Головна Люди Олена Бугренкова: "Кожен ілюстратор казок — трохи дитина"
Олена Бугренкова: "Кожен ілюстратор казок — трохи дитина"
Олена Бугренкова: "Кожен ілюстратор казок — трохи дитина"

Ужгородська ілюстраторка та дизайнерка розповіла, як малює книжкових героїв для малечі, як шиє одяг, як створює листівки про Закарпаття та як працює стилістом у кліпах гурту Rock-H. Далі — пряма мова.


З чого все розпочалося


Я навчалася на графічному дизайні 9 років, закінчила місцевий коледж та інститут. Мама в дитинстві багато мені читала — спершу казки, потім оповідання. Я могла годинами слухати. Там, де тексту було багато, а картинок мало, вмикалася фантазія. Тепер бачу, що це мені дуже пригодилося.

До того, як стати ілюстратором, заробляла шиттям одягу. Були думки кинути малювання й зайнятися чимось серйознішим. Але запропонували створювати ілюстрації для журналів. Пізніше директорка одного видавництва, побачивши мої дипломні роботи, запитала, чи хочу малювати для них. Вирішила спробувати. Згодом про мене почули й запропонували проілюструвати книжку на той час 13-річної дівчинки, яка написала юнацький роман. Відтак я почала собі шукати роботу на фрілансі. Спершу це були рекламні замовлення, згодом налагодила співпрацю з видавництвами. Редактори журналів помітили мої роботи на інтернет-ресурсах й звернулися, аби я малювала ілюстрації. Відтоді співпрацюю з різними журналами, постійно — з дитячими виданнями "Пізнайко", "Наш Филиппок", "Квантик", ілюструю казки або ігри.


Як малюються ілюстрації


Це маленька частина на шляху створення книжки, але подекуди одна з найзахопливіших. Адже тільки в дитячій ілюстрації можна дозволити собі намалювати синього кота, моркву, що росте на дереві, а місяць намертво пришити до неба. Є ілюстрації, які так або інакше перегукуються з сюжетом, але атмосферу книжки створюють деталі.

Кілька разів перечитую текст, занотовую найважливіше (в що одягнені герої, який мають колір очей, волосся), подумки уявляю, якими приблизно будуть ілюстрації, можу накидати ескізи. У деталях щодо зовнішності персонажів ліпше не помилятися: діти куди уважніші, ніж дорослі, які можуть просто перегортати малюнки. Якщо в книжці сказано, що гудзики сині, а ми зобразили без гудзиків, то малеча здивується.

Найчастіше ілюструється безпосередньо той момент, який відбувається в тексті, але можна намалювати за 5 хвилин до чи 10 після події — це вже воля художника. Можу додавати деталі, які не вказані в тексті. Їх у мене багато, це найулюбленіше, як, вочевидь, у кожного ілюстратора. Зараз створюю малюнки до книжки про зайчика. За текстом, зайці мають сидіти в траві. Я ж додаю ще божих корівок, богомола під зонтиком... Дітям це дуже цікаво: вони ж не один раз читають, як ми, дорослі, а повертаються до книжки, уважно все передивляються, вивчають.

Здебільшого видавці, які замовляють мені малюнки, вже приблизно знають, як вони виглядатимуть. Мій почерк прослідковується у всіх ілюстраціях.

Коли ілюструю книжку, хочу, аби її не тільки розглядали, а й читали — бо слова і малюнки однаково важливі. 

Заглиблююся в історію, яку маю зобразити візуально. Дитячі книжки люблю не менше, ніж дорослі. Навіть, якщо ти був колись дорослим, а почав ілюструвати видання для малечі, то стаєш трохи дитиною. Малювати для мене — це поєднувати приємне з приємним, бо заодно й читаю багато.


Як розповісти про Закарпаття у листівках


Ця історія розпочалася з того, що на приватне замовлення я виготовила календар із визначними місцинами нашого регіону. Знайомі цікавилися, де можна придбати, радили зробити щось подібне, чоловік підтримав цю ідею. Так з'явилися листівки, які розповідають про особливості Ужгорода й кожного району Закарпаття. Насправді цих локальних цікавинок набагато більше, але поміщалося тільки по одній. Це такий альтернативний путівник для тих, хто приїхав у Закарпаття вперше й хоче виконати туристичну програму-максимум. Можна брати листівки та за ними планувати подорож: спробувати купання в чанах у Лумшорах, відвідати лицарські бої у Мукачеві. До малюнків ми з друзями понаписували смішні тексти, хотіли, щоб було з гумором.

