Культура – Архів

Комунальна «нумізматика», або Мистецтво під ногами

9 Березня 2013 3 762

Сувора буденність примушує нас дивитись під ноги значно частіше, аніж вперед чи вгору. Бо під ногами – як не калюжа, то вибоїна, а гірше за все, якщо відкрита каналізаційна шахта.

Та є серед нас романтики, які під ногами бачать не лише джерела небезпеки, а й предмети колекціювання, а саме – каналізаційні люки.

Йдеться не про злочинців, котрі викрадають чавунні кришки, аби здати їх на металобрухт (і котрим плювати, що це – створення для інших реальної небезпеки покалічитися або й вбитись). Мова про тих, хто помічає на землі, на тротуарах чи на дорогах, цікаві каналізаційні люки, фотографує їх, а тоді ділиться з такими ж фанами через власні сайти або соціальні мережі.

Хітом інтернету давно стали каналізаційні люки Японії. Різнокольорові, із зображенням риб та птахів, пагод та самураїв, ці чавунні кришки дивують і викликають заздрість – «Ну чому вони можуть, а ми – ні?»

Європейці обрали свій стиль – кольорові люки тут майже не зустрінеш, але й на однотонних можна виробляти дива: карбувати герби міст або хитрі візерунки, інколи розміщати рекламу, навіть відзначати міські ювілеї тощо.

Інколи самі по собі люки не є чимось цікавим, але в їхній підбірці розкривається історія міста. Так, по низці фото з Чернівців можна простежити, до яких держав відносилось місто протягом 20-го століття – на його вулицях збереглися взірці виробництва Австро-Угорщини (з написами німецькою мовою, адже Буковина була провінцією австрійської частини двоголової імперії), Румунії (до якої місто потрапило у період між двома світовими війнами), радянські, та вже нові, українські.

На жаль, на Закарпатті люковим різноманіттям не може похвалитися жодне місто. Але й те, що є, виступає непоганим свідком історії. Так, в Ужгороді нерідко можна побачити каналізаційні кришки фірми «Demeter», місцевого виробника чехословацького періоду (хоч прізвище й угорське) та інші комунальні артефакти того періоду.

В Берегові біля будівлі пошти збереглася пара люків часів Угорського королівства. На жаль, їх час від часу ледь не заливають асфальтом, минулого року один з люків луснув, але, на честь місцевих комунальників, не пішов на брухт, а був дбайливо заварений.

В центрі міста під час реконструкції центральної площі віднайшлася старовинна кришка від пожежного гідранту. І тут також треба віддати належне міським упорядникам – кришку зі смаком вписали в сучасну бруківку.

На території районної лікарні, перші корпуси якої були збудовані в 1930-х роках за часів чехословацького урядування, є люк того часу, хоч і призначений для Ужгорода.

Можливо, після цього матеріалу знайдуться (чи вже є?) охочі до фотополювання за люками й в нашому краї. Було б добре, якби вони помітили якісь цікаві екземпляри по наших містах – і доклали зусиль, аби цікаві люки не були пущені на брухт, натомість потрапили б під кращий опік місцевих влад.

Наприкінці – пара цікавих фактів про каналізаційні люки.

* Каналізаційним люкам років значно менше, аніж власне каналізації. Адже системи відведення забрудненої води з домівок заможних панів, а також з громадських вбиралень, будували ще у давніх Римі та Греції. З античних часів дійшло до нас слово «клоака», яке походить від латинського Cluo – чистити. Клоаки будували синхронно з проведенням водопроводів. Зокрема, в Римі часів його могутності працювало дев’ять водопроводів, які щодня подавали у місто понад мільйон кубометрів води. Відводились нечистоти у річки – до відстійників та очисних споруд на той час ще не дійшли. У середньовіччя здобутки античної цивілізації були забуті та відкинуті. Відтак, вулиці тогочасних міст були завалені нечистотами, в яких дуже добре жилося щурам та іншим носіям чуми, тифу, холери. Радикальні зміни у Європі наступили тільки в середині ХІХ-го століття. У Лондоні в 1860 роках було споруджено понад 2 тисячі кілометрів каналізаційних труб, у Парижі подібне будівництво почалось наприкінці 1880-х років. В Москві перші дві сотні домогосподарств приєднали до каналізаційної системи в 1898 році, в Києві будівництво каналізаційних мереж розпочалося навіть швидше – у 1894 році. Щодо Закарпаття, то інформацію про те, як прокладали водопровід та каналізацію в Мукачеві, детально розповідав три роки тому місцевий історик Олексій Філіпов.

