Життя

ЛІЛІ Братусь: слухай себе і не бійся ризикувати

3 Травня 2017 4 920

Українська дизайнерка Лілія Братусь – із тих людей, у яких вирує життя, весь час щось змінюється і щоразу є свіжі новини. Нещодавно ми поспілкувалися із нестримною землячкою в Ужгороді.

Як виявилося, із часу нашої останньої розмови Ліля встигла перегорнути сторінку під назвою “Otaman“, зайнятися самостійною справою, “обрости” колом нових творчих особистостей, народити сина. Навіть не сумніваємося, що далі – буде, а поки що розпитуємо про стрімке дизайнерське життя на цьому етапі.

– Отже, ательє-бутік “Otaman” – в минулому. Чому вирішила залишити цю справу?

– З “Otaman” ми пропрацювали 2,5 роки. У 2015 я пішла з проекту. Рішення визрівало давно. Просто настав момент, коли ми з ідеологом проекту Іваном Слободяником почали розходитися в цілях. А я не люблю топтатися на місці. Для себе я зрозуміла, що розряджаюся, а не заряджаюся. Це неприпустимо, коли ти займаєшся творчою справою. Я народила дитину і чітко зрозуміла, що пора залишити проект. Кожна жінка мене зрозуміє, що момент народження дитини – це і переродження тебе самої. Я довірилась своїм відчуттям і пішла.

– Чи надовго ти погрузла в пелюшках і годуваннях?

– Зовсім ні. Ситуація складалась сама собою – і я впірнула в неї з головою. В мене була одна кравчиня. А за кілька днів після виходу з “Otaman”, до мене прийшла частина старої команди. Обговоривши перспективи, ми продовжили працювати, але вже під моїм особистим брендом “Lili Bratus”. Я знайшла невелике мансардне приміщення на 5 поверсі в будинку без ліфта у центральній частині міста, робота закипіла.

Святославу було півтора місяця, коли все це закрутилось. Я щодня їздила з ним на роботу і він був присутній у всіх процесах. Було цікаво і природно суміщати материнство з творчістю. Правда, допомагала мама і жіночий колектив, де майже всі також уже були мамами. Ми займались індивідуальними замовленнями та паралельно шили речі для продажу. Браку клієнтів не було. Я зрозуміла, що люди йдуть не за брендом, а за конкретним дизайнером. Але оскільки із двох осіб колектив розрісся до семи, я розуміла, що треба якнайшвидше знайти нове приміщення. За півтора місяця, на початку 2016 року, ми переїхали в окремий будинок з невеличким яблуневим садом у власному дворику, де, нарешті, можна було повністю створювати свою атмосферу і світ. І завжди поруч був син.

– Технологічно робота якось змінилася?

– Змінилася концепція. В новому приміщенні було кілька окремих зон. Кожен, хто заходив в дім, одразу міг потрапити на виробництво відкритого типу. Тобто клієнт бачив, хто працює над його річчю на тому чи іншому етапі. Замовники проходили крізь цех, дівчата спілкувалися з ними, кожен міг подивитись як його тканина перетворюється на одяг. Це дуже зближувало нас усіх.

– Робота стала більш індивідуальною?

– Саме так. Поступово процес перейшов у те, чим я займаюся сьогодні – це Ательє індивідуального образу Лілі Братусь. Я займаюсь розробкою індивідуального образу та гардеробу, а також індивідуальним пошиттям одягу, але у нас постійно є стійка з готовими виробами, яка допомагає мені показати людині, яка вперше прийшла, моє особисте бачення її фігури. Я на всіх жінок дивлюся не за стандартом пошиття, а через призму власного досвіду, моїх спостережень та особистого стилю. Головне – правильно підібрати лінію талії. Це неправда, що людям великого розміру підходить лише темний, неяскравий, мішкуватий одяг, що приховує контури фігури. Всім пасують усі кольори – важливо лише правильно підібрати тон, форму та пропорції власне одягу. А щоб це зрозуміти, людина повинна прийти, приміряти і побачити це наживо. Так у мене почала рости кількість готових речей.