Друга серія моїх листівок — про подорожі зі всіх боків, про різні способи мандрівок. Цими сувенірами хотіла сказати, що пізнання нового — важливе, що їздити у нові місця варто незалежно від сезону.


Як стати стилістом гурту Rock-H


Шити одяг мене навчила колишня братова дружина. У дитинстві я спостерігала, як вона працює за машинкою, потім дозволила мені прикріпляти викрійки, обводити лінії. Так я потрохи вчилася, а одного дня вона сказала, що я вже сама можу й посадила за швейну машинку.

Студенткою я створювала вбрання — спершу для себе, тоді для заробітку. Шила і корсети, і верхній одяг, й іграшки друзям у подарунки. Для різних субкультур теж придумувала гардероб.

Якось я шила для однієї дівчини, котра мене познайомила з Іриною Янцо — менеджером Rock-H. Так розпочалася наша співпраця.

Цей гурт — частинка моєї історії, там багато особистого. У кількох кліпах я й сама знялася в епізодах. У нас нема великих бюджетів. Виходити з того, що маєш, — це завжди спонукає діяти більш творчо. Якісь власноруч пошиті речі були в мене вдома, вони теж йшли в хід. У кліпі "До милої", де знявся Андрій Любка, героїня ходить у моєму платті. Або відкривала мамину шафу й міркувала, які сукні підійдуть для відео.

Моя улюблена робота — "Палиночка біла-біла", там знімали шматок свята, і сама зйомка пройшла як свято. Цей кліп мені найприємніше дивитися: дівчина на весіллі вбрана у випускне плаття моєї мами, а головний герой — у сорочці мого тата. Грають на моїх цимбалах, які багато років стояли забуті на балконі. Впізнаєш ці речі — це наче частинка твоєї історії.


Як надихатися Ужгородом


Не знаю, як це — жити в великому місті. Можливо, мені б і сподобалося, однак я все життя тут і комфортно себе почуваю. В Ужгороді можна зосередитися на собі, на творчості, нікуди не поспішати. Є час подумати, випити з друзями кави, не треба постійно кудись бігти чи витрачати купу часу на різні там "добратися". Багато мандрую, з подорожей Європою замість магнітиків привожу якісно проілюстровані книжки. Але люблю повертатися сюди.


Як виміряти успіх


Це мене не дуже цікавить. Просто роблю те, що до душі. Рада, коли це ще комусь подобається. Успіх — це як у Владислава Єрка. Я ж поки працюю. Вмію малювати, але не люблю себе рекламувати, продавати. Можу створити портфоліо, але важко його показати. Весь час здається, що цього недостатньо — ставлю перед собою високу планку.


Як обставити дім красивими речами


Моя квартира виглядає як мої ілюстрації. На малюнках з'являється багато дрібничок, які є в мене дома: сердечка, пташечки, іграшки. Я чутлива до таких речей, беру участь у ярмарках хенд-мейду — бо цікаво поспілкуватися з людьми, які створюють затишок своїми руками. Удома в нас багато такого добра, це добре впливає на дитину — син хоче все роздивлятися, доторкатися, відчувати.


Що планувати на майбутнє


З подружкою маємо намір випустити книжку, шукаємо видавництво, яке візьметься за це. Подружка — філолог, авторка історій, які відбуваються в Ужгороді. Одна — в Ботанічному саду, в іншій героями є маленькі скульптури нашого міста. Пише вона, але сюжети вдвох придумуємо, малюнки — за мною. У нас в місті жив пес, він бував на всіх подіях — на Майдані, на різних концертах. Уже помер, видно, хтось його отруїв, але ми запам'ятали і вирішили зробити головним персонажем. Потім з'явився кіт-розбишака. Під впливом цих історій я теж написала невеличке оповідання, де згадується музей Бокшая, але його поки прочтиав тільки мій чоловік.

Дуже хочу попрацювати з видавництвом Івана Малковича, бо це — висока планка. А також випустити власну абетку — для сина Колі, коли він підросте.


Більше робіт Олени можна побачити на сайті illustrator.in.ua. Там вас зустрінуть мухи Зіта та Рита і проведуть екскурсію.


Ярослава Тимощук,  Varosh

Фото: Василь Прокопишин

18 січня 2016, пн, 11:53     3 2665

Коментарі:



Залишаючи коментар, будь ласка, пам’ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, які безпосередньо чи опосередковано мають відношення до цієї публікації.
Відправити