Мода - Архів

Тата Ткачук: Важливий стан, в якому робиш прикраси

16 Травня 2017 6 605

Понад півтора року 18-річна Тата виготовляє прикраси з різних видів заліза: персні, браслети, підвіски й, навіть, вінки. Про те, як вона це робить і що їй для цього потрібно, занотували зі слів самої дівчини. Далі – пряма мова.


Перший виріб


Якось я захотіла подарувати щось мамі на День народження. Хотілося чогось незвичного. І тоді мій друг Петро (коваль та скульптор) запропонував зробити сережки. Я знаю, що мама любить все, що зроблено руками і точно вона носитиме таку річ. Правда ці сережки скоріше робив друг, а не я. Я ж більше дивилася. Але мені сподобалося, спробувала зробити сама. Мама тоді дуже зраділа, вона до цього часу їх носить. Хоча тепер вона багато моїх виробів носить.


Малюнок робиться просто – витравлюється


Малюнок на прикрасах робиться просто – він витравлюється кислотою. На підготовлений відшліфований метал наноситься спеціальною рідиною малюнок, тоді метал опускається в кислоту й вона витралює ці місця, де малюнку немає. Я беру звичайний хлорид заліза, бо він безпечний. Якщо потрапляє на шкіру, то не одразу роз’їдає, є час добігти до ванної й змити (посміхається).

Те, як довго потрібно витралювати залежить від глибини металу та самого металу. Зазвичай, це кілька годин. Час, витрачений на прикрасу, залежить від прикраси. Коли потрібно вставити камінь, якесь кріплення чи щось випилювати, то на це йде більше часу. На колечко, щоб повністю його загнути, йде десь година.


Не роблю копій, навіть своїх


До своєї справи я ставлюся, як до речі, яка приносить мені задоволення. Буває, що я відштовхуюся від чиєїсь ідеї, але не більше. Коли просять щось під замовлення, то людина присилає, зазвичай, те, що орієнтовно хоче. А я малюю для неї ескізи, як це бачу я. Навіть, коли роблю копії прикрас, які я робила, вони все одно різняться між собою. Мені просто не цікаво робити однакове.


Історії прикрас


Найбільшою прикрасою, яку я робила, був лавровий вінок на весілля для нареченої. Було важко, але воно того вартувало, бо я багато навчилася. Коли його замовили, я не знала, з чого починати і як його робити. Хоч він би й доволі коштував, я одразу сказала дівчині, що якщо вийде і їй сподобається, то тоді вона мені заплатить, а як не вийде – розійдемося друзями.
Я робила вінок тижні три, бо там два ряди листочків, кожен треба вирізати, шліфувати, чеканити, свердлити, потім ще обідок, дірочки, усе скріпити. Але дівчинка, у підсумку, була задоволена.

Ще нещодавно був цікавий збіг. Дівчина замовила в мене перстень для себе. І тоді ж замовив хлопець. Склалося, що я в один день віддала два замовлення. Потім дівчина написала мені повідомлення і надіслала фото, на якому було видно одразу дві прикраси. Виявилося, що й подарунок від хлопця також передбачався їй.


Стан, у якому робиться прикраса – важливий


Для мене важливий той стан, у якому я роблю прикраси, адже енергія зберігається. Якщо в мене поганий настрій, то я не працюю. Намагаюся піти до лісу, відпочити, лише потім повертаюся до роботи.

Так само мені важливо, хто носить мої прикраси. Якщо я відчуваю, що ця людина мені не до вподоби, я не хочу передавати свою прикрасу. Бо це все енергетика.

Мої кільця не суцільні. Я й сама не ношу суцільні прикраси, бо це перекриває потоки енергії. Тому я намагаюся суцільні кільця робити якимось таким методом, щоб вони замикалися не металом. Хай, наприклад, камінцем. Ще чимось. Між металом має залишитися простір.


Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED.


Віра Курико, Varosh

0 #