Минулими вихідними у Великій залі Закарпатського обласного художнього музею ім. Йосипа Бокшая відбулася відкрита зустріч "Старе місто: сучасна стратегія розвитку".
Не лекцію запросили провідних європейських урбаністів, які багато років поспіль досліджують тенденції розвитку сучасних міст, працюють над власними проектами, створюють платформи для об’єднання ініціативних людей.
Так, Урс Томанн, швейцарський урбаніст 3 роки працював у Вінниці над створенням її унікальної та ефективної стратегії розвитку. Архітектор з Чехії Осама Окамура поєднав власний досвід роботи у столиці Чехії із проблемами Ужгорода, і розповідав про процеси субурбанізації, геттоїзації та збільшення соціальної нерівності. Міхал Гладки презентував гостям власний поетапний проект роботи над перетворенням м. Кошице, що у Словаччині, у культурну столицю Євросоюзу у 2015 році. На завершення Ганна Пашинська, представник платформи "Тепле місто" з Івано-Франківська повернула всіх до українських реалій і поділилася власним досвідом роботи на місцевому рівні. Загалом, лекція тривала 4 години.
Урс Томанн, співзасновник CANactions, школи міждисциплінарних наук з урбаністики. Провідний швейцарський дослідник, що працював над стратегією розвитку Вінниці.
Розповів про важливість створення стратегії розвитку окремого міста з урахуванням його особливостей. Це треба для того, аби місто зуміло консолідуватись і прийшло до єдиної думки щодо його майбутнього: "Найважливіше – вміння дивитися на місто як на єдине ціле". Далі – пряма мова.
За основу я візьму розповідь про проект, над яким я працював 3 роки у Вінниці. Це була розробка стратегії розвитку міста. Але що таке стратегічне планування? Це процес, що допомагає приймати рішення. Це постійне просторове планування міста, де без залучення міської адміністрації, проект не має сенсу. Насправді, найголовніший пункт – це публічний сектор.
Три головні причини, чому треба робити цей план. Перша – це подумати над майбутнім міста, що дає можливість сформулювати загальне бачення того, куди місто має йти. Це у дечому політична програма партії. Друга – це інструмент, який має утворити процес приймання рішень. Він стосується тих, хто щодня приймає рішення щодо розвитку міста. Це система управління. Третій важливий пункт – інструмент, який полегшує координацію між різними компонентами розвитку.
Часто буває дуже складно зробити правильне рішення. Але найголовніше – це пам’ятати, що стратегічний план – це лише концепція. Це не про функціональне планування. Існуючий порядок не зникає. Реальний план щодо того, куди має йти місто називається генеральним планом.
Насправді більшість має поділяти певне бачення, незважаючи на те, що по життю ми маємо абсолютно різні цілі. Найголовніший пункт – Scenario Method – стимулятор колосальних можливостей та TOWS Strategies – аналіз зовнішніх факторів. До того ж, аби план називався планом важливо урахувати наступні віхи – це час, джерела, людські ресурси. При чому люди у цьому взаємозв’язку є найголовнішим моментом.
Наприклад, у Вінниці в основі нашого стратегічного розвитку були покладені 5 головних напрямків. Це громада, економічний і екологічний розвиток, соціальне життя, територіальна особливість. Місія документа полягає у щоденному вдосконаленні. Таким чином була створена ефективна стратегія в інтеграційній функції міста на наступні 15 років. Найважливіше, що стосується будь-якого міста, у тому числі і Ужгорода – вміння дивитись на місто як на єдине ціле.
Питання із зали: У Вінниці також змінився міський голова. Як зміни міської політики впливають на політику міста. Чи вдається вам працювати і далі?
Урс: Так, звичайно. Зміна влади точно впливає. Але, чим більше людей включено до розробки стратегії, тим менша загроза. У Цюриху, навпаки, зміна влади мало що змінює. У Вінниці головою міської ради стала людина з команди Гройсмана, тож важко казати про реальні зміни. Насправді, у кожної влади все ж існує своє бачення, воно часто впливає на швидкість інновацій.
Осама Окамура, урбаніст-архітектор із Чехії; головний директор платформи reSITE, що займається розвитком міст для наступного покоління.
