Головна Люди Тарас Табака про боротьбу, егоїзм, страхи, молодь та різницю між картинами й фотографіями
Тарас Табака про боротьбу, егоїзм, страхи, молодь та різницю між картинами й фотографіями
Тарас Табака про боротьбу, егоїзм, страхи, молодь та різницю між картинами й фотографіями

Днями ужгородський художник представив у "Галереї ІЛЬКО" вернісаж проекту "Егоїст", що, за словами митця, є спробою чесно вдивитися в самого себе. Пан Тарас розповів, що спільного між егоїстом та ідеалістом, як він став фрілансером, чому любить спілкуватися з молодими, як співпрацює з фотографами та чим наповнює своє дозвілля. Далі — пряма мова.


Про працю фрілансером


На мій початок усвідомлення світу припали залишки Радянського Союзу, перебудова та розпад імперії. Я прагнув пояснити собі те, що відбувається, шукав пояснень у філософських працях. Зрештою, дійшов висновку, що я сам є продуктом цієї епохи. Я — фрілансер, людина, котра обрала шлях бути самим собою, самим по собі, дбати про себе самому, ні від кого не залежати і нічого не чекати. З одного боку, це досить непросте рішення — свідомо відмовитися від будь-яких гарантій і створювати їх собі самому. Але таким чином відчуваєш свободу й розумієш ціну, яку за неї платиш.

Мистецтво ж не створюється для колег, статусу, чиновників чи задля раціональних речей, його завдання — намагатися комунікувати з людьми.


Про фейсбук і новини


Входимо в час, основною індустрією якого стає інформаційне поле, і в цьому хаосі кожному належить розібратися самому. Я вибірково ставлюся до цих технологічних новинок, так само, як із дитинства звик читати книжки вибірково. Не приділяю надто багато часу віртуальному світу, бо він затягує, можна втратити контакт із реальністю.

Маю свої професійні завдання, тож основний час присвячую не набору інформації, а аналізу її вибраних крихт. Чіткі інформаційні далі для мене важливіші, ніж новини.


Про егоїзм очима художника


Остання моя виставка є підведенням певної риски, спробою підсумувати. Моя діяльність розпочалася із поставлених для себе питань: чого хочу більше за все? Хочу, щоб у нас був мистецький край, політ думки, фахово підкуті, професійні творці, які гармонійні із суспільством, а не є замкненою структурою небожителів. Тож маю сам зробити щось для того, аби ці умови виникли.

Мої перші спроби, перші виставки на початках Незалежності були мов промацування темряви. Першим конструктивним кроком була участь у виставці "Ідеаліст". Себе усвідомлюю ідеалістом, хоча знаю, що це непрості люди, можливо, для когось незручні і небезпечні, бо їм властивий фанатизм, цілеспрямованість. Коли така людина ставить собі щось за мету, це зовсім не мрії. Виставка готувалася наприкінці 2008 року, а експонувалася вже в 2009. Це був такий дивний час, коли всі ще перебували в ейфорії, все було добре: дешеві кредити, зміцнення гривні, всі вже вирішили, що прямуємо до раю й тому не треба нічого робити — лиш чекати, що з кожним днем ставатиме все краще. Чорно-біла виставка із такою назвою була холодною, протверезливою, мов цеберко крижаної води на голову. Коли все надто добре, свідомість заколисується. А був привід припинити свято, повернутися до буденних міркувань.

Наступні виставки теж озвучували напругу, що наближається. Так було, приміром, із експозицією "Insomnia", куратором якої був. Як на мене, це найчесніша, найживіша виставка, яка змонтувалася з того, що в кого визрівало на душі під час Майдану. Простір був тоді принизаний очікуванням, відчуттям, що ми на межі, щось має статися. Виставка добре окреслила ці переживання.

Деякі роботи з попередніх своїх експозицій ввійшли до вернісажу "Егоїст", однак це не ретроспективні огляди. Моє завдання — продовжити знайомство глядача з сучасним світом, дати через полотно глядачеві силу. Це мій рецепт того, як нам пережити майбутнє.

Тому просив людей вдивлятися в себе, а не в картини. Коли мало з чого черпаєш віру, лишається брати її з себе. Художник може сказати: життя прекрасне, за нього варто боротися. День буває дощовий, ясний чи хмарний, але це не є приводом піддаватися обставинам. Усе закінчується, як тільки ти в цьому штормі припиниш боротьбу. Так само станеться, коли будеш борсатися. Але коли зрозумієш стихію, повіриш у себе, відчуєш себе частиною світу, то й сам можеш стати хвилею.


Про спілкування з молоддю


Усі мої проекти пов'язані з молоддю, я й сам себе почуваю не зовсім на свої роки. Відчуваю відповідальність перед поколінням двадцяти-, тридцятирічних. Свою землю ми ж не отримуємо у спадок від батьків, а беремо в борг від дітей. Для мене важливо максимально сприяти, щоб вони розкрилися. Знаючи наш потенціал, маючи досвід спільних виставок, чекаю від молоді, що вона плекатиме щось хороше. Загалом художникам не йдеться про ієрархію, тут усі рівні, вік не має значення.

Намагаюся закласти їм важливість розуміння таких речей: не втрачати ініціативу в думках і ідеях, розуміти мову світу, аби він тебе почув. Необхідно, щоб молодь мала платформу на зразок "Галереї ІЛЬКО". Люди, які в ній працюють, володіють конструктивним фанатизмом, вони використовують цю площу як територію мистецтва. Хочеться, щоб цей простір розширювався. Чим більше буде таких осередків, тим активнішим буде рух, а продукт — якіснішим технічно й інтелектуально.

У нас є неймовірний потенціал, тож маю певність, що все буде зроблене на належному рівні. Я не просто в це вірю — хочу цього, тож і сам долучатимуся до роботи. Треба вміти самому собі ставити питання, встановлювати планки, отримувати задоволення, перевіряти, чи робота звучить, як задумано, чи працює думка так, наскільки хотів її висловити. Головне — аби це не йшло в розріз із тим, що говорить тобі серце.


Про фотографії й картини


У проекті "Фрагментації", де були представлені роботи в різних жанрах, як куратор мав бажання показати характеристики різних людей, авторів, дати розуміння, що таке художні, технічні світлини. Бо живемо в час, коли кожен має фотоапарат і може уявляти себе фотографом.

Картини й знімки різняться. Фотографія — це даність, що існує в реальному світі, велику роль у ній грає мить, це не зовсім контрольована автором ситуація. У живопису дещо інша мова й стиль висловлювань. Це відображення світу крізь себе, де нема нічого з природи, навіть коли пишеш етюди.

У них різні підходи: фото є більш інтравертною дисципліною, а живопис — екстравертною. Фотограф більше вбирає світ у себе, а художник виплескує із себе. Хоча в процесі творення все по-іншому: щоб знімкувати, треба шукати в зовнішньому світі, а художник замикається в майстерні й шукає всередині.


Про відпочинок


Найбільше я наповнюю своє життя мистецтвом, вбираю в себе все, що відбувається навколо. На все дивлюся очима художника. Під час подорожей побачене відразу переформатовується в образи, з якими потім працюватиму.

Відпочинок — потрібна річ, іноді треба його собі дозовано дозволяти. Але вже на третій день мене починає "підкидати", хочеться щось робити.

Ярослава Тимощук, Varosh

Фото: Сергій Мазур

7 лютого 2016, , 20:09     0 2491

Коментарі:



Залишаючи коментар, будь ласка, пам’ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, які безпосередньо чи опосередковано мають відношення до цієї публікації.
Відправити