Art

Павло Гудімов: Закарпаття для мене – це гори, виноград, суміш культур та живопис

25 Лютого 2013 7 132

Галерист, колекціонер мистецтва, музикант, лідер гурту "Гудімов" та екс-гітарист "Океану Ельзи" про Закарпаття, митців з Ужгорода та Мукачева, повсякденність, творчість та сучасне мистецтво.

– Ви бували на Закарпатті?

– Я, напевно, не міг не бути, бо свого часу, ми дуже активно гастролювали з “Океаном Ельзи”. Тоді я об’їздив усю країну. Звісно, багато разів виступали й в Ужгороді. Також приїздили до Мукачева. Ви ж знаєте, що Славік там народився?

Не можу сказати, що я знаю все Закарпаття, але, тим не менше, багато спілкуюся з людьми, які там народилися, жили і живуть сьогодні. З Ужгорода багатьох людей знаю. Зараз ми з Вами спілкуємося у залі, де проходить виставка ужгородського митця Руслана Тремби. Він півтора роки працював над своїм “Золотом Карпат” і врешті-решт привіз виставку до нас.

Кожен регіон можна все життя вивчати, дізнаватися про нього якість важливі та цікаві речі. Тому для мене, Закарпаття, радше, предмет для майбутнього вивчення. Хоча, основними туристичними маршрутами я пройшовся. (ред. – посміхається)

– Які найперші асоціації у Вас виникають, коли Ви чуєте слово “Закарпаття”?

– Перша асоціація – це перехід через гори. Звісно, це суміш культур, кухонь, теплий клімат. Також у мене дуже сильна асоціація з закарпатським живописом, вином та виноградом.

На Закарпатті у мене багато знайомих людей, що займаються виробами з дерева. З ними я співпрацював у дизайнерській сфері.

– На Вашу думку, на Закарпатті сьогодні сприятлива атмосфера для розвитку сучасного мистецтва та молодих митців?

– Не можу сказати, що на Закарпатті дуже сприятлива атмосфера для цього. Немає певної кількості інституцій, які б мали підтримувати розвиток мистецтва, яскраво вираженого колекційного середовища. Але є учбове середовище, історичне та субкультурне. На щастя, є велика кількість художників.

Окрім Руслана Тремби є ще прекрасний митець, архітектор, художник Андрій Хір. Минулого року він робив персональну виставку в арт-центрі “Я Галерея”. Андрій – дуже талановита людина. Його творчість – це суміш містики та фольклору. Думаю, що, насамперед, це вплив тої містичної закарпатської землі.

Одна з найважливіших в українському мистецтві постатей – Тіберій Сільваші – народився у Мукачеві. Думаю, що він має бути одним з перших ваших співрозмовників, йому справді є про що розказати.

tibsil

Але в цілому, наскільки сприятлива атмосфера – покаже час. Поки що можу сказати, що й у Києві вона фактично несприятлива: темп міста, зайнятість та високі ціни на існування у цьому місті забирають основні сили у художників. У кінцевому підсумку все перетворюється на заробляння грошей, аби закрити побутові питання.

Тому, мені здається, що чим менше місто, чим повільніше тече у ньому час, чим більше повітря, тим краще там жити художнику і тим сприятливішою для нього є атмосфера. З цього випливає, що Закарпаття для творчості сприятливе, а для його репрезентації – не надто.

До речі, минулого року ми презентували у Москві проект “Родичі Уорхола” – про мистецтво Західної України. У ньому були представлені роботи як Андрія Хіра, так і Руслана Тремби. Реакція людей була дуже цікавою – вони були у захваті. Для них це мистецтво є абсолютно незнаним.

– Якщо говорити про митців з Закарпаття, то Тіберію Сільваші – 66, у той час, як Руслану Трембі, Павлові Ковачу та Андрієві Хіру – від 25 до 30. Утім, їх дуже часто можна побачити разом у якихось спільних проектах. Що для Вас особисто поєднує їх, окрім мистецтва та закарпатського коріння?

– Я думаю, що у мистецтві, як і у житті, спілкування відбувається значно легше та продуктивніше через покоління. Якщо ми з Тиберієм обговорюємо чиюсь творчість, то у нас неймовірно багато спільних поглядів та думок.

Думаю, що й у хлопців з ним такий самий контакт налагоджений. Це те саме, що й у родині: онуки з дідами краще ладять, ніж з батьками. (ред. – посміхається)

– Сучасне мистецтво, все ж, хто краще сприймає: молодь, напевно?

