Культура

Sziget 2016: The King is dead. Long live the King!

13 Серпня 2016 2 595

Як ми не намагалися виловити на сценах нульової доби бодай щось вартуюче, ці 24 години, як не крути, були абсолютно "днем Rihanna". На острів прибували і прибували фанати, дівчатка схожі на неї, хлопчики схожі на неї. Їм не треба нічого і нікого, їм треба вона.

Фестивальні вулиці перекривають то тут то там – островом курсують автобуси артистки і її свити. Вже за годину до початку концерту поблизу мейнстейжду не проштовхнутися. Очікування головного шоу намагнічує атмосферу. Я і не здогадувалась, наскільки мене вразить побачене…

Rihanna з’являється на сцені з півгодинним запізненням. Дівчина, з якою працюють найпотужніші представники багатомільйонної індустрії, замість півтора годинного концерту дає 70 хвилин попурі. 70 хвилин фарсу, де замість неї все роблять бек-вокалісти, музикантів можна замінити одним толковим діджеєм, а сама Rihanna, якась не зовсім адекватна, пританцьовує і періодично зникає щоб… не знаю, що вона робила за сценою так часто, але це певно треба легалізувати, щоб артист, який бере величезні гонорари бодай не зникав зі сцени, коли співати це вже занадто. Розумію, чому заборонені фотозйомка і відео – вона ж постійно закочує очі і кривляється. Не кажучи вже про не попадання і зажовування слів. Зустрічаю перед концертом друга, і він каже "Я думаю, это будет очень смешно". Так от це було зовсім не смішно. Шукаю український відповідник слова "унылый", але не знаходжу. Коли б я була людиною, яка їхала не знати скільки кілометрів, купувала дорогий квиток наперед чи виловлювала його у бариг перед входом, і в результаті побачила те, що побачила – це була б образа, не менша. Напевно, найгірший живий концерт на моїй пам’яті.

Фото: Rockstar Photographers
Фото: Rockstar Photographers
Фото: Rockstar Photographers
Фото: Rockstar Photographers

Цей післясмак так і не вдалось нічим перебити. Лягаємо спати, щоб цей день остаточно залишився позаду. Завтра просто вимушене бути кращим – на Sziget приїдуть володарі 5-денних перепусток, а це свіжа кров і справжні фестивальні персонажі.

Ми зустрічаємо колегу Олексія Бондаренка – автора та головного редактора блогу про нову українська музику LiRoom. Ми кілька хвилин розмовляємо про те, що журналістів стає більше, а wi-fi ні, про нові правила пропуску на фотопіт, які більше схожі на лотерею (через велику кількість акредитованих журналістів, градацію фотографів у своїх репортажах, ми будемо вимушені частково використовувати офіційні світлини фотокорів фестивалю), і про минулу фестивальну добу, звісно.


– День виявився доволі суперечливий. Це мій другий Сігет і, здається, вчора на острові була найбільша кількість людей, яку я коли-небудь тут бачив. І всі вони прийшли на Ріанну. Сам виступ Ріанни, при цьому, вийшов, на мою думку, не дуже вражаючий. Вона зробила ставку на хореографію та повільні біти, які зараз домінують в американській поп-музиці (не дарма їй з альбомом допомагав Drake, у нього такі біти – основа саунду). Але саме це зробило навіть найвідоміші її хіти набагато менш драйвовими. Якщо під сценою людей це не збентежило, натовп трохи далі відверто не знав, чим себе зайняти протягом виступу. Натомість дуже порадував виступ MØ, яка вийшла на новий рівень, і якій вже стало дуже тісно в рамках сцени А38. Та і загалом атмосфера Sziget перекриває будь-які негативні емоції. Тут завжди є чим себе зайняти. Через це ми більшу частину ночі провели на діджейських сценах і навіть заскочили на фаєр-шоу Cirque du Sziget.


Концерт британця John Newman став ковтком чистого повітря на перший, а насправді третій, фестивальний день. Ох і розійшовся ж він! Під головною сценою закрутились танці, без давки і штовханини. Я бачила, як незряча дівчина танцювала зі своєю подругою-поводирем – хіба не так має діяти музика?! Сам Джон постійно дякував і робив компліменти натовпу, смішно називав Угорщину "Ганґрія", а фестиваль "Сіджет". Пісню, яку написав три дні тому, виконав під акустичні гітару і присвятив Дену Панаітеску. А на завершення виступу, зі сльозами щастя на очах, сказав, що це був його найкращий досвід.

Після флеш-мобу з прапорами мандруємо в бік європейської сцени, де зараз грають українці Brunettes Shoots Blonds. Хлопці відомі своєю "англійською без акценту" і креативним відео до пісні "Knock Knock". Здалека видно, як нечисленний натовп численно загорнутий у державні синьо-жовті стяги, тому коли вокаліст питає "А наши ребята здєсь есть?" – то це загравання аж дратує. Звісно що є. "Наших" тут 99,9% і це як якесь прокляття Брайтон Біч – коли вдома ти цей гурт ігноруєш, не купуєш квитки на концерти в твоєму місті, не слухаєш записи, але коли це десь закордоном – то як не вдягти вишиванку, не обв’язатися прапором і не постояти отаким гарним.

Німецькі репери K.I.Z. розкачали А38. Я не знаю про що їхні тексти, але їх здавалося, знали на пам’ять всі навколо мене.

Manu Chao La Ventura закривали день на головній сцені, але насправді, це можна вважати точкою повноцінного запуску Sziget 2016. Звуку було недостатньо, але і так все йшло за звичною для культової банди схемою. Танці! Танці! Танці! Ґанджа… ґанджа… ґанджа… Послідовність, певно, можна переінакшити, але результат залишиться незмінним.

Пройти натовпом до менш-більш вільного краю зайняло хвилини чотири.

Рушаю до А38, де за кілька хвилин розпочнеться концерт Editors. Без особливих зусиль пробираюсь під сцену. Цей гурт відкрила для себе нещодавно і пообіцяла, коли перші два треки не зайдуть наживо – піду геть. Але все склалось інакше. Весь концерт на нереальному енергетичному підйомі. Я не бачила їх такими на жодному відео з фестивалів, які переглядала перед виїздом. Хтось каже, що їх варто давати на мейн стейдж, але там не було б цієї камерності, цієї температури, котра перетинає тебе разом з музикантами і звуком, залишає тобі те, що змушує записи звучати інакше після концерту. Я залишаюся під сценою по завершенні виступу. Підходжу до кордону, там двоє дівчат не можуть віддихатись від щойно пережитого. І це теж одна з прекрасних штук, які музика робить з тобою.

Наступним і останнім на цей день буде UNKLE Live. Перед сценою звук жахливий і доводиться задкувати, щоб чути бодай щось. Протягом виступу музиканти надсилали коригування звукарям, все трохи покращиться під кінець, але вокал чистим так і не зазвучить, та для прихильників легендарного Джеймса Лавеля цей концерт залишиться одним з найпотужніших вражень фестивалю. Програма пройшлась по затертих часом треках, зіграли також презентований три тижні тому сингл "Cowboys or Indians". Під кінець гурт робить селфі з натовпом і на екранах висвічує надпис "There will be no mirracles here".


Читайтет також:


Катя Маріаш, Varosh

Фото: Віталій Маріаш

0 #