– Врешті, ти взагалі відмовилася від помічників, кравчинь. Зараз ти все робиш сама?

– На якомусь етапі наш колектив складався з 13 осіб, з яких 8 було в постійному штаті, а 5 – фріланс. Утримувати таку кількість людей було вже досить складно. Витрати росли швидше за прибутки. Довелось підняти ціни. Половина клієнтів відсіялась, частина залишилась, постійно приходили нові люди. До осені ми працювали в такому складі. Але я почала відчувати, що виснажуюсь. Пошуком та спілкуванням з клієнтами займалась практично я сама, колектив працював, але не всі викладались максимально. Тож нарешті я стала критично ставитись до роботи кожного учасника процесу. З кимось я попрощалася сама, хтось відчув, що не хоче працювати по-новому, і пішов з команди за власним бажанням, а з кимось ми перейшли повністю на фріланс-відносини. Поступово робота перейшла у формат виїзду до клієнта. Це виявилось дуже зручним для всіх.

– Що спонукає тебе в житті, заряджає, мотивує?

– Книги, знайомства, приклад успішних людей. Завжди багато читала про те, як працювати, як розвиватися. Якось випадково прийшло запрошення на “Ранкову каву”. Це всеукраїнський проект, у якому жінки-лідери займаються корисними справами, при цьому і самі згуртовуються, знайомляться, діляться досвідом. Тоді тема була – мотивація і цілі, самореалізація. Жінки розказували різні історії, я багато чого почула, запалилася.

Коли “залипаєш” у своїх проблемах і бачиш світ тільки під цим кутом, реальність набуває неприємних обрисів. Але все насправді не так. Після тієї зустрічі захотілося, щоб все, що не моє, – просто відійшло від мене і звільнило місце для нового і дійсно бажаного. І в мене за 2 тижні кардинально змінилася ситуація в ательє і в житті. А тепер вже я організовую в Ужгороді “Ранкову каву” і знайомлю між собою цікавих успішних жінок. Коли ділишся власним досвідом і дізнаєшся про історії інших дівчат та жінок, це дуже допомагає почути себе справжню та зарядитись на конкретні дії. Потім гори. Це місце, де я відновлююся і надихаюся. Після гір я зрозуміла, що хочу не просто шити одяг на замовлення, а брати участь у кардинальних змінах образу. Зайнялася розробкою гардеробу, зміною стилю.

Мені хочеться через одяг показати людину справжню. Щоб ти і твій одяг були в гармонії. Саме так з’явилося Ательє індивідуального образу. Я приїжджаю, знімаю мірки, ми спілкуємося, пізнаємо одна одну. Це важливо. Ти заглиблюєшся в людину. Виникає контакт. А потім ми разом формуємо гардероб та власний стиль людини і, як результат, – новий і цікавий стиль її життя.

– Чи не змінився у зв’язку з новим видом діяльності твій дизайнерський стиль? Ти асоціюєшся з фольклором, древніми витоками, етно…

– Мій стиль постійно розвивається разом зі мною. І тема етно присутня завжди, з самого початку мого творчого шляху. Завдяки проекту “Оtaman” я змогла проявити цю рису свого стилю більш масштабно. А завдяки роботі вже під власним брендом вивела власний стиль ethno-concept, який тепер розвиваю і вплітаю у всі замовлення. Це дійсно моє і воно завжди зі мною. Я продовжую співпрацювати у цій тематиці з іншими проектами. Як дизайнер – розробляла стиль для етно-гурту “Врода“. Під час роботи над одним із кліпів, познайомилася з професійною художницею Настею Подерв’янською. Вона створює унікальні текстильні картини, нетипові головні убори і прикраси. Настя запропонувала створити спільну колекцію, бо давно виношувала ідею пальт з вишитими вручну картинами. Ми спробували – і нам вдалось! Для мене це був надзвичайно цікавий і класний досвід. Настя підтвердила моє чітке переконання, що немає нічого неможливого – за півтора місяці вона сама вишила вручну 5 пальт. Я відповідала за розробку самої моделі, крій та пошиття. Виставка викликала неочікуваний ажіотаж, особливо в закордонних ЗМІ, було багато схвальних відгуків і ми вирішили це продовжувати. Паралельно я зараз працюю над власною колекцією.

