Життя

Тудор Кілару: “Ерудиція — найважливіше у роботі конферансьє”

31 Січня 2016 6 180

Відомий в Ужгороді ведучий свят, якого знають не лише в Закарпатті, а й в інших містах України та за кордоном, радіоведучий, мандрівник, меломан Тудор Кілару називає себе гедоністом. Бо головне, на його думку, — отримувати задоволення від усього, що робиш. Ми поговорили з Тудором про його роботу-хобі, промо-групу Chicarrones Shator, музику та мандрівки.


Про якісний конферанс


Я пройшов добру школу: у 2005-2006 роках працював аніматором, а потім шефом анімаційної команди в Туреччині. Там засвоїв: треба мати самодисципліну й сталеві нерви, а головне — отримувати задоволення від праці. Виявив у собі такі якості, про які раніше й не здогадувався: вміння знайти компроміс, бути завжди в тонусі і доброму гуморі, не подавати вигляду навіть, якщо на душі кішки шкребуть. Так знайшов себе у цій сфері, нічого іншого так добре не вмію.

І тепер ставлюся до свого заняття не як до роботи, а як до хобі, яке приносить дохід. Належу сам собі, у мене нема шефів, босів, дедлайнів — лише самоорганізація. Ця робота дає свободу, незалежність. Ставлюся до неї серйозно, докладаю максимум зусиль для самовдосконалення й напрацювання репутації. На нашому закарпатському ринку чимало ведучих-професіоналів, перед якими можу зняти капелюха. Це означає й конкуренцію, тому не можна розслаблятися, думати, що в тебе вже є ім’я й виступати з однією стандартною програмою 10 років. Завжди слід готуватися. Ерудиція в роботі ведучого — на першому місці. Дивлюся новини по кілька разів на день різними мовами, аби знати, що робиться в світі, бути на вістрі подій. Треба розширювати словниковий запас, передивитися кумирів, конкурентів. Коли людина освічена, начитана, їй набагато легше імпровізувати, варіювати словесними зворотами. Головну увагу треба приділяти саморозвитку, не можна зупинятися ніколи.

Працюю в кількох івент-компаніях, в Ужгороді це — "ComedyОrg — королі вечірок", також у Києві та Львові. У нашій концепції є певний каркас, але кожне свято намагаємося зробити індивідуальним. Для цього заздалегідь розмовляємо з замовниками, слідкуємо за тенденціями і технологіями, проводимо круглі столи, аналізуємо.

Уникати конвеєрності, наприклад, у весільний сезон буває важко, але максимально треба робити свято неповторним. Навіть, якщо конкурси та анімації гості раніше бачили, але коли зробите все з індивідуальним підходом, то додасте фішку. Головне — приділити увагу людям, для яких проводиш захід. Нещодавно я проводив захід у закарпатському стилі для працівників страхової компанії, котрі вперше були в нашому регіоні. Використав місцеві діалекти, якими тлумачив їхні професійні терміни. Це спрацьовує.

Найважчі заходи, які доводиться вести, — дні народження або хрестини, що вимагають якнайбільше індивідуального підходу. Аудиторія маленька, банальності не пройдуть, люди вимагають постійної уваги. Це випробування, з яким весілля чи корпоративне свято поруч навіть не йде.

З досвідом дізнаюся, який підхід застосувати до певних верств або національностей: чи то українці з Галичини, чи росіяни з Санкт-Петербургу, шведи чи британці. Люблю такі виклики, коли для заходів треба знати кілька мов. Так було на шведсько-українському весіллі або на Євро-2012, де працював ведучим фан-зони. Тоді доводилося вивчати окремі фрази датською чи португальською для іноземних вболівальників. Відтак налагодив співпрацю з львівськими компаніями. 

Найважче було проводити румунське весілля, де слід було говорити своєю рідною мовою, яку, на жаль, не дуже добре знаю, бо нею спілкуватися маю змогу лише вдома. Гарна, правильна вимова — одне з найзначиміших правил для ведучого. Люди звертають увагу на будь-який неправильний наголос чи побудову речення, вживання не того відмінка. Тоді приходить на допомогу ще одна якість, важлива для ведучих, — уміння сміятися над собою і своїми помилками. Адже ніхто не любить, коли ведучий зверхній чи виокремлює себе від решти.

