Відомий український вокаліст, музикант, автор текстів та засновник гурту "Гайдамаки" розповів нам про свої закарпатські спогади, музику, гастролі, спорт та новий альбом.
– Олександре, коли Ви останнього разу були на Закарпатті? Чи є якісь спомини пов’язані з відвідинами?
– З Закарпаттям у мене пов’язані спомини досить давні. Колись я тут хрестив свою похресницю. Це було в Ужгороді десь наприкінці вісімдесятих. Тоді ще місто було своєрідними воротами до Європи і асоціювалося з доброю кавою та хорошим чеським пивом. Зараз це вже є в усій Україні, а тоді було лише на Закарпатті. Також Закарпаття у мене асоціюється з байкерами.
– А концерти у Вас на Закарпатті були?
– Кілька разів грали в Ужгороді. Втім, концерти, часто переростають в одну велику поїздку. Останній раз ми там грали приблизно два роки тому.
– Говірку закарпатську розуміли?
– Я пам’ятаю, що якось їхали удвох з барабанщиком з Праги, то саме нам трапилися цигани, що живуть на Закарпатті. То ми добре розуміли одне одного, бо хотіли зрозумітися.
– Жінки у кліпі "Кохання" дуже привабливі…
– Це все дякуючи режисеру Тарасу Хімічу. Це не мої дівчата, це дівчата Тараса. (ред. – сміється)
– Які вони мають бути?
– Жінка розумною має бути, але й гарною теж. Спочатку ж кохають очі, тягнешся до гарного, але якщо стосунки довготривалі, то однієї краси замало.
– Ви граєте більше двадцяти років. Не втомився ще від цього усього?
– Я розумію про що ви питаєте. Ні, мені не набридло. Навпаки друге дихання відкрилося.
– Колектив багато гастролює Європою (Німеччина, Швейцарія, Польща, Нідерланди, Австрія, Чехія, Естонія, Норвегія, Литва, Угорщина, Румунія, Швеція, Італія, Росія, США, Канада). З Україною так само добре склалося чи гірше?
– Звичайно, склалося. Це стереотип, що ми більше Європою подорожуємо, ніж Україною. Ми просто це робимо частіше, ніж інші гурти. Звісно, багато граємо і в Україні.
– Під час церемонії відкриття головної арени Польщі до Євро-2012 — Національного стадіону Варшави – ваш гурт був єдиним зарубіжним колективом, запрошеним на свято відкриття…
– З Польщею нас багато пов’язує: ми там і багато працювали, і записувалися, багато друзів маємо. Нас запросили, у тому числі, й завдяки альбому з гуртом «WooWoo». Тому, ми виступали там зі спільним проектом. Зрештою це логічно, бо це спільний українсько-польський проект і Євро було спільне – українсько-польське.
– Ви громадянином якої країни себе вважаєте?
– України, звісно. Я не хочу бути громадянином світу. Вважаю, що якщо ти народився у країні, то віддай їй належне.
– Про нову команду, що може сказати? Чи комфортно Вам? Чи відкрилося друге дихання?
– Дуже комфортно. Хлопці дуже класні музиканти, адекватні люди і командні гравці. Вони відчувають щастя від того, що можуть творити музику. Ця первинна емоція дуже важлива. І дійсно з ними відкрилося друге дихання, це правда.
– Якось в інтерв’ю УТ Ви сказали: "Як казав Висоцький у картині про нього ж: «якщо відвернуться – значить, не любили". Чи зрозуміли ваші шанувальники такі зміни у колективі?
– Думаю, що мої шанувальники мене зрозуміли, а ті, що не зрозуміли, то значить не склалося. Для мене ті слова багато значать: якщо дійсно любили, то зрозуміють, а якщо не любили, то нащо такі шанувальники.
– Від Вас лунала думка, що «мистецтво і PR – несумісні». Чи це значить, що талановиті люди не вміють ставати популярними?