Розповів про проблеми, з якими він зіткнувся у Європі. Акцентував увагу на Празі та пропонував можливі шляхи вирішення для схожих недоліків в Ужгороді. Ключова фраза: "Місто має бути місцем для життя". Далі – пряма мова.
Минулого року я приїхав ввечері в Ужгород і було страшно темно. Я запитав себе: що я тут буду робити? Пішов до замку, спустився до синагоги і почув, що йде бурхлива дискусія про те, що Ужгород має розвинену інфраструктуру. І я висловив свою думку щодо цього: "Ви живете в прекрасному місті. Які власне можуть бути проблеми?". Саме тому я вирішив, що розповім вам про проблеми міст Середньої та Центральної Європи. Можливо, у цій дискусії зрозуміємо, які спільні негаразди ми маємо.
Є одна типова річ – це кількість населення. І Україна не є винятком, адже є така тенденція, що люди залишають села і саме це є урбанізацією. Ужгород у цій ситуації виглядає досить непогано. Існує і інша тенденція – це субурбанізація – коли місто розширюється у сільську місцевість. У цьому контексті менеджмент міста стає дуже неефективним, бо потрібно ще багато додаткових закладів, ще, ще, ще якісь скульптури тощо.
Наступна тенденція – це індивідуалізація. Коли люди перестають мати суспільний інтерес, вони закриваються і живуть своїм власним життям. Тут є ще один небезпечний процес – сегрегація. Це якщо люди живуть спільним, схожим стилем життя, а отже виникає певна громада, яка живе "за парканом". У таких людей підвищується відчуття небезпеки.
Виникає соціальна нерівність, що визнана ООН найголовнішою проблемою цього століття. Це і підвищена злочинність, через яку на утримання в’язниць щороку витрачаються мільйони доларів. Ставимо собі питання: а що ці гроші могли зробити. Чи не виникає ця проблема через звичайне планування міста?
Старіння населення. Суспільство, яке має майбутнє, яке має перспективу, має виглядати зовсім інакше. В Україні, на жаль, із цим погано. І таке старіння впливає на всі структури, що мають обслуговувати інше населення. Залишки старого міста потім "атакують" великих інвесторів і акціонерів, що пропонують розширитись.
Знову ж, усі проблеми часто криються у поганому плануванні міста. Треба сказати, що генеральний план Праги був повністю зруйнований лише коли 10 000 горожан написали свої зауваження. І це зрозуміло, адже всі ми відчуваємо відповідальність за те, яким чином розвивається наше місто.
І наступна проблема сучасного міста – це корупція. І в Україні вона не виняток. Цікавий факт був у 2014 році. З’явилася така фірма, яка пропонує "корупційні тури". Під час цього кількагодинного туру ви можете побачити заклади, під час будівлі яких мала місце корупція. Насправді, таких будівель дуже багато у Празі.
Ми завжди ставимо питання: "Як зробити місто кращим?". Платформа reSITE, де я є головним директором, скоріше зосереджується на тому, що працює. Це набагато простіше і ефективніше, ніж покладати зусилля на те, чого взагалі нема. Ми впевнені у тому, що місто має бути містом для життя. Воно має бути приємним, викликати любов.
Питання із зали: Чи можна використовувати ваші поради в Україні?
Осама: Так, звичайно. Відразу, якщо можна.
Міхал Гладки, голова Інституту Креативної економіки та співорганізатор проекту "Кошице – європейська культурна столиця". Словаччина.
Міхал Гладки працював над програмою по перетворенню Кошице на культурну столицю Європейського союзу. Робота почалась ще у 2008 році. Під час підготовки він зрозумів, що "успіх – це річ не щохвилинна, це не те, що з’являється зараз. Над цим треба дуже багато працювати". Далі – пряма мова.
Усім відомо, що Кошице було культурною столицею Європейського союзу у 2015 році. Я до цього дійсно є дотичним. Я працював над тим документом, що представляв Кошице як кандидата. Основною частиною моєї роботи була селекція будівель, які підпадали під реконструкцію у програмі підготовки до статусу столиці культури 2015 року.
