Вже три роки Тарас Квітка, Андрій та Василь Мацола грають разом. За цей час музика, з якої починав In Submarine змінилася до невпізнання. Сьогодні хлопці, поза навчанням у Львівській політехніці, паралельно вчаться й усім тонкощам музичної справи. Запевняють, що усе роблять самостійно: від написання музики та слів до монтажу відео.
Тарас Квітка розповів нам про навчання на архітектурі, вихід на європейський рівень, найкращі тексти, те, чим живе гурт за лаштунками і звісно про музику.
– Коли з’явився гурт In Submarine?
– На початку 2010 року. Тоді він існував у складі Василя та Андрія Мацоли, вокаліста Артура та ударника Діми. Через рік гурту пішли ударник і згодом вокаліст. Ми зібралися втрьох і все літо імпровізували, так і з’явився зовсім новий In Submarine.
– Як саме змінилася музика?
– Це був колектив, що грав в оld school rock напрямку. Коли ж ми почали працювати разом, то все змінилося. Ми експериментуємо і часом навіть самі не знаємо, що граємо.
– Ви самоучки чи маєте музичну освіту?
– Я закінчив музичну школу по класу гітари. А потім якось випадково сам почав грати на ударних. Хлопці теж самі вчилися, вони на гітарах грають. Як виявилось, самостійне навчання – найнадійніший метод.
– Гурт утворився ще тоді, коли ви в Ужгороді жили?
– Ні, ми вже тоді навчалися у Львові. Ми усі архітектори, жили в одній кімнаті у гуртожитку. Хлопці вчаться на магістратурі, а я бакалаврат якраз закінчую.
Я думаю, що взаєморозуміння – це універсальний ключ. Тільки тоді, коли воно є, може з’явитися музика.
– Як часто приїздите до Ужгорода? Чи граєте тут сьогодні?
– Я часто приїжджаю. Хлопці – не дуже.
Що ж до виступів, то сьогодні в Ужгороді вони у нас досить рідко. Але маємо у планах кілька концертів цього літа.
– Наскільки часто взагалі виступаєте?
– Дуже по-різному. Часом буває кожні три тижні. А іноді з більшими перервами.
– Чому саме In Submarine: легенда з появою назви є?
– Нам хотілося, аби усе, що ми робимо мало зміст і було концептуальним. Що таке субмарина? Це човен, що опускається під воду. Тому ми це трактуємо так: ми усі, разом з нашими слухачами, опускаємося під воду на субмарині. Це дуже класно, бо музика – це особливий вид реальності, у житті люди не можуть бути настільки відвертими. А тут зникають усі кордони.
Коли ми граємо, то обов’язково дивимося на людей, що прийшли нас послухати, слідкуємо за їхньою реакцією – дуже приємно, що часто трапляються ті, хто потрапляє з нами до субмарини. Якщо ти граєш і хоча б одній людині це приносить задоволення, то ти граєш не дарма.
– Що потрібно для того, аби зробити класну музику?
– Багато енергії та ентузіазму, напевно. У нас композиції пишуться дуже імпровізаційно: Андрій приходить, починає щось грати, Василь підключається, я теж. У результаті щось з цього виходить. Мені важко пояснити як це працює, але воно працює.
Я з дев’ятого класу граю у гуртах і там усе було якось продуманіше. Щось типу: нам треба написати пісню про це і зіграти саме таку музику. В In Submarine все інакше: Андрій щось мугикає, з’являються слова, музика. До речі, найцікавіші речі у нас народилися саме так. Але цим не можна керувати, воно працює за якимось іншими правилами.
– Тексти пише Андрій?
– Так, у нього це дуже класно виходить. Я одного разу спробував, але потім вирішив, що не варто, бо як я не намагався зробити просто, все одно виходило щось складне і накручене, а найпрекрасніше у тексті – це простота.
– Музикою заробляти на життя сьогодні можна? Чи ви не ставите собі це за мету?
– Звісно, ставимо. Це було б дуже круто, але для цього потрібно виходити за рамки, за рамки нашої країни. Сьогодні, мені здається, ще не той стан економіки і культури, аби люди за музику платили гроші. На жаль. Хоча, краще б я помилявся. Нові люди – вони вже зовсім інші, ніж ті, що сьогодні керують країною. У наших однолітків зовсім інший спосіб мислення. Тому є шанс, що за якийсь час усе змінитися на краще.
– Якою мовою співаєте?
– Виключно англійкою. Думаю, що української та російської не слід чекати.
– Для альбому матеріалу вистачає?
– Звісно. А от часу – ні.
– Яку музику слухаєте самі?
– У Андрія та Василя улюблений гурт Pink Floyd. Андрій також дуже любить Radiohead. А я по-різному. Останнє моє захоплення – це Tricky та Massive Attack. Нещодавно дивився фільм "Великий Гетсбі", там була дуже класна композиція The xx. Тому, напевно, найближчим часом слухатиму їх. (посміхається)
– Ваша музика – це…
– Це щось імпровізаційне, часом незрозуміле. Ви ж не задумуєтеся над тим, що для вас їзда на велосипеді, ви просто сідаєте, їдете і насолоджуєтеся. Те саме у нас з музикою.
Росана Бісьмак, Varosh.com.ua
Фото: Марта Сирко та Юлія Беденко