Головна Люди "Но, позерай": гумор зі смаком
"Но, позерай": гумор зі смаком
"Но, позерай": гумор зі смаком

Борис Шатров, Сашко Мерявчик та Володимир Ладижець про механізми створення гумористичного скетч-шоу, ДАІ, водіїв маршруток та творчу паузу, що має завершитися новим проектом.

– Хлопці, чим сьогодні живе "Но, позерай"?

– Сьогодні "Но, позерай" живе переважно приємними спогадами та приємними відгуками від тих, хто нас дивився й сьогодні дивиться. Однак, активної діяльності наше творче об’єднання зараз не веде – дещо затягнулася творча пауза. Власне, один проект затих, а новий поки ще не з’явився. Утім, приємно, що люди цікавляться, запитують чи буде продовження або щось подібне. Ми знаємо, що буде однозначно, але що саме і коли – поки не знаємо.

Наразі ми видали DVD з усіма програмами. Тому, ті, хто нас дивився або хотів би передивитися, можуть це зробити. У коментарях, звісно, пишуть: "Не будьте скупими – виставте на торрент". Ми подумаємо про це. (ред. – сміються)

– Чому виникла творча пауза?

– Взагалі все наше виробництво з самого початку було дуже несистемним. Ми зібралися у 2009 році – тоді всі активно працювали і у КВНі, і у розважальному жанрі, як ведучі, редактори та актори. Вирішили створити щось спільне. Володя запропонував, у якому форматі це може бути, Борис – наш основний автор – побачив форму, у яку можна трансформувати весь КВНівський гумор. Найоптимальнішим варіантом ми обрали – скетч-шоу.  

Коли у нас з’являвся вільний час і трохи грошей, ми заправляли авто Бориса, купували мінералку, пару бутербродів і їхали знімати. Багато чого, звісно, не вистачало – навіть костюми знаходили у бабусиних шафах.

Так ми пропрацювали один сезон. До другого підготувалися трохи краще. Мирослав Андрусь – дизайнер, що працює з телевізійною графікою, зробив нам оформлення, відеографіку, логотип. З гуртом "Триста8ісім" ми записали саундтрек "Но, позерай".  

Ми запросили більше авторів, які намагалися більш системно працювати над сценарієм, технічний рівень був значно кращий. Ми почали співпрацювати з Миколою Ковальчуком, він дуже допоміг нам технічно і сам "Перший кабельний" почав транслювати «Но, позерай».
А пауза виникла тому, що все ж не вдалося знайти можливість забезпечити на постійній основі оплату роботи людям, що працювали над проектом. Хотілося б, аби вони мали від цього не лише моральне, а й матеріальне задоволення. Ми шукали спонсорів, але великого так і не знайшли.

У підсумку, всі розбіглися, почали займатися своєю справою. Хоча, звісно, сьогодні ми вже не ті, що тоді, але плануємо обов’язково робити щось у цьому ж дусі. Може ще й цього року, якщо все складеться, представимо новий продукт.  

– Які були перші персонажі?

– Два кума, які люблять "закласти". Один постійно вдома сидить, а інший – шукає роботу. Обов’язково перед цим заходить до першого і нікуди вже не йде.  

– Хто ваш глядач?

– Часом бабусі, яким вже за шістдесят років, у маршрутці одна одній кажуть: "Дивись, це ж ці з "Но, позерай"! В аптеці без черги пропускають, маршрутчики і таксисти грошей не беруть, продавчині у магазинах кажуть, що дивляться нас. Також, наш масовий глядач – це підлітки 13-17 років.

Кілька днів тому познайомилися з одними хлопцями і було дуже приємно, що вони цитували цілі шматки з програми. Навіть ті, про які ми вже й самі забули. Ще одного разу зупинилася машина на івано-франківських номерах, вийшов чоловік, каже: "Це ви з "Но, позерай"? Ми ваші передачі в Івано-Франківську дивимось на великому телевізорі у гастрономі".

У нас також багато переглядів відео з Ізраїлю, Чехії, США, Канади – країн, де живе багато закарпатців.

– Вам приємна така увага?

– Коли людина каже, що їй не подобається, що на неї звертають увагу, то вона або не щира, або у неї з головою що не так. Звісно, це дуже приємно.

– Не відзнятого матеріалу багато?

– Матеріалу дуже багато. До того ж, актуального. Ми працюємо з Закарпатською лігою КВН, а вони завжди тримають руку на пульсі.

– Як визначаєте, що піде в ефір, а що ні?

– У нас є цензура. (ред. - сміються) Насправді, ми дуже сперечаємося, коли вирішуємо, що піде, а що ні. Але добре, що швидко миримося.

– Є жарти, за які сьогодні соромно?

Борис: Був один сюжет, де ми з Сашком грали жінок – він дуже смішним вийшов, але мені не подобається перевдягатися так. (ред. – сміються)

Сашко: Боря грав досвідчену даму, яка вже "повидала жизнь", а я грав таку – "зелену". Вони приходили у кабак, пили одну колу весь день, викурювали по дві пачки цигарок і перемивали усім кістки.

– Вас критикують за жарти, відео, образи?

– Може навіть і корисно було б, якби хтось критикував. Варто просто розуміти, що є люди, які дивляться і роблять щось для того, аби отримати насолоду, а є такі, що лише чекають, коли щось буде не так. Їхня думка, звісно, теж дуже важлива, але треба розуміти наскільки.

Хороші моменти мають перекривати погані. Класно, коли зранку заходиш у маршрутку, протягуєш гроші, а водій каже: "Спокійно! Всі свої!". ДАІ не штрафує – теж добре. (ред. – сміються)

– Який жарт з "Но, позерай" першим приходить у голову?

– Жарт про студента-угорця, який здавав іспит з української літератури. Він мав розповісти біографію Лесі Українки і назвати її найвідоміший твір.

І Ласло Ґейзович, звичайно. Особливо, коли від йшов на вибори до міської ради. Були навіть думки справді кинути його на вибори. Цікаво було б подивитися, що з того могло б вийти.

– На кількість замовлень на весілля "Но, позерай" якимось чином повпливало?

– Звичайно! Люди почали нас запрошувати як акторів, перш за все, а вже потім дізнаватися, яка у нас програма.

– Яких героїв ви ще не зіграли, але хотіли б?

Борис: Мені часом здається, що мене прислали на цю землю для того, аби показати людям, як жити не треба. Тому, я б з радістю зіграв якогось філософа.

Володимир: Люди пропонували, аби ми ромів зіграли. Але все залежить від того, чи напишемо ми під них правильний текст. (ред. – посміхається)

– Яких персонажів "Но, позерай" вважаєте найбільш вдалими?

– Вдалими були одні з останніх – два журналісти, що вели "Новини з полонини" – Антон Кіфлик і Кевін Костик. Ці двоє стали одними з найпопулярніших.

На другому місці був професор, який жив добре, бо у нього кожні півроку були сесії, і вчитель, який жив на дві гривні і перевіряв зошити.

Ну, і постійний кандидат у щось чи у когось – Ласло Гейзович Кванта. Він до речі, "живе" і сьогодні, його часто запрошують виступати на весіллях та інших святах. Він навіть зайняв друге місце на "Карпатському словоблуді 2011".

– Хлопці, бажаємо вам ще багато класних та кумедних персонажів, яких ми любитимемо так само, як й тих, що вже існують!

Росана Бісьмак, спеціально для Varosh.com.ua

14 березня 2013, чт, 10:29     3 5915

Коментарі:



Залишаючи коментар, будь ласка, пам’ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, які безпосередньо чи опосередковано мають відношення до цієї публікації.
Відправити