Культура

Флешбеки з Pohoda 2017: Place where I belong

16 Липня 2017 3 126

Чому я радила і буду радити фестиваль Pohoda як дуже бажаний і майже обов'язковий для відвідування? Бо знаю, що на три доби віддаю вас команді найкращих менеджерів, які про вас подбають. Ця турбота проявляється у всьому, починаючи станом фестивальних вбиралень, різноманітністю фуд-кортів та атракцій і аж до визвучування фантастично збалансованого лайн-апу.

Другий день фестивалю для нас почався з концерту естонця Tommy Cash у вщент заповненому шатрі Space Arena. Новоспечений європейський (т)реп-феномен з натовпом наодинці, жодних музикантів, тільки мікрофон, мінус і трансляція його чудернадських кліпів на екрані позаду. Варто зізнатися – не знала чого чекати, але, зрештою, це був один з найатмосферніших концертів. Я не буду слухати його на повторі в плеєрі, але коли знов почую ім’я Tommy Cash, то неодмінно згадаю, як душно і весело було 7 липня в Тренчині.

Банда The Hydrant – піонери рокабіллі в Індонезії. На Pohoda відіграли вдруге після 2009 року. Жанр не дає розігнатися, тому всі гурти здаються між собою схожими, але це нікому не завадило добряче натанцюватися.

Один з найкращих барабанщиків світу Емре Рамазанолу (Emre Ramazanoglu), віолончеліст Бен Сарфас (Ben Sarfas), титулований MC LeeN об’єдналися з віртуозом бітбоксу Beardyman заради створення супергурту. На Pohoda вони відіграли фрістайловий сет, унікальний та неповторний у буквальному значенні цих слів. Заворожуючий процес.

У певних колах культовий продюсер Squarepusher на фестивалі постав у двох амплуа: вдень був басистом та символічним фронт-меном проекту інструментальної електроніки Shobaleader One, а вночі знищував публіку віроломним live-DJ-сетом.

Між концертами на прес-зоні зустрічаємо Віто Валентінетті, засновника та автора ресурсу musicfestivalwizard.com, а також сердечного прихильника фестивалю Pohoda.

– Я з Сполучених Штатів Америки, з маленького північного штату Вермонт. У 2009 разом з моєю подругою Кеті ми заснували “Music Festival Wizard” – веб-сайт про фестивалі, та це не передбачало нічого великого. Там не було багато інформації про фестивалі, тільки базові дані: де, коли і хто грає. Це все, що ти хочеш знати на початках. Тож ми стартували з двадцяти базових фестивальних гідів, а зараз маємо вже близько семи сотень. Люди використовують ресурс, як пошуковий інструмент. Ми також готуємо репортажі з фестивалів. Три роки тому потрапив до Європи на мій перший європейський фестиваль – Primavera Sound, що відбувається в Барселоні, а тоді я поїхав на Sziget, далі на Exit в Сербії. І тоді я подумав: чому б не влаштувати собі випробування і перевірити, чи зможу я відвідати 15 фестивалів у 15 країнах за 15 тижнів. Я не катаюсь на грандіозні фестивалі щотижня, адже значно більше подобаються менші, альтернативні події. І коли я минулого року вперше потрапив до Тренчина на Pohoda, то одразу зрозумів, що повернусь сюди знов. Тут така м’яка атмосфера, тут все невимушено і легко, чудовий лайн-ап та немає зайвої метушні. Крім гедлайнерів тут багато цікавих маленьких гуртів, оркестрів з джазом чи традиційною музикою. Я вже встиг послухати Slowdive, Beardyman презентував доволі дивне та цікаве шоу. Я ніколи не був на виступах M.I.A., тому цікаво, як воно буде наживо. Планую концерти Birdy, Thurston Moore Group, для Alt-J тут дуже вдалий майданчик”.

У сильних фестивалів не буває таких графіків, які б не змушували тебе обирати, чи хоча б побігати з одної сцени на іншу. Одночасно відбуваються концерти Solange та Thurston Moore Group. Перед головною сценою передбачувано збирається багатотисячний натовп, який складається не тільки з прихильників хваленої і премійованої Соланж Ноулз, але й з тих, хто прийшов увірувати, що в ній таки є щось, крім кровних зв’язків з великою і неповторною Beyonce. Тим часом на Budis Stage аудиторія в десятки разів менша, але ці люди знали, до кого вони прийшли. На сцені людина з десятиліттями досвіду і впливом на вже не одне покоління меломанів спочатку через легендарну історію Sonic Youth, а крайні роки – з актуальним проектом “дорослої музики” гітариста Торстона Мура. Дощ нікого не налякав, під кінець концерту Торстон довго втирав гриф в монітор, під утворений шум, він спустився до глядачів, дозволив їм торкатись струн, а тоді підніс гітару над головою і до струн почали торкатись краплі…

Паралельно відбувались також концерти британців London Elektricity Big Band та Бенжаміна Клементайна (Benjamin Clementine). І якщо концерту перших нічого не заважало, то виступ володаря Mercury Prize відтермінували на добрих 40 хвилин через зливу, яка раптово затопила фестиваль якраз підвечір. Закутана у великий сміттєвий пакет, поспішала на початок концерту, а стала свідком багатолюдного генерального прибирання Orange Stage.

Чекала історію про самотнього босоногого хлопця і дорогий рояль, а на сцені з’явилося п’ять вокалісток, і комплект музикантів. Тільки тоді на сцену вийшов Бенжамін. Він годину переливався з віртуозного піаніста в божевільного диригента, а тоді з грайливого хлопчини у відстороненого оповідача… Він весь свій час на сцені вражав і залишив по собі дивне відчуття: ніби йому насправді давно не 28, але він ще довго буде розповідати свої історії сидячи згорбленим над чорно-білими клавішами дбайливо наполірованого Yamaha. Там, де Бенжамін не дотягував вокально – він просив допомагати публіку, котра і так співала всі пісні за ним. Пісню “Condolence” розтягнули до 8 хвилин акапельно, з вимкнутим сценічним освітленням і невтомним дощем, а для виходу на біс публіка випросила “Adios”. В будь-якому разі, того вечора я більше не змогла нічого послухати.

M.I.A. на головній сцені призбирала величезну аудиторію, та я не змогла затриматися там через описане вище. А фізичну втому взагалі ніхто не відміняв і я солодко засинала під рикучий речетатив британських злюк Sleaford Mods.

Катя Маріаш, Varosh

Фото Віталій Маріаш, Валентин Клєпаков

0 #