Наш проект називався Interface. Слід сказати, що це був найбільший інтегрований проект, який залучав дуже багато людей. Було декілька засад, на яких ми будували наш проект. Насправді ми орієнтувались на культурний і креативний сектори, розвиток громад, мистецькі програми і програми на залучення інвестицій. Ще у 2008 році ми почали свою роботу. За цей час було реалізовано 20 проектів. Нас підтримували Кошице, Кошицький район і дві неприбуткові організації.
Я зупинюсь лише на двох проектах, що були реалізовані. Насправді, по-перше, це реконструкція колишніх казарм, що коштувала 25 млн євро. Під час цих робіт ми відкрили три нових об’єкти та зовсім новий парк. Останній, власне, там і був, але проблема була в тому, що навколо нього був паркан, велика стіна і люди не могли потрапити туди 110 років. Саме це і стало каталізатором наступних громадських зрушень.
Наступний проект називається Spots, він також пов’язаний з громадськістю, але є трохи специфічним. Вам, в Ужгороді, це також має бути знайомим: у місті зазвичай є "спальні райони", де поміж будинками знаходяться котельні, що розповсюджують тепло до багатоповерхівок. У Кошице є близько 200 таких об’єктів і справа в тому, що з розвитком технологій це стає непотрібним. Ці пусті котельні ми вирішили перетворити на культурні і громадські центри, які б реалізовували бажання і потреби громад, які живуть поблизу. Зазвичай це реалізується через тих людей, що живуть поблизу котелень, бо вони більше обізнані на тому, що є важливим.
Звичайно, сам статус культурної столиці приніс до міста нові явища. Наприклад, на одній з багатоповерхівок була споруджена дерев’яна добудова. Ідея була у тому, що всі жителі будівлі стали носіями тої народної архітектури. Було дуже велике зацікавлення від медіа до цього проекту, він не всім подобався. Дехто був проти. Було навіть проведено голосування, чи треба його реалізовувати. За результатами голосування виникла ідея залишити цю надбудову на 3 роки, а потім, за бажанням мешканців, її можуть демонтувати. Минулого тижня люди вирішили, що вони її не хочуть.
Цим я хочу сказати, що якщо ви маєте такі архітектурні інтервенції, такі втручання, то ви маєте дуже добре працювати з людьми. Якщо б у нас і далі велась PR-кампанія з мешканцями цього будинку, то може вони і погодились би її залишити. Мораль у цьому така, що треба постійно піклуватись про свої проекти. Без людей неможливо нічого зробити. Успіх – це річ не щохвилинна, це не те, що з’являється зараз. Над цим треба дуже багато працювати.
Наша робота включає семінари, воркшопи. Є і спеціальна програма "Ескалатор", де щороку ми обираємо 10 різних культурних організацій або тих, що займається дизайном, театром тощо. Для них існує практичне навчання, що реалізується під час роботи над своїми проектами. Усі організації, що пройшли через «Ескалатор», створюють культурний простір у Кошице.
Зараз ми працюємо над дуже цікавим проектом: "Kosice. Story Hotel. Total Local", що означає «загальна готельна історія». Наша ідея у тому, щоб створити ідею, де певні номери будуть висвітлювати якусь окрему історію. Через такі проекти ми підтримуємо загальний розвиток художнього середовища. Наприклад, у Кошице була колись дуже сильна кінокультура. І ми вирішили створити номер у готелі, де тема є відповідною. Ідея була підтримана сінематографічною місцевою організацією.
Наша мета – не самим робити ці проекти, а підтримувати організації, що розвиваються. Таким чином, результат від того буде значно більший. Головне бути серед людей, утворювати партнерство, співпрацювати. Адже кожна людина має свої світлі і темні сторони, але якщо творити ідею разом ефект буде вражаючий. Головне для вас – це зрозуміти, у чому є сила і об’єднатись.
Питання із зали: Мені здається, що Ужгород міг би мати такий самий позитивний напрямок розвитку. Але які перші кроки треба робити?
Міхал: Перша відповідь – треба працювати. Це відразу здобути неможливо, треба зрозуміти, у цьому місто сильне. Не можна розпилюватись у всі сфери, усі напрямки. Наприклад, у Кошице ми вирішили, що нашою темою буде медіа-арт, тому що в останні роки відбувалася революція у свідомості людей з приводу того, що таке медіа. Тож, треба розуміти свої сильні сторони і вже у цьому напрямку працювати.
