Культура

Портрет фотографа. Ільва Хауст

16 Травня 2017 2 816

Ільва Хауст – тендітна дівчина з Ужгорода, світлини якої нагадують ілюстрації до казок, містичних оповідок сивої давнини. Фотографує дівчина лише на сході та заході сонця, любить світло й шукає натхнення серед природи. Далі – пряма мова.

Мені було 15, коли у моєї сестри з’явилася «мильниця». Я одразу ж попросила її дати мені фотоапарат хоч на трошки, щоб зробити кілька знімків природи. Ставлення до фотографії у мене завжди було незвичайне. Перші світлини – пейзажі, пізніше – портрет. На першому курсі я назбирала грошей на власну «мильницю». Майже кожен тиждень їздила фотографувати. У 2013-му році купила дзеркальний фотоапарат і саме в той час відкрила для себе Карпати.

Завжди любила природу. Я живу за кілька кілометрів від лісу, гір, замків. Та й у самому Ужгороді чи не кожен куточок над річкою мальовничий. Це не просто місто, воно з природою. Для мене найбільш важливі заходи й сходи сонця. Дуже люблю таке світло.

Чоловічий портрет – це цікаво, але з дівчатами легше підібрати образ, задати настрій. Перший чоловічий портрет я робила в закинутому дитячому таборі за Ужгородом. Перша ідея, яка спала на думку – образ художника. Ми привезли фарби, якісь пензлі, інші атрибути. Стіни кімнати пофарбовані синім, тому одяг теж підібрали під тон.

Мене надихає природа, книги й творчість Артюра Рембо. У школі я його не дуже сприйняла, а пізніше повернулася до нього сама. Довгий час його не розуміла. Він бачив у простих речах щось інше. Просто дивитися на світ і уявляти інші речі, бачити глибше, бачити минуле й бачити майбутнє, шукати інший шлях або варіанти шляху. Він символіст, образи його сплутані, різні, ось тобі язичництво, ось вже Середньовіччя. Я шукаю того ж самого. Тому поезія Рембо мене надихає.

Безперечно, я вкладаю себе у фотографії. Намагаюся в простіші речі вкласти більше. Мої фото дещо містичні, сама я вірю в потойбічність, надприродність. Тому проста, натуральна фотографія мені не подобається. Насправді, на моїх світлинах не так і багато обробки, ретуші. Око й об’єктив бачать неоднаково, додаткова робота з фото дозволяє мені витягти зі знімка все.

Нова техніка в комерційному сенсі краща, але в мене інша мета. Техніка в мене звичайна, бюджетна модель фотоапарата. Пейзажі фотографую кітовим об’єктивом, портрети – «Геліосом». Коли я тільки починала займатися фото, то постійно хотіла дорогий фотоапарат, думала, що ж від того стільки залежить. Але потім зрозуміла, що важлива ідея й те, як я бачу світло.

Я фотографую на «Геліос». Він, як і інша радянська фототехніка, цікавий тим, що простий, але те, як він бачить світло, у дечому нагадує мені картини імпресіоністів. Також завжди потрібне специфічне освітлення, з «Геліосом» потрібно бути обережним та пильним.

Не боюся переступати через себе й робити спроби. Все приходить з досвідом. Я не вмію шити, але шию його для нових фото, так само з макіяжем, зачісками. Можу робити те, що не вмію, бо готова вкласти час та намагання. Мабуть, так є тому, бо я боюся чогось боятися.


Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED.


Віра Курико, Varosh

0 #