Головна Люди Сергій Притула: Ужгород – це бруківка, шваблики, коньяк, турул біля замку і "Деца у нотаря"
Сергій Притула: Ужгород – це бруківка, шваблики, коньяк, турул біля замку і "Деца у нотаря"
Сергій Притула: Ужгород – це бруківка, шваблики, коньяк, турул біля замку і "Деца у нотаря"

Поспілкуватись з відомим телеведучим нам вдалося у кафе Нового каналу на вулиці Тургенівській у Києві. Він поспішав на зйомки нового шоу під назвою "ПритулаПеданШоу", а вся команда вже виїхала до знімального павільйону. Поруч сидів Олександр Педан, який нас постійно підганяв – тому вирішили не затягувати. ПритулаПеданШоу

– Назви місця, у яких буваєш, коли приїздиш до Ужгорода?

– У мене зазвичай якась попсова програма. Тому зсередини міста не знаю, але дуже б хотів. Колись в Тернополі товариш влаштував мені екскурсію по тернопіському дну. Тоді я відкрив для себе такі заклади, про які навіть не здогадувався. Наприклад, якісь маленькі двері, що приховують за собою велику підвальну площу. А там вже десь 40 хронів з 9-ї ранку бухають по повній. Причому за дві гривні вони беруть і 100 грамів і сік, і коржик, і ковбаску – щасливі люди.

Тому мої поїздки до Ужгорода дуже класичні. Зазвичай, у справах або транзитом. Якщо є вільна хвилина, то трохи гуляю центром. Якщо поряд є Фреймут, то ще можна спокійно погуляти (ред. – посміхається).

Дуже люблю статую Свободки, що присвячується закарпатському флоту. Я готовий ще один пам’ятник поставити хлопцям, що вигадали її. Мені подобається підніматись бруківкою на замок.

На жаль, ще жодного разу не потрапляв на цвітіння сакури. Дивлюсь по тєліку, що люди з Москви їдуть для цього. А я в Києві сиджу і не можу на один день злітати – ганьба мені. Сподіваюсь, що цього року усе вийде. Є ще прикольна кав’ярня із столиками на вулиці, назву я не пригадую.

Також, дуже люблю закарпатських людей, таке враження, що їм пофіг, що відбувається за хребтом.

– Які у тебе асоціації з Ужгородом і Закарпаттям?

– Одне з перших – КВН, бо часто перетиналися з ужгородськими хлопцями і дівчатами. От Педан ще з Йолкою грав. Ще бруківка, шваблики, Закарпатський коньяк, турул біля замку і "Деца у нотаря". Для мене це те, що виникає у пам’яті коли згадую про Ужгород.

Що стосується Закарпаття, то це: вино, бограч, гори, цигани і річка Тиса. У мене дядько колись був заступником командира дивізії у Виноградові і я малим часто приїздив до них – ми їздили на Тису рибалити. А коли у них були якісь навчання, тоді дядько брав мене з братом на полігон і давав нам постріляти з пістолета та "калаша". Навіть разок смикнули за шнурок і вистрелили з гармати. Це для мене це дуже яскраві спогади.

– Любиш приїздити в Лумшори. Вперше туди потрапив коли знімали програму "Кабріоліто"?

– Так, за твоєю ж наводкою туди й поїхали. Навіть на хвилину про це не пошкодував – там дуже класно. Це одне із тих відкриттів, яке залишилося на перспективу після проекту "Кабріоліто". Через 2 місяці я знов туди подався, вже з братом. Тоді ми з Педаном та Фреймут проїхали усю країну, але це одне з тих місць, куди справді хочеться повертатися.

– Як вас там зустріли?

– Чудово. Люди роблять усе, аби ти до них повернувся. І роблять вони це не тому, що з тобою якесь начальство – тут просто так заведено. От в Лумшорах є такий Петро, у якого чани – дуже привітний чоловік. Сам на машині нас до водоспаду возив, я в машину не вліз, так він квадроцикл мені підігнав. І грошей не взяв, просто захотів киянам показати закарпатські красоти. Видно, що шанує свій край.

