В Ужгороді відбувся графіті–фестиваль "Алярм" – перший у серії аналогічних заходів по всій країні. 1-2 серпня 16 вуличних художників з Ужгорода, Мукачева, Івано-Франківська, Стрия, Запоріжжя, Києва та Харкова розмальовували стіни ПАДІЮНу.
Ужгородський палац дітей та юнацтва вже не вперше бере на себе подібні ініціативи. Старі малюнки попередньо зафарбовані. Райтерів, цього разу, не обтяжували жодними ідейними чи тематичними умовами.
Поки в Лумшорах тріумфально гримів Wild Wild Fest, в Ужгороді, здається, залишилось дві з половиною людини. Саме цим пояснюється невелика кількість відвідувачів графіті-фесту. У нас і справді, завжди так – або не відбувається нічого, або всі свята одразу.
Для райтерів наявність чи відсутність натовпу за спиною не має жодного значення – для живого спілкування та обміну досвідом цілком достатньо "всіх своїх". Все решта як на традиційних великих заходах графіті-комюніті – в повітрі запах фарби, правильний музичний супровід забезпечували DJ Vibes та біт-мейкер Tesh.
Dilk/Keno, Kickit Crew: "Ми вирішили приїхати та представити свою команду, представити Франківськ, Стрий, Львів – міста, в яких ми живемо та працюємо. У нас є хіп-хоп організація, яка нараховує близько 30 людей, і в рамках якої існує арт-формація Kikit Art Studio – це мистецька студія, нас там четверо і ми займаємось графічним дизайном, графіті та організацією графіті-фестивалів.
У Львові у нас є проект "Вулична галерея", де кожен художник може приїхати і з дозволу куратора зробити роботу три на три метри. Я малюю вісім років, родом з Дрогобича, але на разі базуюся в Франківську. В мене є брат-близнюк, він теж малює, живе у Львові. Таким чином утворюється зв’язок міст – я щось роблю і підтягую своїх в Франківську, а брат у Львові так само. На роботі зображено назву нашої формації. Робота гнучка: є букви, а вже на букви натягнута різна графіка і художні елементи. Дядько – це якраз мій брат-близнюк, він зараз в Таїланді, але скоро має повернутися, то ми вирішили йому роботу присвятити. Ми вибрали його улюблену гамму, він любить зелений колір, і оця собака в кепці – це його персонаж, з його ескізу перемалювали. Це для нього буде такий сюрприз".
Been: "Спочатку хотів робити летерінг, який є досить популярним, але потім все зійшлось до каліграфії, якою зараз займаюсь. Дуже подобається геометрія і композиція, я вирішив поєднати чорне і біле, а замість сірого використовувати самі букви, щоб утворювався контраст. Хотів, щоб приходили, дивилися, а ще перейняти якийсь цікавий досвід від старших людей, які давно малюють. Каліграфією займаюся два роки, але з перервами. Багато займаюся вдома, набиваю руку, і через це не важко переходити на стіни. Робота представлена на фестивалі – це один з перших досвідів на вулиці, перед цим була ще стіна позаду лінгвістичної гімназії".
Найдосвідченішим учасником фестивалю став МОК – графіті займається з 1999 року, один з засновників та лідерів графіті-руху в Ужгороді. На фестивалі представив роботу спільно з райтерами Cube та Tesh: "На цьому продакшені хлопці пишуть букви – це стара школа, я букви перестав писати давно і роблю new school, але залишив композицію зі своїх старих шрифтів. Прочитується "МОК", але дуже абстрактно. Така об’ємна штука непогано виглядає на контрасті з плоскими шрифтами хлопців. А ще ми застосували ефект глітча – це "мистецтво помилок", який комп’ютер видає, коли "б’ється" jpeg чи інший графічний файл. Виходить така живописна штука, яка мені дуже подобається, яку я багато використовував у графічних роботах, але яку мало хто застосовує у графіті. Стосовно фестивалю, то минулі роки все було більш активно. В перший день вже все було майже готове, було багато робіт і було на що подивитися. Ми знали, якщо ми собі не зробимо, то ніхто не зробить. Звісно, так як було вже не буде. Але добре, що є люди, яким це подобається і які хочуть цим займатися".
– Підготовка до фестивалю зайняла близько двох місяців. Я не задоволений, що мало людей і мало учасників, але я задоволений тим, що це відбулось. Після такої тривалої перерви це непоганий результат (останній графіті-фест "Моя революція" відбувався в Ужгороді у 2005 році – ред.). Не скажу, що класний, але не поганий, враховуючи, що це перший організаторський досвід. На майбутнє плануємо шукати серйозне фінансування з забезпеченням матеріалів та з закордонними учасниками. Будемо сподіватися, що згодом це все переросте у великий фестиваль, подібний до багатьох масштабних закордонних графіті-зборів, які теж починалися з джемів, де просто друзі, які малюють, приїздять одне до одного в різні міста помалювати та поспілкуватись. Протягом минулого року була можливість поїздити по Україні – це море емоцій та купа знайомств. В нашій країні, де мало хто хоче щось робити, треба заохочувати молодь і піднімати графіті–рух, – розповідає Cube, організатор графіті–фестивалю "Алярм".
Більшість представників стріт-арту усвідомлюють, що стіну, яку вони розмальовують зараз, завтра може окупувати самовираження іншого, тому до своїх робіт жодних сентиментів. Там, де вчора був мурал Андрія Хіра – сьогодні зображення зразка ранніх випусків журналу "ХЗМ" (який не виходить друком з 2009 року, якщо ви розумієте про що я). Але за словами того ж МОКа "техніка не має значення. Значення мають емоції, що виникають в людини, яка дивиться на розмальовану стіну. Тільки якщо є емоція – робота жива".
Чи стануть роботи цьогорічного графіті–фестивалю "Алярм" для когось натхненням і стимулом взятись за балон – покаже час і майбутні фестивалі.
Наступний "Алярм" відбудеться у Львові вже у вересні.
Катя Маріаш, Varosh
Фото: Віталій Маріаш