Ганна Пашинська, представник урбан-ініціативи "Тепле місто" з Івано-Франківська. Учасник програми CANactions.
Представник платформи "Тепле місто" розповіла про об’єднання в Івано-Франківську, яке підтримує ідеї та дії спрямовані на розвиток міста. На противагу попереднім спікерам повернула аудиторію до українських реалій. "Ми самі стаємо проактивними і беремо на себе відповідальність, робимо щось власноруч". Далі – пряма мова.
Я хочу розказати про платформу "Тепле місто", де працюю як урбаніст та архітектор. А разом із тим повернутись до українських реалій.
Цікаво, що коли говорять про стратегію міста, якесь довгострокове планування, одразу згадують міську організацію, професіоналів, які це мають робити. Більше іде просування на те, що хтось щось має придумати. Насправді, саме ми маємо взяти найголовнішу участь у таких змінах. Нам це має бути потрібно у першу чергу.
В Івано-Франківську на самому початку було декілька організаторів, які робили настільки хороший продукт, що на нього був добрий попит. Вони попробували розкачати свою місцевість.
Насправді, розвинене середовище дуже добре характеризується взаємовідносинами та балансом у трикутнику «влада – міська адміністрація – бізнес/громадський сектор». У цих взаємовідносинах насправді виграють усі. У нашій же країні ясно було видно, що громадський сектор дуже провисає. Зрозуміло, що можна легко зайняти цю нішу і над нею працювати. Таким чином з’явилася платформа "Тепле місто".
На даний момент – це платформа для ініціатив і синергії між ними. Їхньою місією є створення нових можливостей, самоорганізації мешканців Франківська задля досягнення високого рівня життя міста. Це такий перехід від того, що ми чекаємо, що хтось нам щось винен. І до того, що ми самі стаємо проактивними і беремо на себе відповідальність, робимо щось власноруч.
Цінності "Теплого міста" – це відкритісь до людей, ініціатив, що означає прозорість. Це веде до довіри. А насправді в Україні є дуже великий рівень недовіри, нема рівня колаборації, ми боїмося один одного. Гідність – це те, чого нам дуже сильно не вистачає. Це про те, що треба поважати думку один одного і приймати якісь речі, навіть, якщо ви не згідні. Теплота – це найголовніша цінність міста. Ми прагнемо до безконфліктного вирішення проблем. Ми шукаємо красивих та вигідних для всіх змін. Ніяк не можна доказати, що щось є поганим, доки не поставиш поруч щось хороше і тільки тоді воно стане об’єктивно кращим. Тільки тоді громада почне погоджуватись на щось інше.
Ми працюємо у кількох нішах: активізація мешканців як індивідуумів; підсилення спроможності та ініціатив консолідованих сил і розвиток "Теплого міста".
Перший наш проект – це створення візуального стилю Івано-Франківська. На цей проект підписалися 46 меценатів, які скинулися грошима, щоб це здійснити. Проект потрапив у шорт-лист фестивалю Канського лева до "5 кращих логотипів світу". Зараз місцевий сувенірний бізнес робить гроші на продукції з цим логотипом. Ми передали це у місцевий бізнес. Ми бачимо, що виграють усі – місто, бізнес, мешканці.
Наступний проект стосується вивісок. У нас працює наступний механізм: є дизайнер, який на запит бізнесу безкоштовно робить проект вивіски фасаду. Створюється це по гайд-лайнах, тобто по тому, як правильно це робити, аби уникнути "різнокольоровості".
Ми відкрили велошколу. Підтримуємо велорух. Франківськ, як і Ужгород – місто компактне і велосипед – це шикарний спосіб пересування.
Ми розробили ідеї стратегії розвитку міста. На це пішло 3 місяці, 10 професіоналів допомагали нам із нашими ідеями. На це покладені великі сили.
Найголовніше, у нас є розуміння того, що і досі нема якісного розуміння культури мистецтва повсякденного життя. Саме тому потрібно вчити громадськість. І за можливості ці акції ми робимо у стилі завуальованої освіти.
Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки міжнародного медіа-проекту "MyMedia".
Марія Стрельцова, Varosh
Фото: Віталій Маріаш