– Про Мукачево щось пам’ятаєш?

– Закарбувалась у пам’яті центральна «стометрівка». У Мукачеві гарний центр міста, під час того ж "Кабріоліта" були там. Зустрічались із братами Сафроновими.

– Ти часто просиш друзів, що живуть в Ужгороді захопити тобі до Києва пляшечку-другу Закарпатського коньяку. Чому в Києві не купуєш?

– Розкажу одну історію. У 2007 році разом з Comedy Club ми приїхали на гастролі в Ужгород. У день перед виступом місцеві СБУшники запросили до дуже гарної ресторації, накрили гарну поляну і поставили на стіл Закарпатський коньяк.

Ми вже тоді хлопці "зажраті" були, всякими Hennessey балувані, але подарованому коню в зуби не заглядають. Хтось сказав перший тост – ми підняли чарки, випили і – о, Боже! Я не хочу нічим запити. Таке добре, таке м’яке, таке солідне. Напій дуже чудовий. Вирішив дізнатись в СБУшників, що це. Питаю: - Що за коньяк? СБУшники: - Закарпатський. Я: А що тоді в Києві п’ю? СБУшники: - Ті фури з "пальонкою", які ми пропускаємо.

З того часу, я став відданим шанувальником Закарпатського коньяку. Ти знаєш, що коли я приїжджаю до тебе в гості, або просто буваю в Ужгороді – мушу вивезти з собою 3-4 пляшки з собою до Києва, аби стояло на гостину якусь. Бо в Києві дуже важко знайти справжній Закарпатський. Але зараз п’ю рідше, бо сів за кермо.

– Ти нещодавно купив омріяну машину. Довго наважувався на це придбання. Сьогодні приїхав на Range Rover, хоча розповідав, що хочеш Lеxus. Як обирав?

– Все почалося з того ж 2007-го, коли весь український Comedy Club заробивши перші гроші здуру накупили собі машин. Від Mitsubishi Lancer до якихось неймовірних Land Cruiser і так далі. Я в той час збирав на Honda Accord . Мені дуже подобалась ця машина, але грянула криза і я грішми, які збирав на машину, закривав кредит на квартиру. Тому думки про машину довелось відкласти.

У 2011 році знову вирішив брати машину, якусь таку велику, статну. Але тут стало питання про розширення квадратних метрів, бо на 30 м² ростити дитину, яка не має де бігати – не вихід. Тоді, всі гроші, які в мене були вбухав у нові 150м², у двоярусну квартиру. Хотів, аби син мав де бігати.

Нарешті, під завісу Нового року я нарешті подумав, що треба подбати і про себе &? наважився купити авто. Біля мене завжди було багато друзів, кожен з них підтримував тільки один варіант, а усі інші зафукував. Були приблизно такі фрази: Сєрьога, бери BMW X5 – це вєщь. Тоді інші починали – ти дурний? Бери Lеxus, це солідняк. Інші – фу, Lеxus гімно. Так тривало дуже довго.

Я в технічних характеристиках повний нуль і відштовхувався тільки від одного – чекав доки на якусь серце йокне. Мені вже так набридли порадники зі сторони, що я просто сам пішов в салон. А коли проходив повз свого Реджинальда, як я його ніжно називаю, він на мене так дивився своїми сумними фарами і звідти я поїхав вже на новій машині.

– Сподіваюсь вигуляєш нову автівку до Ужгорода і приїдеш на цвітіння сакури.

– Дуже старатимусь…

– Ловлю на слові, дякую за розмову!

Віталій Глагола, спеціально для Varosh.com.ua

Фото люб’язно надані Сергієм Притулою

24 березня 2013, , 15:00     1 7867

Коментарі:



Залишаючи коментар, будь ласка, пам’ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, які безпосередньо чи опосередковано мають відношення до цієї публікації.
Відправити