V35 Varosh
Головна V35 Олександра Скребцова та Олександр Сливканич: від кулінарного блогу до власного кафе
Олександра Скребцова та Олександр Сливканич: від кулінарного блогу до власного кафе
Олександра Скребцова та Олександр Сливканич: від кулінарного блогу до власного кафе

З Олександрою Скребцовою ми познайомилися трохи більше року тому. Тоді дівчина приготувала для нас лимонний пиріг і розповіла про свою любов до кулінарії. Яка, до речі, з’явилася дуже спонтанно і лише тоді, коли настав час готувати для коханого.


Прочитати розмову можна тут


Минуло не так вже й багато часу, як нове хобі переросло у власну справу – атмосферне Eat Me Cafe у самому центрі Ужгорода.

Про кафе, його меню, дизайн та концепцію ви можете прочитати у нашому матеріалі Eat Me Cafe: Америка 60-их років в Ужгороді.

Сьогодні молоді власники кав’ярні розповіли нам трохи про те, як це відкривати власну справу, розраховуючи лише на свої сили. Далі пряма мова.

Олександра: Минулого року я навіть не мріяла про кафе. Коли ми з тобою зустрічалися, то я більше думала про книгу. Поки її не видала, але думаю, що цей задум також обов’язково реалізую. Потрібно знайти на все час.

Сашко: А от я давно мріяв про власну кав’ярню, оскільки багато років працював у цій сфері, тому мені хотілося чогось свого: затишного і маленького. Аж ніяк не думав, що наша перша кав’ярня буде аж 100 м².

Олександра: Якщо зараз згадати, як усе відбувалося, то ми здаємося собі трохи божевільними. Ми цілий день вмовляли орендарів повірити нам і дозволити зруйнувати усе, що тут було. Ми підписали контракт про оренду навіть не маючи бізнес-плану.

Сашко: І лише, коли ми повернулися того дня додому, то усвідомили, що ж ми наробили. Перше питання, яке виникало: "Що зараз з цим усім робити?".

Було багато переживань. Місяці ремонту і підготовки були просто нереальними. Більше 6 годин ми не спали. Навіть коли спали, то все одно думали про кафе. Вночі записували ідеї у блокноти.

Олександра: Ми навіть не розуміли у що ми влізли. Який це об’єм документації та різноманітних паперів доведеться перелопатити.

Сашко: Постійно якихось документів не вистачало, здавалося, що це ніколи не закінчиться. Але ми стали добрими спеціалістами у різних галузях. Я, наприклад, вже добре розуміюся на дереві, декорі, меблях, вивісках, ковальстві. (сміється)

Олександра: У нашому закладі немає випадкових речей. Усі потрапляли до нас саме тоді, коли це було потрібно. Від бабусь та дідусів, а також від батьків позбирали купу речей. Тому тут дуже багато раритетних речей, які ми перефарбували та реставрували.

Сашко: Відкриття власної справи навчило нас бути спеціалістами широкого профілю. Власноруч обробляли фанеру, з якої надалі самі збирали столи, бар; реставрували двері, лампи, торшери і таке інше. Сашка от вже й бухгалтером стала, технологом, кухарем.

Коли ми починали лише все робити, то накупували дуже багато непотрібних речей і елементів, але люди з досвідом казали, що це обов’язково потрібно. У кінцевому результаті, все робилося інакше. Але я переконаний, що це усе не такий вже й дорогий урок. Могло б бути і дорожче. (посміхається)

Олександра: Взагалі відкрити власне кафе та ще й у самому центрі міста досить складно. Але ще Чингісхан казав: "Боїшся – не роби, робиш – не бійся". Тому, коли ми взялися за це, то особисто я вороття назад не бачила. Нам потрібно було це все вивчити, стати профі у різних сферах, пройти усе і зробити те, про що ми мріяли.

Спочатку ми дуже поспішали, гарячкували, а потім вирішили зупинитися і доробити усе так, як слід. Аби люди заходили до нас і не бачили якихось недопрацювань. Не дивилися на усе, як на аматорство.

Сашко: Тому до кожної деталі ми дуже "доколупувалися". Жодна фотографія тут не висить просто так.

Олександра: Як би це просто не звучало, але головне – це бажання. Якщо воно є, то людина знайде можливості, сили, наснагу, натхнення.

Сашко: А якщо відверто, то усе те, що тут є – це заслуга Сашки. Вона дуже талановита. У неї чудовий смак у кулінарії, дизайні та багатьох інших речах. Вона насправді керувала усіма процесами.

Олександра: Мені здається, що це мене Сашко надихає. Тому що, коли ми познайомилися я зовсім не вміла готувати. І все почалося з його прохань приготувати вечерю. Перший раз приготувала, другий, третій і все переросло у те, що ви бачите: випічка, експерименти, блог, фото, кафе.

Сашко: Що ж до стартового капіталу, то ми деякий час збирали гроші. Чимось нам допомогли.

Олександра: Як такого весілля у нас не було. Ми вирішили не витрачати грошей і спрямувати їх на іншу справу. (посміхається)

Сашко: Одружувалися ми у звичайних футболках, а на святі були лише найближчі.

Олександра: Не було пишних суконь. Весільним букетом став пучок редиски, а тортом – маринований огірок. (сміється)

Сашко: Якщо говорити про власну справу, то я 8 років працював на когось і мені дуже хотілося відкрити щось своє і самому керувати процесами. Я працював тривалий час у Києві та Криму, починав, як і всі, офіціантом та згодом став на бар. В першому нічному клубі, в який я потрапив на роботу, у меню було 120 коктейлів. Це було дуже непросто, але й круто: Київ, центр міста, багато туристів, купа нових знань. Перед тим, як приступити до роботи, з ними дуже відповідально займалися. Викладали акторську майстерність, йогу, барну справу, психологію. Бо бармен – це не просто робота. Тому дещо у цій справі я тямлю.

Олександра: Що ж до команди, яка працює з нами, то ці всі люди тут теж не випадково. На щастя, нам вдається знаходити тих, хто з нaми на одній хвилі. Хоча постійно є відкриті вакансії на різні посади: кухаря, офіціанта, посудомийки. Ми шукаємо людей, які люблять свою справу та готові вчитися, а досвід – це те, що можна здобути у нас.


  • Адреса закладу: Ужгород, вул. Волошина, 22.
  • Телефон: 066 206 16 99.

Росана Бісьмак, Varosh

Фото: Андрій Кирилюк

6 листопада 2014, чт, 11:24     3 8939

Коментарі:



Залишаючи коментар, будь ласка, пам’ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, які безпосередньо чи опосередковано мають відношення до цієї публікації.
Відправити