Культура

“Хто процес допускає, той його програє”: виставка в галереї “Ілько”

24 Травня 2016 3 001

Майже місяць в арт-центрі "Галерея ІЛЬКО" триває виставка "ПРОЦЕС. Новітній реалізм в образотворчому мистецтві Закарпаття", ідейним натхненником якої став ужгородський художник Тарас Табака.

Експозиція, географічні кордони якої проходять Карпатами, пропонує відчужений погляд на знайому культурну спадщину. Різноманітні не тільки за стилем, а й за формою, експонати несподівано утворюють цілісну композицію. Не дивлячись на те, що комплексна робота 20 майстрів є спробою зазирнути глибше поверхні буденності, вельми необхідним є зайвий час для усвідомлення монументальності "Процесу".

Творчість часто визначається дидактизмом. Поєднання назви і опису дає майстру можливість відповісти продукуванням власного погляду. І чим більшою є концентрація авторів, тим складнішим виявляється пошук відповідного заголовка. Аналогія з Кафкою у нашому випадку є не раптовою, хоча і не до кінця виваженою. Як часто Кафка виходить за межі звичного, кожнен новий експонат в "ІЛЬКО" вражає своєю несподіваністю. Але у загальному розумінні виставка є закінченою відповіддю на питання про спільні риси духовного і матеріального світів народів Закарпаття.

Говорити про центральне місце експозиції завжди складно, якщо мова йде про груповий проект. Доречнішим буде аналіз інтер’єрного рішення розміщення картин. З огляду на розташування об’єктів, гарячою точкою арт-центру є ряд фотоілюстрацій Віктора Мельничука. Глядачеві пропонується раптовий апофеоз духовності, де гра зі змістом стає можливою за рахунок розмивання не тільки кольорів, а й обрисів. Виразні яскраві крапки акцентом вриваються у лінійність фотокомпозиції. Можливо, не даремно фотографія стала обличчям виставки і основою для рекламних плакатів "Процесу"? Чи то є символічна дань майстру Віктору Мельничуку, якого по праву можна назвати резидентом галереї.

Експозиція в арт-центрі на очах у глядача зіштовхує абстрактний експресіонізм у дусі Джексона Поллока із поп-артом Річарда Гамільтона. Незвичним стає поєднання фотоілюстрації та скульптурної інсталяції; темних вайлуватих фарб із соковито-червоними. У такому міксі ідей та перевтілень скульптура "Джерела" поєднується разом із пропозицією арт-групи "Шапка" від Лесі Секереш та Олександри Токаревої. Ідилія пропозицій від авторів виглядає самобутньо тоді, як цей симбіоз перериває епоха "кібер-юга" Андрія Карташова.

Підсумовуючи різнорідність виставки, можна говорити про одне: своєю багатогранністю та незвичністю автори пропонують реформаторський погляд на сьогодення. Критичність до людської спадщини та майбутньої історії знаходить своє втілення у новітньому реалізмі образотворчого мистецтва. І Закарпаття залишає свій слід на постмодерністській арені європейської спадщини. "Хто процес допускає той його програє" говорить Франц Кафка у "Процесі", а отже, експозиція стає виставкою-застереженням щодо можливих незворотних процесів, спровокованих поводженням людей один із одним, природою та самим собою.


Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки міжнародного медіа-проекту "MyMedia".


Марія Стрельцова, Varosh

Фото: Андрій Кирилюк

0 #