Культура

Sziget 2016: великі сподівання

16 Серпня 2016 2 672

Тут не ступити, не присісти, не пройти. Організатори певно таки досягнуть бажаного і поб'ють рекорд півмільйона відвідувачів. Але Sziget фізично не гумовий. Намети ставлять ледь не в три поверхи і вони буквально всюди – навколо сцен, якими гучними б вони не були, на пагорбах під нереальними кутами і навіть всередині арт-інсталяцій.

Так само організатори тримають хвилю "фестивалю атмосфери, а не фестивалю лайн-апу": за два дні до кінця фесту якісні концерти можна перерахувати на пальцях однієї руки, на сценах постійно якісь халепи з визвучуванням. Всі негативні відчуття можна було б списати на емоційне вигорання від великих сподівань, але ж ні: цьогорічний лайн-ап очевидно не найсильніший, залишалося вірити в те, що між сотень імен на цих десятках локацій неодмінно знайдеться шось, про що захочеться не забути, а неповторна атмосфера полагодить всі передбачувані невдоволення. Та для більшості публіки, як не боляче це визнати, все гаразд. Трохи наркотиків, ще трохи алкоголю – тиждень танців під примітивне звучання телевізійних музичних хіт-парадів – запросто.

Про вуличні дійства на Sziget певно можна видавати багатотомники. Часом здається ніби тільки сюди досі дивом не проникла масова культура і комерція. Актори такі самовіддані, а їхня енергія така непідробна – ти просто не можеш пройти повз. Ми натрапили на групу іспанських перкусіоністів Brincadeirа. Засновані в 2009 році як проект, що підтримує молоді таланти, котрі згодом стали частиною гурту. Отак катаються фестивалями і не дають людям просто йти від сцени до сцени, а змушують притупцьовувати, а згодом геть розтанцюватись так, щоб забути куди йшов. І в момент коли вже здавалося б зовсім немає сил – все починається наново…

Sziget завжди був не тільки про музику. В тенті міжнародної правозахисної організації Amnesty International можна підписати петицію про покращення умов утримання біженців в Угорщині і Греції, а ще пожертвувати свій намет, якщо знаєш, що тобі він більше не стане в нагоді. В тенті Without Borders розташоване виїзне представництво музею імміграції та проводяться круглі столи стосовно різних аспектів життя вимушених переселенців. На платформі клубу Magic Mirror щодня відбуваються кіно-перегляди, дискусії з ЛГБТ-тематики і тільки потім все заміщають кабаре і дискотеки…

Гедлайнери, котрі забезпечили другий, після Rihanna, одноденний солд-аут – Muse. Британці, яких слухала 10 років тому і люблю ніжною любов’ю дотепер, а після концерту і поготів. Старі пісні звучать так само, як і тоді, коли відслідковували живі записи в мережі, за це комусь точно захочеться їх вколоти. Наживо Muse добряче "важчі", ніж на студійних записах, а разом з тим "ліричні відступи" з плавним, іноді на кілька хвилин, перетіканням одного треку в інший ледь не заколисують тебе посеред багатотисячного натовпу.

Фото: Rockstar Photographers

Мет Беламі геніальний, до чого б він не брався – гітара, дзеркальне піаніно чи його нестаріючий голос… Басист Кріс Волстенголм розкішний і робить якісь магічні речі з своєю басухою на 2 грифа. От тільки барабанщик Домінік Говард частенько не попадав, не знаю відколи воно так і чи часто, раніше ж він відстукував дуже чітко. Відеоряд концерту, це пропущений через фільтри прямий ефір – на разі найцікавіша візуалізація. На натовп запущені гігантські кулі. Під кінець шоу – дощ з конфетті у формі чоловічків аналогічних обкладинці останнього альбому "Drones". Було б таки добре втрапити на повноформатний сольник, де будується сцена на 360 градусів, виступ не обмежується графіками і гучність не зменшують через сусідів.

Оскільки вибір у нас не багатий, то вирішуємо зробити ще одну спробу оцінити Roisin Murphy. Є півгодини перерви і ми обходимо А38 з сторони Europe Stage, де саме виступає турецький репер Ceza. Маю кілька друзів, котрі авторитетно не слухають тексти в піснях, а сприймають тільки музику. Тут намагаюсь повторити цей досвід. Воно таки великого варте, якщо не розуміючи про що йдеться, тебе змушує залишитись на концерті речетатив турецькою.

Отже, Roisin Murphy – дубль два. Концерт на головній сцені фестивалю Pohoda залишив мені якесь неприємне відчуття непорозуміння. Ми курсуємо натовпом в напрямку до кордону перед сценою. Готова до костюмованого балу, вже бачила, знаю. Тепер є шанс сконцентруватися на музиці і це вдається. Як не як, а локація важлива. Тепер я бачу, що минулого разу їй було наче некомфортно під відкритим небом. Тент А38 наповнений прихильниками, вони радо вітають кожну нову деталь гардеробу, ловлять на собі сонячних зайчиків з її паєткованих капелюхів, чи як назвати ці дивні конструкції на голові… Вона постійно посміхається і фліртує. Звук знов не той, яким міг і мав би бути. Це мені не страшно, і просто для галочки, а для когось цей концерт може мрія всього життя. І от ти тут, вона перед тобою, її музиканти такі талановиті і харизматичні, а ти абсолютно нічого не чуєш! Це дратує, виснажує, а в результаті доводить до розпачу. Тому через добу я не дослухаю третій трек Block Party, котрих дуже хотіла побачити. Хотіла –побачила. Але послухати не довелось, не витримала чергове знущання з супергучною кашою звуку на мою голову.

Канадцям Sum 41, котрі вже 20 років успішно грають шкільний панк-рок, так тут сподобалось, що вони пообіцяли повернутися наступного року разом з туром на підтримку нової платівки, котра вийде в світ вже цієї осені.

Фото: Rockstar Photographers

В мене виробилось дві люті ненависті за ці дні. Одна – це повільний інтернет. Інша – це треп, який несеться звідусюди. Але коли з фудкортів і сумнівних танц-майданчиків він переноситься на мейн в формі концерту американців Tinie Tempah хочеться сісти і розплакатись. Але ніхто не почує… як назло, такі події чомусь гучні, багатолюдні, і я чітко чую кожне слово "fuck" яке лунає зі сцени, і діджея, який кнопає три затерті клавіші на контролері – теж чути прекрасно.

Фото: Rockstar Photographers

Collectif Arbuste з Франції – музиканти запроторені в металеву клітку, котра одночасно є інструментом та декорацією та проглядається наскрізь. Автомобільні диски, вихлопні труби, перевернуті баки і металеві пластини невідомого походження – все це "унікальний візуальний досвід наповнений звуком та світлом", який можна застосувати для креативної реклами якоїсь автомайстерні чи шиномонтажу, наприклад.

Теж французи, вуличний театр Transe Express з 19 волонтерами з Будапешта подарували мені казку на ніч. Вони відомі створенням масштабних шоу в абсолютно не пристосованих для цього місцях. Музика, світло, складні металеві конструкції, акробати, опера, рок, танці і сам театр – все є!

Хочеться тільки ще пари очей, щоб встигнути побачити все, що відбувається. І підвішених в повітрі музикантів, і паперові рибини у натовпі, і велетенську медузу, яка літає над галявиною, а опускається так близько, ніби зараз заковтне тебе всередину та підхопить нагору.


Читайте також:


Катя Маріаш, Varosh

Фото: Віталій Маріаш

0 #