* Слово «люк» походить від німецького «Luke» (дірка, порожнина). Тривалий час каналізаційних кришок у нашому розумінні люди не знали – «технічні лази» прикривали камінням або дошками. Промислове ХІХ століття вимагало адекватного вирішення технічної проблеми, і воно знайшлось у вигляді круглої кришки. До речі, чому круглої? Виявляється, причин чимало – нараховують не менше десяти. Виявляється, круглі кришки більш довготривалі. Потім, у круглий отвір легше пройти всілякому обладнанню, проте при випадковому падінні людини гладкі краї менше її травмують. Круглу кришку легше катати (що, на жаль, не тільки плюс – для робочих, але й мінус для власників – бо так само її може укотити крадій). Врешті, колодязі та шахти, яким закриваються люки – круглої форми, бо так їх легше копати, і тільки так їх можна бурити. Але головніша причина лежить у геометрії – кругла кришка, рівна за величиною отвору, який вона закриває, ніколи в нього не провалиться, на відміну від квадратної чи трикутної.

* Дата появи каналізаційної кришки у Європі достеменно не відома, а ось американські історики про свою знають. На Манхеттені, в елітному районі Сохо до сих пір можна побачити люк, встановлений у 1866 році. На ньому – напис «Croton Aqueduct», назва фірми, що забезпечувала одну з перших систем водопостачання «Великого Яблука». Історики комунальних систем стверджують, що кожен мешканець Манхеттена хоч раз у житті та й наступив на цей історичний люк. Згодом кришки від лазів у різні комунікації почали прикрашатись іменами виробників. Кмітливі підприємці зрозуміли, що люк також може бути носієм реклами – наприклад, одним з перших „каналізаційних рекламодавців” стала фірма, що в основному займалась ремонтом печей. Деякі люки були ексклюзивними – їх виробляли вручну. Традиція збереглась до наших днів – і нині крупні торгівельні корпорації на Манхеттені прикрашають отвори до каналізацій люками з власними іменами, причому виробляють їх не лише з традиційного чавуну, але й міді, сталі і навіть позолочені. Щоправда, витримувати стандарти (вага 110-150 фунтів, та умова – не заважати перехожим і бути безпечним) повинні всі кришки, навіть золочені. Примітно, що роблять кришки для Нью-Йорку не американці, а індуси. Індія налагодила якісне і, головне, дешеве (в 10-15 разів дешевше, аніж у місцевих фірм) виробництво люків, до того ж приймаються індивідуальні замовлення із будь якими забаганками. Отака вона, глобалізація в дії…

* Крадіжки люків – також глобальна проблема. Їх крадуть не лише в нашій країні чи Росії, але й в Індії, і в суровому до злочинності Китаї. Лише в Пекіні щороку їх викрадають понад 200 тисяч. Крадіжки не рідко трапляються і в заможних країнах – США, Великобританії, Канаді. В якості протидії винахідники змагаються із крадіями, вигадуючи хитрі замки, а також виготовляючи кришки з неметалічної сировини, адже причина крадіжок люків майже усюди одна – їх здають на металобрухт, попри суворі заборони приймати це комунальне майно.

Олег Супруненко, фото автора та з інтернету, спеціально для Varosh.com.ua

0 #