– Колекція буде в етнічному стилі?

– Так, але це буде не те, що спостерігається зараз, коли всі вишиванки схожі одна на одну. Дещо кардинально інше і нове. Мене завжди більше цікавив верхній одяг. Там я використовую вишивку із символікою і знаками. Це дуже глибока тема. В Україні є величезна кількість різних технік вишивки, одного тільки хрестика я особисто знаю 8 видів. Тому можна робити надзвичайний одяг. Я працюю в улюбленому стилі ethno-concept, де головною складовою є те, що річ має бути універсальною, коли ти можеш одягнути її і на День незалежності, і на “Людину року”, і на презентацію твого найголовнішого проекту.

В першу чергу, річ має бути стильна і комфортна. І тепер у моїх клієнток, яким я розробляю індивідуальний гардероб, обов’язково є кілька речей з елементами етно. А ще кожна річ “приправляється” індивідуальним оберегом. Теж надзвичайно цікава тема. Доходило взагалі до непояснюваних речей – коли жінка в оберезі замовляє собі двох дітей і невдовзі вона вагітніє, або за півроку у неї повністю змінюється бізнес чи особисте життя. Собі я вишила улюблену Мокошу. І додала туди символів балансу на всі вектори життя. Це працює 100%-во!

– Чи викристалізовується вже якось твоя майбутня діяльність? У тебе колосальний досвід, знайомства, зв’язки, власний стиль. У що все це може перерости?

– Так, зараз я багато вчусь на різних професійних, спеціалізованих та бізнес-тренінгах, форумах, семінарах, вебінарах, проходжу програми та курси на теми “Власний бренд”, “Жінка-бренд”, “Гроші по-жіночому” тощо. Назріває дещо глобальне і масштабне – все, як я люблю. Але до цього потрібно бути готовою, в першу чергу, енергетично. Я дійсно маю великий досвід створення різних, в тому числі. успішних проектів “з нуля”. Раніше я пірнала у все це необдумано, не обговоривши, наприклад, кінцеві цілі партнерів, не прояснивши свої власні цілі для себе самої. Зараз я змінилась, стала більш розсудливою і по-іншому підходжу до життя загалом. Я зрозуміла цінність самого життя, самої себе – для себе особисто, своєї свободи та відчуття щастя в кожній секунді, цінність моментів, які ти проводиш з найдорожчими і друзями, зрозуміла, що для мене немає сенсу робити навіть найкрутіші проекти, якщо я не розвиваюсь при цьому в бажаному напрямку.

Зараз я виліплюю свою головну ідею-ціль-місію. Це стане наймасштабнішим моїм проектом, що змінить багато чого навколо.

– Як вплинув на тебе твій синочок і зміни в особистому житті? Наскільки важлива для тебе у твоїй творчій діяльності підтримка найближчих людей?

– Мій син – мій Учитель. Він щодня показує мені дуже прості і цінні речі, які за кількістю насправді абстрактних побутових проблем і напружень, що постійно присутні у великому місті, губляться, і ми про них забуваємо чи не звертаємо увагу. Найцінніше – це час і саме Життя. Потрібно слухати і чути себе справжню. Моя сім’я підтримує мене у всьому, часто – навіть у дивних рішеннях. Щодня ми разом розвиваємось і рухаємось вперед в обраному напрямку. Це дуже важливо, бо заряджає і прискорює мій власний рух вперед і вгору.

– Яка ти зараз? Охарактеризуй себе на даному етапі життя.

– Зараз я спокійна, виважена. Відкинула те, що заважає. Не берусь за все необдумано. Слухаю себе. Працюю з темами і людьми, які мені дійсно цікаві. Планую, мрію, реалізовую задумане. Постійно читаю і слухаю мотивуючі особисто мене книги. Щодня вчусь. Головний висновок за цей період: слухай себе, не бійся озвучити те, що відчуваєш, не бійся ризикувати.

Лариса Липкань, Varosh

0 #