– І молоде покоління, і доросле вже адаптовані до нього. На деякі проекти проходять надзвичайно різноманітні люди. Привідкрию вам таємницю: сучасного мистецтва не існує. Є лише мистецтво, яке ми називаємо сучасним. Вже завтра воно вчорашнє, а для когось взагалі антикваріат.

Сучасне мистецтво – це лише мистецтво, що відповідає цьому часу. Нікуди не подінуться такі важливі характеристики, як майстерність, фантазія, розум – вони існують у мистецькому середовищі. Утім, має бути й певна система фільтрації. Адже є й багато псевдомитців та псевдохудожників. Для того, аби це розрізнити потрібно досить багато сил, навіть розумних мистецьких сайтів сьогодні майже немає. Гадаю, що потрібні нові інституції, які пояснюватимуть на зрозумілій мові важливі речі.

gudp1

На жаль, нам сьогодні втовкмачують у голову, що талант може бути створений хімічно. Власне, про це усі ці талант-шоу. Але це не правильно. Талант має сформуватися у природному середовищі. А те, що показують сьогодні – серйозна підміна дійсності.

Таким самим чином нам замінюють й любов, естетичну насолоду і т.д. Чим це все замінюється? Випивка, наркотики. Нам пропонують сурогати щастя, у той час, як культура – і є щастя. Вона тотальна. Про це більшість творчих людей іноді говорять, а часом й кричать. Гадаю, настав час виходити з підвалів.

Я не кажу про те, що ми сьогодні знаходимося на якійсь первинній сходинці – все розвивається. Втім, чим далі від столиці чи культурного центру, тим гірше.

– Ви особисто для себе, які культурні центри сьогодні виділяєте?

– Київ – не може не бути центром. Львів – західна столиця. Хоча, сьогодні він більше туристично-культурний, ніж культурно-туристичний. Харків дуже багато генерує. Набирає обертів Одеса та Дніпропетровськ. Хотілося б, звісно, аби арт-центри “Я Галерея” була у кожному з цих центрів, але поки ми працюємо лише проектами.

gudp2

– Як балансуєте між повсякденністю та творчістю?

– Сьогодні я більше надаю перевагу нетворчим речам. Відмовляю собі у деяких амбіціях, рідко граю концерти. Переважно займаюся лише куруванням проектів. У мене, на щастя, немає якогось прагнення стати художником чи ще якось проявити себе у цьому напрямку. Тому, напевно, мені і вдається не заходити на інші території.

Ще у мені є така річ, як неспокій – постійна не заспокоєність – до того, аби щось робити, рухатись. Це має бути закладене генетично. Коли я сьогодні дивлюся на свою маленьку донечку, то бачу, що їй теж це передалося у спадок.

gudp3

– Відмовляти собі у творчості… Вас це влаштовує?

– Так, влаштовує. Можливо, якби у мене не було тієї самореалізованості, яка була свого часу, разом з гуртом “Океан Ельзи”, то може все було б інакше. Я мав прекрасне гастрольне життя, насичене, цікаве, а старіючим рокером мені бути не хочеться. Я граю концерти й сьогодні, але дуже дозовано.

– На Радіо Свобода Ви якось сказали, що успіх може бути згубним у творчості. Як тоді інакше, без нього?

– Успіх є синонімом досягнення – завершення якогось етапу. Його не треба плутати з визнанням, важливістю та цікавістю. Люди часто стають заручниками успіху – це згубний фактор.

Якщо ти сам для себе починаєш усвідомлювати, що це успіх, то краще трохи звернути й піти іншим шляхом і залишитися людиною, яка належить собі, а не своєму успіху. Для мене це поняття дуже небезпечне, особливо, коли люди самі розуміють, що успішні.

– Ви відкрили арт-центр “Я Галерея” у 2007 році: задоволені динамікою розвитку?

– Ні, могло бути значно краще. На жаль, це збиткова справа, якій на заваді стала ще й криза. Я не задоволений тим, як відбуваються процеси децентралізації в Україні. Ми, звісно, може бути експатами, які приїжджають, щось роблять і їдуть, але це не правильно.

Перша фраза моєї нової пісні: “Під ковпаком нам дозволено все”. Думаю, що так воно і є. Комфорт – це друга згубна річ після успіху. Він зазвичай смердить чіпсами, несвіжими капцями, телевізором і затхлим повітрям. Тому, треба змушувати себе виходити з зони комфорту, бо лише дискомфорт може рухати нас далі.

Росана Бісьмак, спеціально для Varosh.com.ua

Фото люб’язно надані арт-центром “Я Галерея”

0 #