– До якоїсь міри, так. На жаль, українці дуже призвичаїлися до PRу. Не хочу критикувати, але мені це не дуже подобається. Гадаю, що це від якоїсь душевної ліні: я сам, типу, не знаю, що класне – покажіть мені. От їм і показують.
Знаєте, PR – це ж зовсім інше мистецтво, що не має нічого спільного з творчістю артиста. Це – мистецтво PRу. Саме воно зараз розвивається, а не музика.
– Кілька місяців тому "Гайдамаки" випустили синґл під назвою "Літо". У записі пісні взяла участь Саша Кольцова ("Крихітка"), виконавши жіночу вокальну частину. З ким ще співпрацюєте з українців? З ким готові працювати?
– Я готовий співпрацювати майже з усіма виконавцями, окрім тих, які мені якось не пасують стилістично.
Світогляд Саші Кольцової дуже цікавий та гармонійний. Дуже приємно спілкуватися музично з такими довершеними артистами.
Також, у нашому новому альбомі є спільна робота з Василем Попадюком, який незважаючи на те, що живе у Канаді, залишається саме українським скрипалем.
– Ви народилися у Чорнобилі. Тому, не можу не запитати, у якому місті хотіли б жити?
– Так, щоб постійно? Може, якби я вже заспокоївся, то повернувся б до Чорнобиля. Але поки ще є бажання і час їздити. Севілья, і взагалі Іспанія мені дуже сподобалася. Там все класно: Сонце, море, вино, кава, музика…
– На Вашому сайті йдеться: "гурт, сформований у часи глобальних історичних змін та становлення української національної свідомості". Хіба лише сформований?
– Ми увесь час творимо і формуємося. На щастя, нас не відлили у бронзі. Ці часи зміни національної свідомості тривають досі і ми ще навіть до середини шляху не дійшли. Ще не одне покоління і музикантів, і громадян будуть творити цю національну свідомість.
– Сьогодні в Україні важко займатися музикою, творчістю, громадською діяльністю?
– Громадською – не важко, не Білорусія. Творити, бути артистом – досить важко і є тому об’єктивні причини. Не треба шукати ворогів, але у світі насправді криза. На культуру, у такому обсязі, як її було раніше, у суспільства немає коштів. Тому все заточилося дуже гостро для тих, хто хоче залишитися на сцені. Треба працювати.
– Олександре, Ви кандидат у майстри спорту з вільної боротьби. Чи займається досі?
– Зараз я займаюся дуже вільною боротьбою – X-Fight MMA. А заняття з вільної боротьби мені стали дуже в нагоді, вони зайвими ніколи не бувають. Сьогодні я займаюся постійно, але вже маю досить зрілий вік, тому конкурувати з хлопцями, яким двадцять-двадцять п’ять років мені вже непросто. Тому, можна сказати, що я роблю це для підтримки власного фізичного рівня.
– Від нового альбому чого слід чекати?
– Насамперед, ми чекаємо, що люди його почують і будуть так само задоволені з нього, як є задоволені ми. Він дійсно кращий. Я зазвичай дуже самокритичний, але цей альбом є справді дуже гармонійним.
Команда дуже зіграно звучить, також класно звучить кожен інструмент. Хотілося б його якомога ширше донести до людей. Мені завжди хотілося зробити альбом, який буде звучати у машині по кілька разів поспіль і не набридатиме.
– Остання відео робота не схожа на всі інші. Ви задоволені нею?
– Я б сказав, що це цікавий експеримент і він вдався. Але відео, це ідея не гурту, а режисера. У нас краще питати про пісню. Відео відповідає змістові пісні, який є дуже соціально-правдивим. Карнавальна форма, але серйозний соціальний зміст. У цьому все наше життя.
– Козацький рок вийшов?
– Це абсолютно роковий альбом. Рок він потужний, обов’язково нонконформістський, не попсовий, не гламурний, щирий, правдивий і чоловічий. Саме такий цей альбом. У ньому є всі елементи гайдамацької музики, тепер все ще більш чесне, незалежне і безкомпромісне.
Росана Бісьмак, Varosh.com.ua
Фото з офіційного сайту гурту "Гайдамаки"