Культура

Гей-подружжя шукає визнання в Україні

25 Квітня 2016 1 949

Тимур Левчук та Зорян Кись побрались 9 квітня в Києві, після чотирьох років спільного життя. Скоріше за все, вони стали першою гей-парою, яка одружилася на території України, хоча держава їхнього шлюбу і не визнає.

Зорян і Тимур не були готові чекати, поки уряд легалізує їхнє кохання, тому організували церемонію для себе, своїх друзів та родичів.

"Ми вирішили, що зареєструємо наш шлюб в Україні, коли це буде можливо", — говорить Зорян.

Вони вирішили одружитись близько року тому, коли сиділи на березі озера Синевир на Закарпатті.

"Це був дуже романтичний вечір, — згадує Зорян. — Я відчув, наче ми в світі самі лишились, тому вирішив зробити пропозицію Тимурові. І він погодився".

Офіційно їхнє весілля називається церемонією зізнання або комітменту. Але Зорян і Тимур вірять, що колись їхній союз буде офіційно визнаний в українському суспільстві. Обидва — завзяті активісти, які борються не тільки за рівні права для представників ЛГБТ, але і проти будь-якої дискримінації в Україні.

"Нас об’єднала боротьба та українська мова", — говорить Тимур.

Тимур працює в "Точці Опори" (Fulcrum), найбільшій ЛГБТ-організації в Україні. А Зорян є активістом міжнародної правозахисної організації Freedom House. Він був одним із лоббістів включення поправки про цивільне партнерство у нову Державну Стратегію з Прав Людини, що була затверджена президентом у серпні 2015 року.

Мета поправки — захистити права пар, що живуть разом, але не можуть бути одружені за законом.

"Я це зробив для того, аби ми з Тимуром могли колись побратись", — говорить Зорян.

Партнерська поправка не зобов’язує українську владу легалізувати одностатеві шлюби в майбутньому. Але це перший крок до рівних прав для гей-пар.

Гомофобія досі широко поширена в Україні. Валерія Лутковська, уповноважена із захисту прав людини при Верховній Раді, говорить, що українці ще самі не готові визнати рівність прав для всіх громадян.

"Ми поки не здатні співіснувати з представниками ЛГБТ, людьми з особливими потребами, та навіть із нацменшинами, — говорить Лутковська. — Українці проголосили свою підтримку толерантності та вибір європейських цінностей. Але представників меншин вони досі воліють не помічати".

Багато українців досі не сприймають бажання сексуальних меншин боротись за свої права. А дехто навіть реагує насильством.

Нещодавно через агресивних радикалів було скасовано Фестиваль Рівності, що мав пройти у Львові 19 березня. Метою фестивалю було обговорення прав меншин. Радикали заблокували учасників фестивалю в холі готелю у Львові. Пізніше вони вистежили та побили принаймні пятьох учасників. Жоден з нападників не був арештований.

Марш Рівності, що проходив у Києві торік, також закінчився насильством. Група праворадикальних активістів прорвалися через кордон поліції та закидали учасників маршу світло-шумовими гранатами та файерами. Двох поліцейських було серйозно поранено.

Незважаючи ні на що, Тимур та Зорян стверджуть, що в основному українське суспільство не є гомофобним.

"Агресія та нетолерантність — це вибір маленької, але дуже активної групи людей", — стверджує Тимур.

"Це прозвучить дивно, та їхнє насильство на нашу адресу грає нам на користь, — додає він. — Широка публіка не любить ЛГБТ, але ще більше вона не сприймає насильства. Тому після нападів радикалів нас починає підтримувати все більше і більше людей".

Стосунки Тимура та Зоряна почались із коробки кольорових фломастерів. Двоє чоловіків зустрілись більше чотирьох років тому на дискусії про ЛГБТ у Києві. Вони звернули увагу один на одного, бо були єдиними на зустрічі, хто розмовляв українською. Після того ще шість місяців закохані переписувались у Facebook.

"Одного дня Тимур написав, що під час підготовки до чергового мітингу, він виявив, що у нього в домі не пише жоден маркер. Тому йому нічим малювати агітаційний плакат. Я вирішив купити велику коробку маркерів і вручити йому як подарунок", — згадує Зорян.

"Пізніше ми виявили, що жоден маркер із тієї коробки не пише. Але жест все одно був красивий", — каже Тимур.

Закохані зізнались, що їм пощастило жити в Києві. Це велике місто, в якому ніхто не знає про твою сексуальну орієнтацію, і нікому немає до неї діла. У їхньому найближчому оточенні самі активісти та творчі особистості, тому серед друзів та колег вони зустрічають тільки підтримку.

З батьками все не так просто. Зорян переїхав до Києва 11 років тому зі Львова і каже, що Місто Лева досі доволі консервативне. Його мамі було дуже складно прийняти синову гомосексуальність.

"Їй теж треба було пройти своєрідний камінг-аут, як мені свого часу. І вона дуже боялась, що коли дізнаються люди, з нею перестануть спілкуватись на вулицях і в магазинах", — говорить він.

Реакція його батька була більш філософською. До камінг-ауту Зоряна він знав про його орієнтацію вже кілька років.

"Він звинувачує себе за мою гомосексуальність. Його товариш сказав йому, що я, мабуть, гей, ще коли я був у старших класах. Він батькові порадив приділяти мені більше уваги, бо я в нього виросту гомосексуалістом", — пригадує Зорян.

Родичі Тимура знають про його сексуальну орієнтацію, але ще не готові про це говорити.

"Ми про це не говоримо, але Зорянові завжди передають вітання", — каже Тимур.

Тимур та Зорян кажуть, що продовжать боротись за свої права, незважаючи ні на що. І не тільки словом, якщо доведеться. Після кількох нападів вони вирішили навчитись захищати себе фізично.

Зорян вчиться боксувати. Для того, хто за своє життя й мухи не образив, перше тренування з боксу стало справжнім шоком.

"Коли тренер вперше вдарив мене в носа, я потім закрився в туалеті і заплакав, — говорить Зорян. — І навіть не через біль, а через те, що насильство таке безглузде. Потім було навіть важче вдарити тренера у відповідь. Зараз я призвичаївся". 

Левчук розповів, що активісти започаткували тренінги з самозахисту для представників ЛГБТ.

"Ми не вчимо, як нападати першими. Ми навчаємо, як протистояти агресії та бути готовим до будь-яких ситуацій у майбутньому", — пояснює Тимур.

Текст: Вероніка Мелкозьорова

Фото: Костянтин Чернічкін

Ця стаття була опублікована у рамках проекту "Журналістика толерантності" громадської організації Фонд Розвитку ЗМІ та газети Kyiv Post. В рамках проекту будуть висвітлюватись проблеми та виклики з якими стикаються представники сексуальних, етнічних та інших меншин в Україні. Проект проходить за підтримки американського народу, що була надана через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та Інтерньюз. Зміст матеріалів необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Інтерньюз.

0 #