Мода - Архів

Мода на гумор: КлуніДжорджаКлуні

21 Лютого 2013 4 676

Девід Духнович, Едварт Нортонь, Бред Пітьо та Сандра Балог – персонажі, які змушують нас час від часу падати під стіл від сміху. Власне, за це ми їм вельми вдячні. Нам вони розповіли усе і навіть трохи більше.

– Як так сталося, що ви зібралися разом?

– Так склалося, що закарпатська частина Facebook надзвичайно нудна. Піднімаються снобістські теми і зовсім немає місця якимось легким постам та коментарям. Тому, все почалося із звичайних коментарів. Потім ми помітили, що вони виходять дуже закарпатськими, дотепними і смішними. Фактично, ми взяли за основу «Прожекторперісхілтон». Звідси і назва «КлуніДжорджаКлуні». Ми вирішили роботи закарпатський каламбур саме у такому стилі.

– Як ви познайомились?

– З самого початку ще була п’ята людина – Орландо Глум. Ми взяли його в ролі Цекало, але десь через місяць після старту проекту він пішов – не вистачало на все часу.

– Як народжуються теми, жарти?

– У нас є закрита спільнота, у яку ми закидаємо усі свіжі теми, над якими можна жартувати. Кожен пише свої коментарі. Якщо коментар набирає два або три лайка – він йде, якщо один лайк або жодного, то ні. Такий собі brainstorm.

Все почалося з того, що ми активно моніторили закарпатські сайти і брали звідти новини. Потім натрапили на матеріал Наталки Тарнавської «Що таке осінь для закарпатського туризму». Заголовок здався дуже кумедним. Ми почали його обговорювати і все виросло у те, що таке «закарпатська осінь». Так пішла закарпатська тематика: «осінь», «зима»…

Все дуже гарно пішло. У якийсь час ми навіть вирішили не користуватися своїми псевдонімами, бо то був просто текстовий гумор без персоналізації.

– Ви довго шукали назву, були інші варіанти?

– Так ми шукали довго, але все ж виявилося, що перший варіант «КлуніДжорджаКлуні» виявився найвдалішим.

– Як у спільноті почався рух, ви запрошували до неї своїх друзів?

– Це був принциповий момент. Ми вирішили не йти таким шляхом. З самого початку вирішили, що проект має сам зробити себе. Тому, ми нікого з друзів не запрошували, ніде не рекламували проект і взагалі проектом його не позиціонували. Ми навіть самі не лайкали якийсь час свої пости, аби, часом, ніхто не «спалив».

– Який пост був реальним проривом?

– Напевно, «Закарпатська осінь». Але і новини до неї теж добре йшли. Сьогодні вже пости менше ста лайків фактично й не мають.

– Ви планували чи плануєте якось проект розвивати?

– Ні, тому й ніякої реклами нам не потрібно було. Але наш внутрішній мем – це збір грошей Девіду Духновичу на Maserati.

– Як фільтруєте гумор?

– Коли стало у спільноті з’являтися усе більше і більше людей, ми почали думати, що варто давати, а що ні. Раніше ми жартували для обмеженого кола людей, але потім все змінилося.

– Пік розвитку проекту коли був, тоді коли ви про Євро написали?

– Так, це було щось нереальне. Пост називався «Перший день після Євро», ми написали його за годину і були впевнені, що він більше сімдесяти лайків не набере.

Вірус також був з регіональними мовами від Колесниченка. Але це був останній пост, що стосувався виключно закарпатської аудиторії. Потім ми побачили статистику і виявилося, що у Києві нас читають більше, ніж на Закарпатті. Так ми почали писати на більш загальні теми. Тим більше, що жартувати постійно з одних і тих самих закарпатців – приїлося.

– Як вам так довго вдається не виказати, хто все ж стоїть за групою «КлуніДжорджаКлуні»?

– Важко! Особливо зважуючи на те, що у якій би компанії ми не сиділи, завжди хтось починає про це говорити: «А ви знаєте? А ви чули? А ви читали?».

Потім з’явилися версії, що це пише Рижова, Мерявчик, Тудор, Шандор. Ми й самі ці версії підтримували, казали, що справді у цьому щось є. Насправді, це приносить задоволення – слухати, як люди припускають, хто це робить і навіщо.

