Головна Мода Kochut Jewelry: Наш орієнтир – довершеність
Kochut Jewelry: Наш орієнтир – довершеність
Kochut Jewelry: Наш орієнтир – довершеність

Брати Юрій, Роман та Ігор Кочути почали виготовляти прикраси багато років тому – ще навчаючись у школі. Але, якщо тоді це було щось незрозумілої форми, то зараз їхні прикраси витончені та добре продумані.

Роман та Юрко закінчили в Ужгороді факультет машинобудування з "червоним" дипломом. Ігор ще вчиться на 3-му курсі того самого спрямування. Кажуть, що освіта їм дуже допомогла. У ювелірній роботі важлива просторова уява, без якої неможливо створити прикрасу.

У своїх виробах хлопці використовують срібло, золото та натуральні камені. За їхніми словами, синтетичні не передають потрібної енергетики. Що ж до кількості виготовлених за стільки років прикрас, то їм важко сказати. Адже часом на один виріб може піти більше місяця.


До речі, про братів Кочутів ми вже розповідали у матеріалі Fire Life: ТіХтоПройшлиКрізьВогонь


Юрій: Ми почали виготовляти прикраси ще у школі. Це і не можна було назвати біжутерією. Це були дуже грубі і вузькоспрямовані прикраси. Потім був період, коли ми припинили цим займатися. В університеті знову почали – вже на кращому рівні.

Перший етап – це було незрозуміло що, але подібне до прикрас. Другий етап – виготовлення деяких колечок та кулончиків з міді та латуні. А також перші спроби запропонувати це людям. І третій етап – це вже робота зі сріблом та камінням.

Ігор: Найсильніший поштовх, під впливом якого ми працюємо й зараз, зробив Рома. Він 1,5 роки займався ювелірною справою сам. Потім зацікавився Юра. Рома давав йому якусь невеличку роботу. А потім мені, вже згодом, Рома давав якісь дрібні завдання.

Роман: Загалом ми завжди виготовляли щось руками – з самого дитинства. Був час, коли активно займалися реконструкцією. Робили обладунки, кольчуги. Мене до ювелірної справи, власне, це і привело. Я робив кольчуги і поступово йшов до зменшення елементів – для того, щоб колечка, з яких вона складається ставали все меншими і меншими. Тоді тато сказав мені, що шкода стільки дрібної роботи – треба б спробувати робити зі срібла. Тоді ми уявлення не мали, де навіть його взяти.

Наш сусід якось познайомив мене з одним ювеліром. Він навчив мене не багато, але дещо розповів. Я зрозумів головні принципи роботи. Згодом в інтернеті познайомився ще з одним майстром. Сьогодні це вже мій друг. Він часто допомагає мені, підказує.

Ігор: У нас немає певної майстерні. Скоріше, ми її обладнали вдома. У нас з братами багато спільного інструменту, бо він досить дороговартісний, тож часом одна людина собі його дозволити не може.

Юрій: У нас немає колекцій, як таких. Є серія виробів, які створив Ігор. І якщо порівнювати з усім тим, що я бачив в Україні – це справді щось нове. Він зробив кілька виробів пов’язаних з національною символікою.

Наші роботи можна поділити на кілька серій. З обробленим камінням, з необробленими – кристалами. А також серія з національною символікою. Зараз я почав розробляти міні-колекцію, яка називається "Перевернуті" – це камені закріплені навпаки. 

Роман: Навіть не всім буде зрозуміло, що це перевернутий камінь. Частіше за все лише майстри розуміють, де його лицьова, а де зворотня сторона. Також ми робимо серію кованих обручок.

Юрій: Прикраса народжується поступово. Спочатку малюється ескіз. Потім безпосередньо процес виготовлення. Якщо це виріб без каменю, то тоді відштовхуємося від форми, яку задумали.

Роман: Є такі вироби, які намалювати взагалі майже неможливо. Для мене ескіз – це більше можливість презентувати іншій людині, ніж інструкція для себе. Я роблю частіше за все з уяви.

Юрій: Я б не сказав, що замовлень у нас дуже багато, але достатньо. Багато людей хоче купити готову прикрасу, але нам не дуже цікаво робити кілька разів одне й те саме. Тому переважно виготовляємо на замовлення. Ми не можемо конкурувати з магазинами чи заводами, які штампують вироби, тому й кількість наших прикрас доволі невелика.

Ігор: Є такі вироби, з яких можна зробити копію, а є й такі, з яких просто не реально. Можна виготовити щось подібне, але не таке саме.

Юрій: Як не дивно, ми робимо більше саме жіночих прикрас і пишуть нам теж переважно жінки. Але часто купують і чоловіки і для своїх половинок.

Ігор: У мене взагалі був кумедний випадок. Дівчина написала мені, що їй потрібна пара обручок. Головне, за її словами, без написів та каменів. Пізніше написав її хлопець і каже, що напис і камінь головне – усе решта не має великого значення. Заздалегідь вони не радилися, тому й не знали, хто, що скаже. Такий вийшов сюрприз. Але хлопець сказав, що коханій сподобалися каблучки. (сміється)

Юрій: Часом бувають замовлення, яким дуже радієш. Вони як новий крок у творчості – прорив. Наприклад, коли я зробив "Ловця снів", то дуже чекав на реакцію людей, чи сподобається їм. Виявилося, що так – я був щасливий. Напевно, скоро візьмуся за ще одного.

Роман: Важливо робити усе гармонійно. Не можна робити виробів, які тобі самому не подобаються. Потрібно полюбити те, що робиш – інакше нічого не вийде.

Ігор: Сьогодні наші прикраси є по всій Україні. В Росію та Білорусію кілька поїхало. В Ізраїль нещодавно замовили. У Нью-Йорку є. Є стримуючий фактор – мова, якою ми ведемо сторінки.

Юрій: Не можу сказати, що ми уважно слідкуємо за чиєюсь творчістю. Наш орієнтир – довершеність. Ми виробляємо зараз свій новий стиль. Багато людей, що розуміються на прикрасах, кажуть, що наш стиль самобутній і його важко з чимось чи з кимось порівняти.


Замовити прикраси можна за посиланням.


Росана Бісьмак, Varosh
Фото: Олександр Смутко та з особистого архіву братів Кочутів

24 березня 2014, пн, 18:19     8 12765

Коментарі:



Залишаючи коментар, будь ласка, пам’ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, які безпосередньо чи опосередковано мають відношення до цієї публікації.
Відправити