У Києві проводив заходи для таких великих корпорацій, як "Майкрософт Україна" або "ОККО". Коли так себе зарекомендовуєш, то івент-агенції, які з тобою співпрацюють, пропонують далі й далі. За кордоном, де ніхто вас не знає, теж треба налагоджувати зв’язки, знаходити людей із діаспори чи експатів. Це працює як циганське радіо.

Також викладаю в Ужгородському університеті на факультеті туризму, працюю на радіо "Тиса FM". Сфери моєї діяльності пов’язані з людьми й корисні для ведучого: не боїшся аудиторії, камери, прямих ефірів, контролюєш власний голос, вчишся зосереджувати людей на собі.


Про Chicarrones Shator


Із друзями започаткували цю групу заради веселощів, це був такий фан для свого, обмеженого коло людей. Та за шість з половиною років з’явилося багато прихильників. Спершу ми робили тематичні вечірки, потім один із організаторів переїхав у Великобританію, формат змінився. Але заходи продовжуються, для нас це — особистий кайф і в жодному разі не заробіток. Приємно, що це подобається не лише нам, а й люди чекають.

Єдина проблема — наявність в Ужгороді закладу, який може нас витримати. Як правило, це не те, що звикли бачити або чути в нічних клубах. Люди танцюють під музику, яку ви не почуєте на жодній радіостанції, крім "Тиса FM", дають вихід своїм емоціям. Хто їздить на європейські фестивалі, розуміє, для кого наші вечірки, — це суцільна еклектика. Збираємо від 150 до 700 людей.

Ми грали на різних українських та закордонних фестивалях, але за покликанням це ужгородські вечірки, їхні відвідувачі знають, на що йдуть. Влітку це, як правило, опен-ейри або фести, де граємо як діджеї. Після весільної музики — це для мене віддушина.


Про музику


Це важлива частина мого життя. Я, можна сказати, музичний шовініст. З роками навчився абстрагуватися, коли чую щось примітивне. У фільмі "Факультет" Роберта Родрігеса була істота, в якої заростали барабанні перетинки. У мене теж так буває, коли чую погану музику. Вмію абстрагуватися від "Дівчини юної весни". Розумію, що людям такі пісні дають емоції, я — тільки за. Але відокремлюю роботу від вечірок. Коли я діджей — все по-іншому.


Про подорожі


Я людина непосидюча, не можу довго на місці всидіти. Подорожі дають мені внутрішню відлигу від усіх проблем. А Ужгород — це ідеальне місто для втечі. У наші часи дешевих перельотів легко змінити обстановку, лише б бажання. Коли маю вікно в графіку, намагаюся кудись поїхати. Я не був ще в багатьох країнах Європи, Південній Америці, в Африці — лише в Єгипті, в Азії не всюди і Австралії також не бачив. Світ безмежний, тож іноді варто брати приклад з людей, які кидають усе та їдуть на край світу. Це змінює у позитивний бік: дивишся на іншу культуру, людей, світогляд, не замикаєшся в нашому маленькому болоті, не порпаєшся в чужих особистих справах.

Цієї осені я запланував доїхати до Мілану на велосипеді. Однак без попередньої підготовки це не так просто, тож добрався до Балатону. Подолав 550 кілометрів за 5 днів. Утім, ці плани ще думаю реалізувати навесні. Є ще мрія помандрувати країнами Азії на місяць.

Подорожі на самоті люблю більше — можу зосереджуватися на процесах навколо себе, можу писати про побачене в мікроблогах. Коли подорожуєш сам, змушений більше спілкуватися з місцевими — саме так рекомендує відомий мандрівник і блогер Богдан Логвиненко. Навіть якщо в чужій країні у вас ні гривні в кишені, завжди є вихід. Його приклад надихнув багатьох і мене теж. Мандрівки — це великий багаж знань. Чим більше побачив — тим багатшою людиною стаєш.


Ярослава Тимощук, Varosh

Фото з особистого архіву Тудора Кілару

0 #