільки ви хочете одягти джинси і трикотажку, сказати собі "стоп". І спробувати шукати у гардеробі щось інше. Щойно ви відкопаєте спідницю чи сукню, про яку забули, ви відразу почнете творити: а що під неї я одягну сьогодні? Ще майже всі носять чорне взуття, особливо туфлі, бо думають, що вони до всього підходять. Чорне взуття підходить тільки до чорного або до чогось, де є чорне. Воно може бути і контрастом але дуже грамотно підібраним. Набагато простіше працювати з тілесними човниками.

– Чи всім без винятку ти рекомендуєш гратися зі стилями і експериментувати?

– Ні, не всім. Є типаж, який вимагає строгих рішень. Але навіть їх можна зробити цікавими. Все залежить від того, що відчуває людина. Я можу порекомендувати якесь нестандартне рішення, але якщо людині не подобається, я буду підбирати до того часу, поки вона не буде в захваті від свого образу.

– У тебе самої буває настрій, коли одягатися зовсім не хочеться?..

– Буває. Ще й як.

– Як тоді бути? Бо почитаєш модні поради і складається таке враження, що ти завжди повинен виглядати на всі сто, а нехтування фешн-законами прирівнюється до гріха.

– Я вважаю, що ти нікому нічого не повинен. Якщо нема настрою одягатися, підбирати речі, то треба мати під рукою перевірені луки і просто чисті акуратні речі. Ви нікому нічого не зобов’язані, все потрібно робити в задоволення.

– А почуття стилю можна розвивати? У мене є багато подруг, яких мода в принципі не цікавить. Зате вони читають класну літературу, багато подорожують, захоплюються кулінарією, філософіє, політикою і т.д. При цьому модна індустрія нав’язує їм якесь почуття провини за те, що вони мало приділяють увагу зовнішньому вигляду.

– Для цього і існують стилісти, які все за вас зроблять. Нам це подобається, ми цим живемо і ми хочемо допомогти стати красивими людям, які цікавляться чимось іншим і класно роблять речі, які потрібні суспільству. Ти зараз навела приклад цікавих людей. От якраз із ними я найбільше люблю працювати. Мені подобається за допомогою одягу показувати, якими гарними і цікавими особистостями є мої клієнти.

– Ти змінилася за період проживання на Закарпатті?

– Я відчула себе. Вмію пильніше до себе дослухатися. Відчувати, що мені потрібно у певний період життя, у чому мені комфортно, у чому я гарна, що запалює мене. Все це я пропускаю через себе і воно відповідно проявляється у моїй манері одягу. Ще за допомогою своєї справи я знайшла нових друзів. У нас часто зав’язуються стосунки з клієнтами. Я бачу, що можу допомогти людині повірити в себе і полюбити себе. І коли я відчуваю, що їй потрібна допомога, я завжди зроблю більше, ніж, скажімо, це передбачено у прейскуранті. Бо я із власного досвіду знаю, що таке підтримка.

– Як тобі працювалося сьогодні зі мною? Ти дуже легка у спілкуванні і я навіть незчулася, як минуло майже 3 години.

– Я отримала колосальне задоволення, бо бачила, як світилися твої очі. Це дуже заряджає. Я побачила, що можу працювати в різних напрямках, якщо людина не боїться і спокійно йде на будь-які мої пропозиції. І так, я вкотре переконалася, що дуже люблю свою роботу.

Лариса Липкань, Varosh

Фото: Олександр Смутко

2 лютого, чт, 15:32     4 4342

Коментарі:



Залишаючи коментар, будь ласка, пам’ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, які безпосередньо чи опосередковано мають відношення до цієї публікації.
Відправити