Життя

Сергій Паллаг: Я і гітара – це невід’ємні речі

8 Квітня 2013 6 626

Сергієві 27 років, за освітою він юрист. Хоча, сам каже, що зовсім не виправдав «юридичних» надій своїх батьків. Утім, напевно, сповна виправдав музичні. Нам він розповів, з чого усе почалося, чому продовжується, і навіть те, як мріє провести старість.

– Коли ти почав займатися музикою?

– Напевно, років у дев’ять. Головним поштовхом стала моя мама, яка, власне, й була "спонсором" навчання у музичній школі. Коли я почув слово "гітара" у переліку інструментів, навіть не розуміючи, що б хотів опанувати, мене чомусь зачепило. Я підняв руку. З цього все й почалося.

Але, якщо говорити про мене, як про музичну одиницю, про той час, коли я усвідомлено почав робити те, що роблю сьогодні, то це може півроку-рік. Десять попередніх – були навчанням і генеральними репетиціями.

– Музична одиниця – це самодостатній сформований виконавець. Чи все ж ти лише починаєш?

– Я починаю. Не дуже люблю таких формулювань, як «сформований» і т.д., бо вони якісь сумні. Таке враження, що це кінець шляху. У мене це навпаки – лише початок. Я хочу бути артистом. І дуже вдячний тим, хто докладає зусиль до того, аби я міг себе реалізовувати.

– Вже кілька знайомих питали мене: чому Сергій не візьме участі у якомусь талант-шоу? Їх, до слова, сьогодні в Україні чимало.

– Бо я не хочу бути "голосом країни" і навіть "голосом Мукачева". Я, напевно, голос своєї кухні. Мені завжди трохи кумедно, коли мене десь представляють, як "золотий голос Мукачева". Це так само неправдиво звучить, як і народний артист України.

Я не хочу пришвидшувати життя. Маю велику надію, що Бог дозволить мені навіть з сивим волоссям і величезним життєвим шляхом за спиною, триматиму у руках гітару. Це найкраще, що може бути.

Також я б не хотів, аби мені приписували чужі заслуги або називали, скажімо, "фабрикантом". Ті люди, яким я респектую ніколи не брали участі у талант-шоу. Так, я розумію, що тоді стати відомим за день чи рік не вдасться. Але, принаймні, це буде чесно.

Я не хочу відкладати гітари, не хочу співати чужих пісень, а у таких конкурсах це чи не найперше, про що мене попросять.  

– У минулому році ти більше грав на публіці, чи мені здається?

– Так, цього року я граю значно менше. Можна сказати, що я пішов у творчий монастир. (ред. – посміхається) Минулий рік – був роком заробітків. Я з жахом згадую про ці усі весілля і повертатися туди мені не дуже хочеться.

– Чому?

– Тому, що там потрібно співати пісні Лепса, а не авторські. Виходить, що людей цікавить лише голос, як інструмент, який може виконати на замовлення все, що завгодно.

Звісно, це важко залишитися без певної статті доходів – чималої. Але я вирішив, що у силах обмежити себе у чомусь, зарази того, аби не втрачати те, що у мене є. Я відмовився навіть від кабельного телебачення та інтернету. У мене є якісь кошти, за які я можу жити, не розкошуючи, але можу.

Можливо, це звучить банально, але все прекрасне – у простоті. У тому, про що ще Панас Мирний писав: у шматі хліба з сіллю, у звичайному одязі, у щирості. Я думаю, що у мене зараз настав час для того, аби набуватися, читати, ставати краще, цікавіше. Коли ж ти потрапляєш у шоу-бізнес, все йде інакше: ти думає про те, що краще продасться, а не що глибше і більш чесне. Тому, треба обирати, що більше тобі потрібно.

– Чому ти згадав про Панаса Мирного, перечитуєш?

– У мене було прекрасне дитинство: ми гуляли цілісінькими днями і важко сказати, що я аж надто багато читав. Зараз відчуваю у цьому гостру потребу. Дуже багато непрочитаного, не переглянутого, незрозумілого, і не осмисленого.

– Юриспруденцією займатися не плануєш?

– Моя освіта мені не згодилася. Я не хочу цього робити, не можу вирішувати долі інших людей. Можливо у мене просто не той характер. Я завжди прагну справедливості. У нашій країні важко бути чесним у цій сфері.

Ніколи не зможу працюватиму юристом, так само, як і не писатиму пісень російською. Я не розумію, чому люди це роблять, заради грошей? Не варте воно цього.

– Часто запрошують Сергія Паллага грати свої пісні?

– Досить часто. Часом граю, часом – ні. По-різному буває.

– У тебе на сторінці з’являються лише акустичні варіанти пісень…

– Так, у мене дуже старий комп’ютер і я не можу записати нічого іншого. Тому, й немає того музичного багатства, яке я собі уявляю. Мій комп’ютер може накопичити лише дві чи три музичні доріжки. Потім він просто висне і я навіть зберегти не можу нічого. Навіть редагувати запис я не в змозі.  

– Кого собі ставиш за приклад?

– Мені дуже подобається те, що робить Джон Маєр. Він велике, а може й основне місце, виділяє гітарі, її звучанню. Для мене це теж дуже важливо.

Одного разу, здається у 2007 році, мені записали аранжування до однієї з пісень. Чесно скажу, що я бігав сценою з мікрофоном і не знав, що робити, куди себе подіти. Я і гітара – це невід’ємні речі.

– З вітчизняних виконавців маєш авторитетів?

– Мені дуже подобається те, що звучить в ефірах Тиса ФМ: класна і фірмова музика. Що ж до «розпіарених» гуртів, то, на жаль, я втрачаю до них цікавість. У тіні набагато більше якості та щирості. Будь-яка річ, яку занадто натхненно тиражують та розкручують втрачає інтерес у шанувальників чогось унікального.

– Які у тебе плани на найближчий час?

– Дуже хочу відвідати кілька цікавих фестивалів, набути новий досвід, познайомитися з цікавими людьми. Можливо, це усе синтезується в мені у якісні тексти, музику, альбом.

Росана Бісьмак, Varosh.com.ua

Фото: Сергій Мазур

0 #