А ще круто, коли у чаті хтось пише: «Я точно знаю, що це не ти, але, як ти думаєш, хто це пише?». Це так тішить.

– Вам пропонували писати на замовлення?

– За увесь час до нас зверталися багато разів. До Євро звернувся Перший національний – Сергій Неретин для програми «Телятина». «Українська правда» зверталася, «Перший кабельний» – навіть зустрічалися з ними, говорили про формат. «Новий канал» звертався, радіо «Тиса».

Під час виборчої кампанії кілька політиків просили, аби ми їм щось написали для спецвипусків газет. Газета «Старий Замок» публікувала деякі наші роботи.

Єдине, що об’єднувало усі ці замовлення – це те, що ми їх завалювали. Ми зрозуміли, що не можемо працювати на замовлення. Коли нам пропонують гроші – натхнення пропадає. Напевно, ми занадто творчі люди.

– Ви зикали на деякий період. З чим це пов’язано?

– У кожного якраз тоді з’явилися якісь свої справи, проблеми. Плюс до всього дуже різко піднявся рівень жартів після Євро. У нас і сьогодні є багато не опублікованих записів. Але, напевно, вони й не публікуватимуться, бо вже треба тримати зовсім інший рівень.

Ще є дуже багато тем крутих, смішних і веселих, у яких є лише, скажімо, по десять жартів. Ми їх теж не випускаємо, тому що ми вже привчили людей до того, що одразу скидаємо на них кілограм гумору – не менше двадцяти жартів. Тому ті теми ще чекають доповнення.

– Але от, до прикладу, зараз ви відродили жарти від «Клуні». Що сталося?

– У всіх був час і хороший настрій. Коли ні того, ні того нема, то у групі теж порожньо.

– Ви якось плануєте пости?

– Ніколи. Це програшна стратегія. Ми так не можемо. Тим більше, що у кожного з нас є постійна робота.

– Як ставитесь до того, що з’являються «плагіатні» спільноти у мережі?

– Це, напевно, плюс. Ми за конкуренцію, але бажано за здорову.

– Але, якщо чесно, чому ви з’явилися? Через нема-що-робити?

– Абсолютно! Взагалі, ми всі ЖЖ-шники і раніше тусувалися у якихось дотичних спільнотах. Чесно кажучи, якби не «КлуніДжорджаКлуні», то туди б, напевно, і повернулися, бо закарпатський facebook – це дуже нудно. Настільки наші користувачі пафосно-серйозні, що подекуди стає тошно.

Таке враження, що там усі лише для того й збираються, аби повправлятися у тому, хто розумніше і гарніше напише. Або, хто краще напише про потворність ужгородських вивісок. Пофарбували магазин у зелений колір і всі плачуть: «Ну, як так? Що робити далі? Як жити?». Ми відповідаємо: Спокійно!  

– А те, що ви тут зараз усі разом сидите – це нормально? Не переймаєтеся, що хтось може дізнатися, що це саме ви ведете пишете?

– Ні, ми ж друзі, тому те, що ми тут усі разом – природно. Ми давно знайомі, вчилися у паралельних класах.

– Ви пишаєтеся своїм проектом?

– Нам було дуже приємно, що лише на нашій сторінці один з постів мав більше двох сотень поширень. На «Інфопорні» взагалі кілька разів обнулювали лічильник – там було більше чотирьох тисяч шерів. Тому, нам дуже приємно, що наше захоплення переросло в успішний проект.

На нашу сторінку підписані тисяча двісті чоловік. Здається, на Закарпатті таких популярних сторінок (без сайту) більше немає.

– Ви багато писали про політиків, чи не було проблем з прес-службами?

– Ні, все було добре. Просто ми ж культурно пишемо, не переходимо на особисте. Одного лише разу самі читачі почали виясняти чий ми проект: Балоги чи Ледиди. Навіть рахували кількість постів про одного й про іншого, а також пророкували, що ми «покажемо справжнє обличчя» перед виборами. Нам було смішно усе це читати. Дорослі люди, з розумним виглядом говорили такі нісенітниці.

Дмитро Тужанський та Росана Бісьмак, спеціально для Varosh.com.ua  

0 #