Масивні залізні та дрібні зі срібла і кольорових металів, жіночі та чоловічі прикраси Мирослава почала виготовляти кілька років тому. Вже п’ятий рік дівчина живе у Львові, закінчила академію та готується до вступу до іноземного вишу. Утім у планах – повернення до рідного Мукачева та відкриття власної ювелірної майстерні.
Нам Мирослава розповіла про особливості виготовлення прикрас, найбільші труднощі у роботі та навчанні і, звісно, про брата, талановитого танцівника – Василя Козаря.
– Чому ти почала займатися ювелірною справою?
– Я шість років навчалася у художній школі у Мукачеві, і коли настав час обирати майбутню професію, вирішила спробувати факультет декоративно-прикладного мистецтва. Мені тоді в університеті сказали, що якщо не сподобається, то можна буде перевестися на інший, але це не згодилося. (ред. – посміхається) Важко було, звісно, на курсі ковальства, бо ми занадто тендітні для цього, утім, він вже закінчився. За останні два роки я зрозуміла, що ювелірна справа – це саме те, чим я хочу займатися.
– У тебе є майстерня?
– Так, я зараз живу у Львові, тому й майстерня там. Зараз почала ще трохи підпрацьовувати, але то дрібниці різні: підпаяти, перепаяти, долити. Утім, для досвіду – не завадить. До того, ж є усі необхідні інструменти та люди, які завжди допоможуть та підкажуть.
– Ти виготовляєш прикраси на замовлення чи те, що тобі подобається і потім їх купують?
– Я роблю те, що мені подобається на замовлення. На продаж часу не дуже вистачає, тому що замовлень досить багато. Мені, насправді, значно цікавіше робити щось конкретне для певної людини. Особливо, якщо я ще з нею і поспілкуюся.
– Що з останніх твоїх робіт подобається найбільше?
– Напевно, мій диплом. У мене була тема "Рух часу", я зробила чотири прикраси, що відповідають періодам життя людини: дитинство, молодість, зрілість і старість. Нещодавно на ювелірному конкурсі "Лобортас" ми з друзями навіть пройшли регіональний відбір, утім до Києва мою роботу не взяли. Сказали, що це некласичний ювелірний виріб. (ред. – посміхається)
– Братові щось виготовляєш з прикрас?
– Він мій найголовніших замовник, завжди щось вигадує. Для нещодавнього його іміджевого кліпу я виготовляла реквізит. Обов’язково подивіться, коли його змонтують. Студію йому у Києві розмальовувала. Шкода, що лише бачимося дуже рідко: всі заклопотані, у всіх робота.
– До Мукачева часто приїздиш?
– Не так часто, як хотілося б, але приїжджаю. Лише тут можна по-справжньому відпочити, у Львові зовсім інший ритм.
– Коли ти виготовила першу прикрасу?
– На першому курсі я зробила першу прикласу, мені допомагав тоді друг. Це була прикраса для Васі: театральні маски для нього та його дівчини.
– Собі робиш прикраси?
– Дуже рідко. Майже не роблю, лише, якщо дуже вже потрібно.
– З якими металами переважно працюєш?
– Зі сріблом частіше за все. З кольоровими також: латунню, мельхіором, міддю, але рідше. З золотом теж працюю, але його рідко замовляють. Молодь зараз надає перевагу іншим металам – переважно найпростішим.
– Чого робити не любиш?
– Ну, я б сказала, що багато чого ще не вмію. В ювелірці важливо бути універсальним – це як у Васі з танцями – якщо ти хочеш бути профі, то маєш добре танцювати і контемп, і класику.
– З братом танцюєш?
– Я колись займалася танцями, але потім надала перевагу художній школі. Утім, після зимової школи, яку проводив брат, він сказав, що хотів би малювати так, як я танцюю. Це приємно.
– То, де плануєш відкривати власну майстерню?
– Мені подобається жити у Львові, але я не впевнена, що залишуся тут. Тому мені б у Мукачеві, звісно, хотілося відкрити майстерню. (ред. – посміхається) Тут дуже класно жити, насправді. Єдине, що – з роботою біда. Але це привід самому створювати простір навколо себе.
Наталія Чижмар, для Varosh.com.ua
