Закарпатський науковець Роман Селянчин живе, навчається і працює у Японії з 2008 року.
Сам себе, жартома називає українським "заробітчанином", а блог romanselyanchyn.blogspot.com, який регулярно наповнює цікавою інформацією, кличе "заробітчанським".
Хоча, навряд Романа можна так називати. У квітні 2009 року він став студентом аспірантури факультету "інженерії навколишнього середовища" (Faculty of Environmental Engineering, The University of Kitakyushu) у місті Кітакюшю.
Вже у березні 2012 – закінчив японську аспірантуру з кандидатським ступенем – себто здійснив те, чого не зміг зробити в Україні. Сьогодні ж Роман продовжує займатися наукою на позиції наукового співробітника в тому ж університеті.
Займається аналітичною хімією, нанотехнологіями, новими матеріалами, сенсорами, та ін. У той самий час, Роман виховує 4-річну донечку Марічку, поки дружина закінчує університет вдома, в Ужгороді.
Незважаючи на те, що термін, протягом якого Роман вже живе в Японої досить тривалий, за весь час так і не було можливості вивчати, систематизовано японську мову, для роботи у науці достатньо й англійської.
– Оскільки дитина відвідує садочок, де можна брати з маленької бібліотеки дитячі книжки, я і вирішив перекласти кілька дитячих книжок на зрозумілу ужгородським друзям та їхнім дітям мову. І мені наука, і своїй дитині також можна було зачитувати українською мовою, – каже Роман.
Оскільки він перебуває у живому мовному середовищі і чує мову постійно, дитина вже четвертий рік в японському садочку (тому японська мова для неї не проблема, що не скажеш про українську) то в цьому році Роман також вирішив себе змосити трішки повчити японську самостійно і спробувати здати офіційний тест на володіння мовою (JLPT, японський аналог TOEFL, наприклад).
– Хто читає цей блог регулярно вже мабуть здогадався, що я зараз знаходжуся у тенетах японської мови. Здається, вже місяць я вчуся кожен день. Спочатку слова, потім перейду до базової граматики. Звичайно, я не збираюся перетворювати свій заробітчанський блог на подобу ресурсу, де можна навчитися японської – таких в інтернеті валом, навіть є українською мовою, наприклад Мушля. Але з своєї японської, яка знаходиться десь на рівні чотирьохрічного дітвака, я постараюся вичленити якісь маленькі цікавинки або смішинки, які сподіваюся, зможуть порадувати тих, хто буде читати. І так буде мінімум до 7 липня – дня, на який призначено тест з японської, – пише Роман.
Роман каже, що у Японії неймовірно круті книжки для дітей. Часом, щоправда, дещо екстравагантні, як на закарпатський смак.
– Я впевнений, що моя прощена бабка плювалася б на книжку "Minna unchi" (Всі какають). Ну, і сьогодні задля розваги я вирішив детально опрацювати одну з книжок яку Марька читає у садочку (для дітей від 2-х до 4-х років), – каже чоловік.
Роман запевняє, що у японських садочках дітям читають дуже багато книжок з ілюстраціями. Щоправда з віком дитини співвідношення картинок до тексту суттєво зменшується.
– Треба сказати що діти просто дуріють за книжками. Деякі сенсеї так цікаво читають, що можуть тримати аудиторію з 40 чоловік у повній увазі та тиші. На батьківських зборах нам завжди показують, як саме треба дитині читати книжки і здається всі батьки слухають так само, як і їхні діти – з роззявленими ротами, – продовжує Роман.
Коли перекладав книжку, Роман, довго шукав, як адаптувати до української ім’я головного героя. "Вані" – японською означає крокодил. Тут головного героя звуть Ванівані тобто крокодилкрокодил, тому він вирішив адаптувати і назвати його Крокошою. Отож:
Росана Бісьмак, спеціально для Varosh.com.ua
