3,5 тисячі переглядів за 2 тижні, сотні поширень у соціальних мережах та безліч усмішок від милої бесіди дітей, що звучить у ролику. Усе це про нове анімаціне відео, яке створили у Нижньому Селищі.
Автор мультика Олексій Балашов. Народився він та виріс у Миколаєві. Утім, часто приїздить до Закарпаття та має тут давніх друзів. Олексій працює художником кіно. Днями, до речі, у рамках фестивалю "Молодість", у Києві, очікується прем’єра фільму Дмитра Мойсеєва "Такі красиві люди", над яким Олексій працював, як художник-постановник.
– В село Нижнее Селище и вообще в Закарпатье, я попал впервые в 2007 году с киевской студией ДІМ "Равлик", и с тех пор бываю там почти ежегодно на фестивале ПТАХ. Первая анимационная мастерская на ПТАХе была проведена в 2011 году московским режиссёром Лизой Скворцовой (автором знаменитых "Колыбельных мира"). Для меня это было первым уроком по современным технологиям анимации. Этим летом впервые попробовал проводить собственные анимационные мастерские. Первым был ролик, снятый во время июньского ПТАХа за три фестивальных дня. В сети он называется "Повернення птахів", – розповідає Олексій.
Щож до мультфільму "Я еду в Закарпатье", то це друга його самостійна робота, зйомки якої проходили у липні цього року, протягом 3 тижнів. Тоді Олексій приїхав погостити у друзів у Нижньому Селищі.
Ядром творчої групи стали учасники театральної студії "Чіга-Біга". Їхній керівник Тетяна Білоусова. Вона ж, до слова, і співорганізаторка "Селиської Співанки" та організаторка ПТАХа.
– Ми дуже задоволені результатом, тому що коли щось робиться хороше – це завжди приємно.
Що ж до наших діток, які взяли участь у створенні мультика, то велика їм подака за те, що мали достатньо терпіння, бо насправді, це дуже довгий процес.
Дівчинка з Києва, що приїхала до нас, взагалі, отримала величезний урок закарпатської мови і знайшла чимало друзів тут, – каже Тетяна.
Ідея мультфільму народилася з дитячих розмов, коли кияни намагалися зрозуміти про що говорять їм закарпатські дітлахи.
– Известно ведь, что даже жители пограничных – Львовской и Ивано-Франковской областей с трудом понимают здешний язык. Несколько дней мы только разговаривали и составляли словарь, придумывали сюжеты и речевые ситуации. В фильме реализована лишь малая часть тех выдумок.
Затем было несколько недель съёмок. Работали в довольно свободном режиме, но для детей и такой труд утомителен своей монотонностью. Для многих оказалось большим открытием, что можно напряженно проработать полдня, и сделать всего четыре секунды фильма. Некоторые кадры, снятые впопыхах, приходилось переделывать заново. И все-таки многие приходили каждый день, вникали в тонкости, сопели и продолжали работу. В фильме есть кадры, которые дети сняли вообще без моего участия, – ділиться з нами Олексій.
– Возможно мне везло здесь на людей, но сложилось впечатление, что людям Закарпатья свойственна спокойная и устойчивая привязанность к собственной уникальной культуре. Я до сих пор не встречал здесь агрессии, как не встречал и самоуничижения. И эта черта видится мне очень ценной в наше безумное время.
И национализм, и космополитизм, при всей своей внешней противопоставленности, кажутся мне одинаково ущербными взглядами на жизнь, поскольку один порождает агрессию, другой – равнодушие. По-настоящему предан своей земле совсем не тот, кто ощущает потребность доказывать и демонстрировать свою принадлежность к той или иной культуре, унижая "чужаков" и "соседей", а тот, для кого эта принадлежность является фактом, не требующим обсуждений и доказательств, кто просто и полноценно живёт тем, кем родился. Именно такими мне представляются люди Закарпатья. Может быть моё впечатление слишком романтично и в чем-то не соответствует действительности. Ну, значит, есть ещё к чему стремиться. Не только Закарпатью, но и всем нам, – ділиться з ними Олексій.
Щодо музики, то довго не вагалися. Звісно, "Гудаки" з Нижнього Селища! Мелодію вже обрали, яка ближче до відео. Чи буде друга частина мультика поки не відомо. Утім, варто чекати.
Varosh
