Останнім часом українська музика не припиняє тішити слухачів: утворюються нові цікаві колаборації, вже відомі музиканти виграшно змінюють стиль та імідж, а також з’являються нові імена, за якими стоїть відмінний саунд і глибина.
Однією із таких молодих виконавиць є Катя Єременко, більш відома нам як daKooka. Гурт працює у стилі trip-hop, indie-rock, experimental, pop, electronic. Зараз триває її тур в підтримку нового альбому "Radha", в рамках якого Катя з гуртом (басистом та драммерм) приїхала і в Ужгород.
– Ти вперше в Ужгороді? Як тобі наше місто, чим вразило?
– Так, я тут вперше. І це єдине місто в Україні, де я хотіла б залишитися жити. Я думаю про переїзд, я хочу, щоб ми всі сюди переїхали (звертається до хлопців. – ред.). Архітектурно місто дуже схоже на Чернівці. Ужгород красивий, маленький, тут невеличкі вулички і тут можна кататися на велосипеді. Порівняно із Чернівцями, де досить рельєфна місцевість, тут реально і дуже легко кататися. Одним словом, я хочу переїхати в Ужгород і кататися тут на велосипеді! Нас підкупили гори – вони так близько, і це дуже гарно. А ще тут є чани, куди я дуже хочу поїхати і покупатися.
– А як тобі діалект закарпатський, вже чула?
– Знаю тільки слово "фосо". Але як приїду сюди ще раз чи переїду – буду вчити більше (сміється – ред.).
– Розкажи трішки про історію daKooka.
– Зараз я здобуваю спеціальність, не смійтеся, інженера-технолога харчової промисловості, але це не те, чим я хочу займатися. В один момент я зрозуміла, що люблю грати (закінчила музичну школу за класом "фортепіано"), мені вдається писати, то чому б не зайнятися цим?
Взагалі daKooka існує два роки, а з хлопцями ми разом тільки два місяці, але вже встигли притертися, спрацюватися.
– А яка історія псевдоніма?
– Це всіх завжди цікавить, а мені вже аж набридло (сміється – ред.). З дитинства мене усі називають Кукою. Коли я створювала собі електронну скиньку, вирішила це ім’я для неї і обрати, але "Kooka" не підходило, бо виявилося закоротким. Тому я просто додала "da", так і залишилося. От і вся інтрига.
– Все просто, виявляється. Катю, ти сама із Чернівців, однак майже всі твої пісні англійською та російською мовами. Тобі так легше пишеться чи це орієнтація на ширшу аудиторію?
– В житті я спілкуюся російською, англійську добре знаю, вона для мене проста, легка і зрозуміла. Я вважаю, що правильно писати і співати тією мовою, котра в тебе гарно виходить, котру ти знаєш і якою ти мислиш. А для того, щоб написати гарну пісню українською мовою, треба знати багато гарних українських слів, мовних зворотів і вміти ними користуватися. Поки що я не можу похвалитися, що українська в мене ідеальна. Хоча нещодавно я таки написала і записала першу пісню українською – "Не дорікай", а також пісню, в якій один із куплетів українською мовою. Далі, думаю, україномовних пісень у мене стане більше.
– До речі, вітаю тебе із першим альбомом. Розповіси про нього?
– Дякую. Альбом називається "Radha" на честь індійської богині любові. Вона мені найбільше імпонує, вона крутіша, ніж Афродіта чи Купідон (сміється. – ред.). Весь альбом про любов, тому я й вибрала таку назву. Тим паче, я люблю мантри, в мене навіть є одна. Від рішення створити альбом до його випуску пройшло два місяці, ще через місяць ми його офіційно презентували.
– Для кого ти пишеш і співаєш?
– Все просто: я пишу для людей. Я хочу, щоб мене слухали і чули.
– Не обійдусь без стандартного питання до усіх творчих людей: де, як, чим надихаєшся?
– Мені не завжди потрібно переживати, відчувати щось, щоб потім про це написати. Є такі теми, як любов, радість, війна, ревнощі, які можна не переживати на момент написання пісні, але тим не менше, ця пісня може вийти доволі непоганою. Я от знаю, що таке існує – і мені легко написати пісню. До прикладу, я не була на війні, але під впливом новин я написала пісню про неї.
– Ти досить швидко вийшла за межі свого міста, стала популярною не тільки в Україні. В чому твоя фішка, як гадаєш?
– Ой, мені так важко про це говорити! Хлопці, допоможіть (звертається до хлопців. – ред.). Сашко (басист): Вона автентична. Інші копіюють, вона така, яка вона є. А ще Катя справжній талант!
Часто мені кажуть: "Тобі не вистачає якогось образу, таємничості, ти надто справжня". І мені здалося, що дійсно, треба щось придумати – в Києві я виступала в чорній перуці, фотографують мене теж в перуках. В мене є чорна, рожева, біла і синя перуки, вони вже стали частиною образу.
– Щось змінюється, коли ти одягаєш перуку? Це якось впливає на daKooka?
– Я дивлюся в дзеркало і дуже собі подобаюся в них.
– Слухаючи твою музику, я неодноразово натрапляла на те, що твоїм іменем називають Аліну Орлову, Машу Чайковську тощо. Вас досить часто порівнюють і плутають…
– Я нічого не можу зробити із тим, що ми дівчата, співаємо російською під піаніно. Тому ми багатьом і схожі. Хоча, насправді, російською мовою в мене небагато пісень, але от ці пісні дали такий результат. Багато хто думає, що я росіянка. На Казантипі майже всі думали, що я з Росії, та і зараз постійно кличуть туди на концерти.
– Ви знайомі із Машею чи Аліною?
– Ні. Хоча було б цікаво познайомитися. Скоріш за все, я б почула: "Ааа, ти вкрала моїх слухачів!" (сміється – ред.). Хоча і їх між собою плутають. А взагалі, ми могли б утрьох заспівати.
– Питання, яке цікавить багатьох: реально заробляти на життя музикою? Маю на увазі тут і зараз.
– Так, це можливо. Якщо жити і працювати в невеличких містах, то заробляти на життя реально.
– Є така тенденція: їхати до столиці у пошуках слави, визнання тощо. Ти над цим не думала?
– Я би краще в Ужгород переїхала (сміється – ред.). Насправді, немає потреби переїжджати. Якщо ти справжній музикант, талант, ти зможеш і в селі жити, час від часу приїжджаючи до міста. Мені пропонували переїхати до Києва: шоу-бізнес, телебачення, розкрутка. Але я розумію, що там тебе беруть, тисячу разів змінюють, перекручують, і заробляють гроші на тобі. Це не те, чого я хочу.
– Наостанок: скажи три слова про свою творчість.
– Простота, впевненість і невпевненість.
Катя Брижань, Varosh
Фото: Маріан Логойда
