Головна Люди Сергій Танчинець: "Такого кайфу, як на сцені, навряд десь можна відчути"
Сергій Танчинець: "Такого кайфу, як на сцені, навряд десь можна відчути"
Сергій Танчинець: "Такого кайфу, як на сцені, навряд десь можна відчути"

Мукачівець та фронтмен гурту Without Limits про дитинство, музику, навчання, переїзд до Києва та амбітні плани на майбутнє.

– Як почалася співпраця з хокейною командою "Беркут"?

– Ми дуже давно товаришуємо, часто граємо на їхніх іграх у "Палаці спорту". Спочатку виникла ідея записати гімн команди. Оскільки, він виявився вдалим, ми вирішили зняти й кліп. Мені самому дуже подобається хокей – це гра для справжніх чоловіків.

– Після цієї роботи була ще одна нова, так?

– Так, спільна робота з Лідією Аксенич – прекрасним музикантом, про якого вже на забором дізнається країна. Робота вже відзнята, зараз на постпродакшені. 

Працювали з тим самим режисером, що й робив попередні наші відео – Олег Борщевський. Він зняв короткометражку "Німфа" і саундтреком до неї стане саме наша з Лідією пісня "Взлетая". Сам кліп ми зробили на основі фільму.

– З ким би ви хотіли записати спільну роботу з українських артистів?

– Звісно, з "Океаном Ельзи", "Бумбоксом". Ми з ними добре спілкуємося, кілька разів "розігрівали" їхні концерти, але не впевнений, що це їм потрібно. (ред. – сміється)

– Де саме Ви жили у Мукачеві?

– Моє дитинство пройшло у Росвигові. Сьогодні, коли я приїжджаю до Мукачева, теж живу саме тут. 

– З дитинством у Вас, які спогади?

– В одинадцять років я почав займатися музикою, тому з самого дитинства я пам’ятаю себе з гітарою. Грав усюди: у школі, у дворі, з друзями, вдома, на вечірках, на пікніках. 

– Коли Ви закінчили музичну школу?

– Я її не закінчував. Мені досить важко спілкуватися на академічному музичному рівні, але я добре знаю ноти і вмію з ними працювати.

– А з вокальної точки зору?

– Відверто скажу, я не вважаю себе бездоганним вокалістом. Хоча, нашому колективу і чотирнадцять років. Втім, я дуже самокритичний. Не знаю, на щастя чи на жаль.

Люди кажуть, що ми дуже харизматичні та живі. І навіть більше люблять дивитися наші "живі" виступи, ніж студійні записи. Я думаю, що це теж дуже важливо.

– І з викладачами Ви ніколи не займалися?

– Звісно, займався, але, коли потім приходив на записи, то мене просили припинити заняття, бо вони мене псували. Потрібно їхати у Штати і працювати з людьми, що розуміються саме на тій музиці, яку ми граємо. В Україні я поки таких викладачів не зустрічав.

– У школі "музичність" допомагала?

– Часом, вчитель музики залишав мене з гітарою у класі і ми трохи бринчали.

– На Вашу думку, на якому рівні розвитку сьогодні гурт?

– Якщо у сенсі музичному, то нам десь років двадцять, а якщо у шоу-бізнесовому, то в періоді колік у новонародженого.

– Чому так?

– Тому, що це шоу-бізнес. Тільки нещодавно у нас з’явилася можливість вливатися у нього. У нас є менеджер, директор, який сьогодні займається цим. Я у це не надто втручаюся.

– Чому?

– Тому, що це не гурт Сергія Танчинця. Ми усі рівноправні учасники, хоча хлопці, окрім мене та Ігора Рибара, прийшли лише три роки тому. 

– Ігор на деякий час йшов від вас…

– Так, він разом з Віктором Янцо і Владом Воробцем створювали гурт "Рокаш".

– Чому він повернувся?

– Мені важко сказати, але думаю, що у якийсь момент вони вирішили, що їм краще бути не разом.  

– У "Без Обмежень" всередині гурту стосунки дружні чи бізнесові?

– Абсолютно дружні, бо ми не є бізнес-проектом. Ми не сесійні музиканти, які збирають раз на півроку, грають і отримують гроші. Це все ідейні музиканти, які працюють незважаючи на те, приносить це зарабіток чи ні.

Були часи, коли ми самі вкладали у гурт все, що мали. Звісно, між нами є здорові суперечки, але без них і не буває ніякого розвитку та прогресу.

– Що Вас найбільше надихає у роботі?

– Ми зараз записуємося у Анатолія Розінова у Полтаві. Одного разу він у розмові сказав: "Навіщо обманювати себе і ще когось? Всі музиканти хочуть виходити на сцену і отримувати задоволення". Я повністю підтримую цю думку. Такого кайфу, як на сцені навряд десь можна відчути. Я люблю контакт з людьми – це круто.

– Чого у цій самій роботі Ви не любите?

– Я не люблю себе, коли щось не виходить, і від цього не люблю себе ще більше. (ред. – сміється)  

– Що потрібно для того, аби сьогодні створити якісний трек?

– Раніше я б сказав, що потрібен лише талант. Сьогодні я скажу, що потрібно ще й опинитися у потрібному і у той самий час. 

Росана Бісьмак, спеціально для Varosh.com.ua

Фото автора

22 лютого 2013, пт, 15:55     1 9324

Коментарі:



Залишаючи коментар, будь ласка, пам’ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, які безпосередньо чи опосередковано мають відношення до цієї публікації.
Відправити