22-річна ужгородка Кристина Слава виготовляє неймовірні блокноти, що повертають у дитинство. Дівчина каже, що найчастіше ідеї приходять тоді, коли навколо неї усе "горить".
– Коли ти почала професійно займатися малюванням, дизайном?
– Малюванням серйозно почала займатися тоді, коли вступила до коледжу, а дизайном на курсі другому-третьому. Взагалі малюю я з шести років. Батьки не мали з ким мене залишати, тому відправили до школи мистецтв. Тоді усе й зав’язалося.
– Ти закінчувала інститут за цим напрямком?
– Так, Закарпатський художній інститут.
– Сьогодні ти працюєш у цій галузі?
– І у мене не одна робота. Я працюю у рекламному агентстві та у дитячій школі мистецтв. Окрім того, є багато інших проектів. На жаль, трохи менше займаюся своїми – для них потрібно значно більше часу, ніж сьогодні у мене є.
6нюлра
– Де ти вчилася дизайну?
– В інституті вивчала, сьогодні ж займаюся самоосвітою. Книжок, як таких, є не надто багато в Ужгороді, а якщо й є, то переважно російськомовні. Тому, всю інформацію необхідну я знаходжу в інтернеті, дивлюся відео-уроки, додаткові програми використовую.
– Що тебе найбільше надихає у твоїй роботі?
– Найбільше мене надихає те, що не вистачає ні на що часу. У такі моменти я прокидаюсь з десятьма новими ідеями, які навіть не встигаю записати. І коли, нарешті, з’являється час, сідаю і спокійно втілюю усе в життя. Найчастіше ідеї приходять тоді, коли навколо мене все горить.
– Твої блокноти – це авторський стиль чи суміш різних чужих?
– Мені складно сказати, адже все вже давно вигадали до нас. Я дивлюся, вчуся, надихаюся, проймаюся, як наслідок, з’являється щось моє.
– Що це за старенький блокнот?
– Це мій перший блокнот. Я зробила його з зошита – хотіла спробувати, як воно буде – чи вийде.
– Твої блокноти користуються популярністю?
– Частіше я їх надсилаю в інші міста. Скажімо, два сьогодні знову вирушають. Що ж до Ужгорода, то тут поки не надто. Цього разу я зробила тираж у п’ятдесят блокнотів, лише два з них повторюються. Всі решта – індивідуальні.
– Чому ти вирішила робити саме блокноти?
– Я дуже давно хворію Молескінами. Один мені подарували на День народження, але він настільки дорогий, що я й досі не наважуюся у ньому щось писати. Хіба, трохи намагалася олівцем, але потім витерла. Ходжу навколо нього, заглядаю. (ред. – сміється)
Що ж до своїх блокнотів, то я ніколи не могла знайти такий, який би подобався мені усім. Завжди були якісь проблеми: чи папір не той, чи сторінки, чи якісь квіточки намальовані. Мене це все дуже бентежило, тому я вирішила зробити щось краще. Сподіваюся, що у мене вийшло.
Росана Бісьмак, спеціально для Varosh.com.ua