Ідеї

«Ні, не можна здати собаку». Хто та навіщо займається єдиним притулком для тварин в Ужгороді

29 Січня 2018 8 700

Якщо доїхати до краю міста, до «Нової лінії», а звідти йти кілометр в поле, подалі від хат і дороги, то можна дійти до притулку Барбос. У нього є адреса, але краще не розраховувати на навігатор – у полі він неточний. Притулок легко впізнати за звуком – вже за сотню метрів чується собаче гавкання. Дорога розмита, увесь кілометр потрібно дбати, щоб не підслизнутися і не впасти обличчям в багнюку. Взувати і вдягати краще таке, що не шкода.

Такий шлях щодня долають волонтери притулку. В них немає машин і поганої погоди, навіть якщо надворі -20, злива чи снігопад. Але в них є ті, хто чекає.

Сьогодні чекає близько п’ятдесяти котів та чотирнадцять вольєрів із півсотнею голодних собак.

Свєта сьогодні не мала приходити, але виявилося, що дівчинка, яка обіцяла прийти, не прийшла. У неї змінилися плани. Так буває. Волонтерів, які займаються притулком постійно, тут не більше трьох, Свєта одна з них. Вона так само має постійну роботу та не має вихідних. Бо коли немає роботи – є притулок. А часом притулок є навіть тоді, коли й робота.

Ось як сьогодні. Просто якщо ніхто не прийде – то ніхто не прибере в тварин і ніхто їх не погодує.

Свєта підходить до вольєрів, і собаки тягнуть до неї свої лапи, вітаються. Один пес, якому відстрелили передню лапу, протягує до дівчини вцілілу. Своїх тут знають і люблять. Хоча деяким собакам доводиться роками повертати довіру до людей.

«Якщо не заберете, то підкину під ворота»

«Барбос» з’явився 2012 року. Спершу ні про який притулок не йшлося, кілька активістів заснували громадську організацію та просто допомагали тваринам – лікували, прилаштовували, шукали господарів, перетримку.

«Притулок – це була утопія. Я взагалі не вірила, що він буде, – каже Іра, засновниця організації. – Скільки ми не ходили до мерії, нічого не рухалося. Ми навіть готові були брати пусту голу землю, ставити там хоч три вольєри, щоб було елементарно, де тримати велику собаку, ти ж не забереш її на балкон на восьмий поверх».

Але голу пусту землю брати не довелось. У 2016 році з’явилася і територія, і притулок.

«Нам у міській раді сказали: є притулок, ось він побудований, фінансування на нього немає, грошей немає, але якщо вам підходить, то будь ласка. Ми, звісно, погодилися».

Відтоді притулок існує за рахунок пожертв. Є номер картки, на яку охочі можуть скидати, хто скільки хоче і може. Самі оплачують рахунки за електроенергію і привозять балони з газом. Так само від простих ужгородців у притулку з’являється корм, каші. Волонтери за свою роботу зарплат не отримують. Ще збирають гроші на благодійних аукціонах, майстер-класах, регулярно збираються на ярмарках та міських подіях, роздають листівки, розповідають та пояснюють. Часом елементарне.

«Мало хто розуміє, що ми волонтерська організація. Думають, що ми фінансуємося містом», – каже Свєта.

«У нас немає спонсора, який раз на місяць нам щось привозить. Буває, що сьогодні нам дали 20 мішків корму, а потім місяць – нічого. І доводиться щось вигадувати, знаходити», – пояснює Іра.

«Як назвався волонтером, то не вимахуйся»

У «Барбосі» прилаштували близько тисячі тварин. Із них більше 300 – під час існування притулку. Але через те, що люди все ще викидають тварин і їх не стерилізують, кількість безпритульних не зменшується, і завжди є робота.

Буває, що серед ночі на її чи Ірин телефон дзвонять: тут ось посеред вулиці великий агресивний пес, приїдьте заберіть його, ви ж організація. Або так: у мене вдома троє собак, приїдьте заберіть їх, хочу їх кудись віддати, а якщо не заберете, то підкину вам під ворота. І, буває, справді підкидають.

«У нас немає ніякої відповідальності за собаку. Можуть викинути на вулицю, коли набрид, про стерилізацію навіть і не думають, бо нащо?», – каже Свєта.

«Є люди, які дзвонять і кажуть: приїдьте заберіть, тут зграя собак, – розповідає дівчина. – Але я ж не служба відлову, я можу робити це лише голими руками. Але чомусь у всіх таке враження, що я приїду зі снайперською гвинтівкою і все одразу вирішу. Якщо нам дзвонять, що десь на вулиці поранена тварина, ми шукаємо машину, просимо когось, приїжджаємо, забираємо, хоча людина стоїть зі своєю машиною. Просто вона думає, що й так зробила добру справу – подзвонила».

Періодично такі дзвінки надходять і від поліції, каже Іра.

«Бувало, що мені опівночі дзвонить поліція і каже: в нас тут бігає два алабая, приїдьте поможіть. Ви серйозно? Три машини поліції стоїть, хлопці з табельною зброєю, дубинками і шокерами бояться з машини вийти, а я, 45 кілограмів, прибіжу і розкидаю їх руками, бо я з Барбоса. Такий собі універсальний солдат. Всі поголовно роздають наші номери, включно з поліцією і мерією, у нас так склалося. А коли я озвучую, що ми не все можемо, то потім опиняємося крайніми. Так виходить, що як назвався волонтером, то не вимахуйся», – розповідає Іра.

А ще не можна просто взяти і «здати» домашню тварину в притулок, постійно повторюють дівчата. Інколи доводиться це пояснювати криком, бо люди щиро не розуміють, чому.

Але у вольєрах все одно опиняються тварини, які колись були домашніми. Вони часто покалічені та перелякані.

«Якщо на вулиці собака була знайдена агресивною, то це тільки домашня. Ті, які народжуються на вулиці, не бувають агресивними. Вони не народжуються такими, а стають. Безпритульні бувають хіба налякані. Собаки ж кусають тоді, коли бояться, або коли їх провокують, або коли ви асоціюєтесь із кимось, хто, наприклад, кинув у неї камінь. Просто так вона не нападає, це ж не ведмідь», – каже Свєта.

По тому, хто як себе поводить у вольєрі, можна дізнатися про минуле. Ось ці дві собаки злякано забилися в кут, ось ця без лапи, а ця просовує лапу між решіток та намагається гратися, їй вже повернули довіру до людини.

Коли Ірі вп’яте на день телефонують і питають, куди можна здати тварину, бо вона себе погано поводить, риє ями чи дряпає стіну, вона інколи відповідає:

«А ви зі своїми дітьми теж так? Якщо проблемні, то не займаєтеся, а кудись здаєте?»

Як допомогти притулку читайте за посиланням.

Альона Вишницька, Varosh

0 #